Справа №752/19393/13-ц
Провадження № 2/752/1169/14
Іменем України
28.02.2014 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Колдіної О.О.
з участю секретаря - Овдій А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та володінні власністю та виселення,-
позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності на будинок АДРЕСА_1 шляхом її виселення із вказаного будинку без надання іншого житлового приміщення, зняття дверних замків у приміщеннях позначених у технічному паспорті на жилий будинок під №№ 3-1, 3-2, 3-3, 3-4, 3-5, 3П та зобов»язання забрати особисті речі та майно.
Позивач в обгрунтування позову посилається на те, що на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом їй на праві власності належить будинок під АДРЕСА_1. Крім того вона є власником земельної ділянки за даною адресою площею 0,0792 га, що підтверджується державним актом на землю.
Позивач зазначає, що за життя її батька він дозволив ОСОБА_3 користуватися кімнатою в буд.АДРЕСА_1. В подальшому останній самовільно здійснив прибудову до будинку, яка в технічному паспорті значиться під літ. «А1».
Відповідач у справі є донькою ОСОБА_3 та після його смерті хоча і має у користуванні інше житло продовжує користуватися даною самовільною прибудовою, там знаходяться її речі та речі її дітей.
Позивач вважає, що на підставі ст.391 ЦК України вона має право звернутись до відповідача з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, оскільки ОСОБА_2 перешкоджає користуватись вільно приміщеннями прибудови під літ.»А1», які постійно зачинені, та частиною земельної ділянки, на якій здійснена ця самовільна прибудова.
Крім того, позивач посилається на те, що 12.07.2013 р. вона письмово звернулась до відповідача про виселення із самочинно збутової прибудови протягом 3 місяців на підставі ч.3 ст.168 ЖК України, однак остання відмовилась, що стало підставою звернення до суду.
В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги і обгрунтування позову в повному обсязі та просили суд позов задовольнити, посилаючись на те, що позивач є власником жилого будинку і земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1. Відповідач без згоди власника користується прибудовою під літ.«А1», яка є самочинним будівництвом, перешкоджаючи тим самим позивачу вільно користуватися і розпоряджатися своїм майном, оскільки дана прибудова є частиною будинку, що належить позивачу і розташована на земельній ділянці, власником якої вона є.
Відповідач та її представник заперечували проти задоволення позову, посилаючись на те, що позивач не є власницею приміщення під літерою «А1», дана прибудова була здійснена дідом відповідача, а отже позивач не має права на звернення до суду із зазначеними вимогами, оскільки не є власницею даного майна.
Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим Другою Київською державною нотаріальною конторою 19.05.2009 р. ОСОБА_1 є власницею будинку під АДРЕСА_1.
В порядку спадкування позивач отримала в спадщину будинок, житловою площею - 40,5 кв.м., зазначений на плані літерою «А», а також спорудження, зазначені на плані «№ 1-І».
Як вбачається з технічних документів з інвентаризаційної справи на домоволодіння АДРЕСА_1 до будинку, який позначений літ.»А», що успадкувала позивач, здійснена прибудова, позначена літ.»А1», яка складається з приміщень : 3-1, 3-2, 3-3, 3-4 3-5, 3-П.
Відповідно до відмітки в технічному паспорті дана прибудова є самовільним будівництвом, збудованим без належних дозволів, не введена в експлуатацію і право власності на дані приміщення не оформлено у визначений законом спосіб.
Дану прибудову під літ.»А1» було збудовано ОСОБА_4 - дідом відповідача і їх сім»я постійно користується даними приміщеннями.
Зазначені обставини не заперечували і самі сторони.
Отже посилання позивача на те, що вона є власницею даного приміщення під літ.»А1» є хибними і спростовується письмовими доказами, що містяться в матеріалах цивільної справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 був виданий Державний акт на право приватної власності на землю за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Київської міської ради від 26.02.2010 року за № 4023840, відповідно до якого їй передано у власність земельна ділянка площею 0,0792 га для обслуговування житлового будинку і господраських будівель.
Домоволодіння АДРЕСА_1 фактично розташовано на земельній ділянці, площею 0,0809 га, що підтверджується технічною документацією на зазначене домоволодіння.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що прибудова під літ.»А1» знаходиться в межах земельної ділянки, що належить на праві власності позивачу, суду не надано.
Тобто, на час розгляду даної справи сторонами суду не надано належних доказів, які б посвідчували право власності на приміщення під літ.»А1», що входить до домоволодіння АДРЕСА_1.
При зверненні до суду позивач, посилаючись на норми ст.391 ЦК України, як власник приміщення просить виселити відповідача з приміщення прибудови, зобов»язати зняти двері в приміщеннях під №№ 3-1, 3-2, 3-3, 3-4, 3-5, 3-П, забезпечивши їй вільне користування даними приміщеннями.
Відповідно до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Як зазначалось вище, позивач не надала суду доказів на підтвердження свого права власності на приміщення прибудови під літ.»А1», якою фактично користується відповідач у справі.
Відповідно до ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Крім того, при зверненні до суду позивач посилається на норми ч.3 ст.168 ЖК України, однак зазначені норми житлового законодавства не регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, а тому не можуть бути застосовані.
Враховуючи викладені обставини, оцінюючи всі зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1, з підстав, заявлених у позові, не можуть бути задоволені судом, оскільки позивачем не доведено її право, як власника майна (прибудови під літ.»А1», звертатись до суду з позовом про виселення відповідача.
Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі ст.88 ЦПК України.
Керуючись ст..ст.3, 10, 60, 88, 209, 213-215 ЦПК України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та володінні власністю та виселення - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя