04 березня 2014 року Справа № 19658/12/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Попка Я.С.
суддів Хобор Р.Б., Сапіги В.П.
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Свалявському районі Закарпатської області на постанову Свалявського районного суду Закарпатської області від 4 квітня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Свалявському районі Закарпатської області про стягнення підвищення до пенсії як дитині війни,-
21.03.2011 року позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Свалявському районі Закарпатської області, в якому просить зобов'язати відповідача нараховувати та виплачувати підвищення до пенсії як дитині війни за період з жовтня 2010 року, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та п.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Постановою Свалявського районного суду Закарпатськоїобласті від 4 квітня 2011 року позов задоволено частково. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Свалявському районі Закарпатської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за період з 01.10.2010 року по 04.04.2011 року, за винятком раніше виплачених сум. Стягнуто з управління Пенсійного фонду України в Свалявському районі Закарпатської області в користь ОСОБА_1 - 1,70 грн. сплаченого судового збору. Постанову звернено до негайного виконання.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. У апеляційній скарзі просить скасувати постанову Свалявського районного суду Закарпатськоїобласті від 4 квітня 2011 року та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Питання, пов'язані з підвищенням розміру пенсії чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», слід вирішувати шляхом внесення змін до цього Закону. Законодавством не визначено, які органи повинні виплачувати підвищення розміру пенсії, за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку і яким чином обчислювати даний розмір.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке прийнято у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1,2 ч.1 ст.183-2 цього Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав:
Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування,
їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції лише частково відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що позивач є дитиною війни, що стверджується паспортом позивача та пенсійним посвідченням. У Законі України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Стосовно позовних вимог позивача щодо здійснення нарахування та виплати недоплаченого підвищення до пенсії за 2010-2011роки, суд апеляційної інстанції вважає, що такі підлягають задоволенню, так як Законами України "Про Державний бюджет на 2010-2011 роки" дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не зупинено. Відповідно до Законів України "Про Державний бюджет на 2010-2011 роки" розміри державних соціальних гарантій на 2010-2011 роки, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом, та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу в передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі за період з 01.10.2010 року по 04.04.2011 року суд апеляційної інстанції не вбачає.
Доводи відповідача про те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, тому цей розмір не може застосовуватись для інших розрахунків (доплат, підвищень, дотацій, надбавок), є безпідставними, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення розміру пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 08.11.2005 року у справі Кечко проти України, заява № 63134/00, в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення). Згідно з п. 26 даного Рішення Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
З врахуванням зазначеної вище позиції Європейського суду з прав людини, посилання відповідача на відсутність відповідних асигнувань з державного бюджету України на дані виплати суд апеляційної інстанції не приймає.
З огляду на положення ст.ст. 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю. Встановивши, що відповідач у справі порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії протиправними і зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату належних позивачу сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення чи виплату їх конкретних розмірів.
Оскільки функцію з призначення, нарахування та виплати підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України в Свалявському районі Закарпатської області, відповідний обов'язок слід покласти на відповідача у справі.
Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що згідно ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Таким чином, з аналізу вказаної норми, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції безпідставно постановлено стягнути понесені позивачем витрати (судового збору) в розмірі 1 грн. 70 коп. з управління Пенсійного фонду України в Свалявському районі Закарпатської області.
Крім того, суд першої інстанції помилково допустив негайне виконання ухваленої постанови в цілому, хоча системний аналіз положень ч. 1 та 2 ст. 256 КАС України вказує на можливість негайного виконання судових рішень у справах цієї категорії виключно у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, оскаржувана постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст. 202 КАС України є підставою для скасування та прийняття нової постанови.
Керуючись ст. 195, п.3 ч.1 ст.197, п.3 ч.1 ст.198, п. 4 ст. 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Свалявському районі Закарпатської області задовольнити частково.
Постанову Свалявського районного суду Закарпатської області від 4 квітня 2011 року у справі №2а-1018/11 в частині стягнення судового збору скасувати та в цій частині прийняти нову постанову.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1 грн. 70 коп.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України допустити вищезазначену постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
В решті постанову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Я.С. Попко
Судді Р.Б. Хобор
В.П. Сапіга