33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"27" лютого 2014 р. Справа № 918/83/14
Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІнагроГруп" (Рівненська обл., Гощанський р-н, с. Симонів, вул. Осередок, 23)
до відповідача Сільськогосподарського приватного підприємства "Спас" (Рівненська обл., Гощанський р-н, с. Симонів, вул. Вишнева, 11)
про визнання недійсним договору
Представники:
Від позивача Савонік Н.І., Кузьмінець А.С.;
Від відповідача : Нагорнюк О.В.;
Статті 20, 22 Господарського процесуального кодексу України роз'яснені.
Відводи з підстав, передбачених статтею 20 ГПК України, відсутні.
За клопотанням відповідача судом здійснено фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, серійний номер диску наданого для звукозапису D8051401C2.
В судовому засіданні 06.02.2014 р. оголошувалася перерва до 27.02.2014 р.
Обставини справи.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ІнагроГруп" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовною заявою Сільськогосподарського приватного підприємства "Спас" відповідно до якої просить визнати недійсним договір суборенди землі № 01с від 20.10.2011 р. (а.с.2-3).
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що передача земельної ділянки у суборенду відбулася без згоди власників земельних паїв, передача орендарем земельної ділянки в суборенду не була погоджена з орендодавцями.
Відповідач у наданому до суду відзиві проти позову заперечив, вказав, що відповідно до умов договорів оренди укладених відповідачем з кожним власником земельних ділянок, надано згоду на передачу орендованих ділянок в суборенду без зміни їх цільового призначення.
В судовому засіданні 27.02.2014 р. представники сторін підтримали свої вимоги та заперечення.
Дослідивши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
20.10.2011 р. між Сільськогосподарським приватним підприємством "Спас", як орендарем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІнагроГруп", як суборендарем, було укладено Договір суборенди землі № 01с (надалі - Договір № 01с, а.с.7).
Відповідно до пункту 1. Договору № 01с сторони визначили, що орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для вирощування сільськогосподарських культур, яка знаходиться на території Симонівської сільської ради.
Пунктом 2. Договору № 01с визначено, що в суборенду передається земельна ділянка площею 105 га ріллі.
Згідно пункту 5. Договору № 01с, договір укладено на 1 рік. Після закінчення строку договору суборендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі суборендар повинен не пізніше, ніж за 7 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендаря про намір продовжити його дію.
Земельна ділянка передається в суборенду для сільськогосподарського використання (пункт 9. Договору № 01с). Цільове призначення земельної ділянки - вирощування сільськогосподарських культур (пункт 10. Договору № 01с).
Відповідно до пунктів 12., 13. Договору № 01с, передача земельної ділянки в суборенду здійснюється без розроблення проекту її відведення. Передача земельної ділянки суборендарю здійснюється орендарем за актом приймання - передачі протягом 3 днів з моменту підписання даного договору. За відсутності акта приймання - передачі даний договір рахується недійсним.
Договір № 01с скріплений відтисками печаток та підписами уповноважених представників сторін.
Також 20.10.2011 р. між сторонами було складено Акт прийому-передавання земельної ділянки. Відповідно до даного Акту Сільськогосподарське приватне підприємство "Спас" передало Товариству з обмеженою відповідальністю "ІнагроГруп" в платне користування земельну ділянку загальною площею 105 га на території Симонівської сільської ради Гощанського району Рівненської області для сільськогосподарських потреб - вирощування сільськогосподарських культур (а.с.8).
Відповідач, обґрунтовуючи свої заперечення надав суду копії договорів оренди земельних ділянок (паїв), укладених між Сільськогосподарським приватним підприємством "Спас" та фізичними особами - власниками земельних часток (паїв), які були передані відповідачем як одна земельна ділянка в суборенду позивачу (а.с.20-39).
Судом встановлено, що вказані договори оренди укладені у серпні - вересні 2003 року між відповідачем та фізичними особами - власниками земельних часток (паїв) дійсно містять умови щодо можливості орендаря передавати земельну ділянку в суборенду (розділ 3, "інші умови", пункт 1). Вказані договори були зареєстровані у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Симонівської сільської ради.
Разом з тим, суд встановив, що відповідно до пункту 2.3. усіх вищевказаних договорів, термін їх дії 5 років. Положень щодо можливого автоматичного продовження їх дії після закінчення п'ятирічного строку ці договори не містять.
Відповідно до частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (частина 1 статті 792 ЦК України).
З огляду на викладене суд вважає, що строк дії договорів оренди земельних ділянок (паїв), укладених між Сільськогосподарським приватним підприємством "Спас" та власниками земельних часток (паїв) закінчився у 2008 році. Доказів продовження дії вказаних договорів відповідач суду не надав.
Таким чином, відповідач не підтвердив своїх тверджень, що на час укладення спірного Договору № 01с, він мав право передавати в суборенду земельні ділянки, які Сільськогосподарське приватне підприємство "Спас" орендувало у власників земельних паїв.
Разом з тим, вирішуючи даний спір, господарський суд враховує положення частини 3 статті 792 ЦК України, якою визначено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Відповідно до статей 1 та 2 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом, Цивільним кодексом, цим законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Статтею 8 цього ж Закону визначено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
Таким чином, діючим законодавством визначено, що до договору суборенди землі застосовуються вимоги, які застосовуються і до договорів оренди землі. Наслідки, передбачені законодавством для договорів оренди землі розповсюджуються у повному обсязі на договори суборенди землі.
Відповідно до частини 1 статті 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Згідно положень статті 20 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на момент укладення договору суборенди), укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно до частини 5 статті 126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору, далі - ЗК України), право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Як визначено статтею 202 ЗК України, державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.
На момент укладення спірного договору порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно було визначено Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції Закону від 11.02.2010 р.).
Так, відповідно до пункт 2 частини 1 статті 4 цього Закону, обов'язковій державній реєстрації серед іншого підлягає право постійного користування та право оренди земельної ділянки.
При цьому, пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" №1878-VI від 11.02.2010 р. встановлено, що до 1 січня 2012 року державна реєстрація договорів оренди земельних ділянок проводиться територіальними органами земельних ресурсів.
Відповідно до підпункту 17 пункту Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 08.04.2011 р. № 445/2011 (в редакції на момент укладення спірного договору суборенди), саме Держземагентство України відповідно до покладених на нього завдань здійснює державну реєстрацію земельних ділянок та державну реєстрацію права власності, права користування земельними ділянками (сервітут), права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), права забудови земельної ділянки (суперфіцій).
Відповідно до пункту 3.3. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 р. № 43, та яка була чинною на час укладення спірного Договору № 01с, визначено, що порядок ведення книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі встановлюється наказом Держкомзему України.
Суд також враховує, що в період укладення спірного Договору суборенди землі №01с діяв також, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1021 від 09.09.2009 р. "Порядок ведення Поземельної книги", яким було визначено процедуру ведення реєстрації оренди земельної ділянки.
Проте, суду не подано доказів, які б свідчили про проведення державної реєстрації оспорюваного позивачем договору суборенди землі. Текст спірного договору не містить відміток про його державну реєстрацію.
Таким чином, господарський суд прийшов до висновку, що Договір суборенди землі № 01с не пройшов державну реєстрацію в порядку, визначеному чинним законодавством, а тому, враховуючи положення статті 210 ЦК України та статей 8, 18 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на момент укладення спірного договору суборенди), зазначений договір не набрав чинності (не є укладеним).
Як роз'яснено в п.2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 26.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.
Оскільки Договір суборенди землі від 20.10.2011 р. № 01с є неукладеним, в задоволенні позову про визнання його недійсним слід відмовити.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі щодо сплати судового збору суд залишає за позивачем.
Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В позові відмовити.
2. Судові витрати у справі щодо сплати судового збору в розмірі 1218,00 грн. залишити за позивачем.
Повне рішення складено 04.03.2014 р.
Суддя Качур А.М.