26 лютого 2014 р. Справа № 1570/4320/2012
Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Глуханчук О. В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Крусяна А.В.
- Шляхтицького О.І.
при секретарі - Філімович І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Південної митниці Міндоходів на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної митної служби України, Південної митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, визнання протиправною бездіяльність та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_2 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної митної служби України, Південної митниці Міндоходів та з урахуванням уточнених позовних вимог просить визнати протиправною бездіяльність Південної митниці Міндоходів щодо невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що Наказом Державної митної служби України №1279-к від 20 червня 2012 року припинено її перебування на державній службі на посаді головного інспектора відділу митного оформлення №5 митного поста «Котовськ» Південної митниці за порушення присяги державного службовця відповідно до вимог ст.17, п.6 ч.1 ст.30 Закону України «Про державну службу».
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2012 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної митної служби України, Південної митниці, скасовано наказ Державної митної служби України №1279-к від 20 червня 2012 року в частині припинення перебування на державній службі в митних органах України головного інспектора відділу митного оформлення митного поста №5 «Котовськ» Південної митниці ОСОБА_2, зобов'язано Державну митну службу України поновити ОСОБА_2 на посаді головного інспектора відділу митного оформлення митного поста №5 «Котовськ» Південної митниці, зобов'язано Південну митницю нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 21 червня 2012 року по день поновлення на посаді.
Позивач зазначає, що у травні 2013 року рішення суду в частині поновлення її на посаді було виконано та Наказом Південної митниці від 22 травня 2013 року №360-к, відповідно до особистої письмової заяви, 22 травня 2013 року звільнено із займаної посади головного інспектора відділу митного оформлення №5 митного поста «Котовськ» Південної митниці ОСОБА_2 за угодою сторін.
Також позивач вказує, що зазначеним Наказом відділ фінансів, бухгалтерського обліку та звітності Південної митниці зобов'язано провести розрахунки та виплати ОСОБА_2 відповідно до вимог чинного законодавства. Проте, як зазначає позивач, зазначений пункт Наказу відповідачем не виконано, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивачу не виплачено, таким чином позивач звернувся до суду із уточненими позовними вимогами.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, надав заперечення відповідно до яких зазначив, що порушення позивачем чинного законодавства з питань митної справи свідчать про несумлінне виконання ним обов'язків державних службовців та службових обов'язків, що є порушенням Присяги державного службовця, передбаченої статтею 17 Закону України «Про державну службу» та відповідно до ст. 30 Закону України «Про державну службу» є самостійною підставою для припинення державної служби. За цих умов, відповідач вважає, що рішення про припинення перебування позивача на державній службі прийнято правомірно.
Щодо виконання рішення суду та Наказу від 22 травня 2013 року №360-к в частині виплати ОСОБА_2 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відповідач зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року №229 «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів України» Південну митницю Державної митної служби України реорганізовано шляхом приєднання до Південної митниці Міндоходів, та у зв'язку із зазначеним відповідні розрахункові рахунки Південної митниці Державної митної служби України закриті, що робить неможливим виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволений у повному обсязі. Визнано протиправною бездіяльність Південної митниці Міндоходів щодо невиплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Стягнуто з Південної митниці Міндоходів на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 червня 2012 року по 20 травня 2013 року у розмірі 9 426, 97 грн. (дев'ять тисяч чотириста двадцять шість гривень дев'яносто сім копійок).
Не погодившись з таким рішенням Південна митниця Міндоходів звернулася з апеляційною скаргою на зазначену постанову, просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Колегією суддів встановлені наступні обставини.
Наказом по Котовській митниці від 16 червня 1993 року №106, ОСОБА_2 з 16 червня 1993 року призначено на посаду інспектора Котовської митниці. Присягу державного службовця позивач прийняв 02 червня 1995 року.
На час звільнення, відповідно до Наказу Південної митниці від 31 травня 2012 року №815-к, ОСОБА_2 займала посаду головного інспектора відділу митного оформлення №5 митного поста «Котовськ» Південної митниці.
Наказом Державної митної служби України від 20 червня 2012 року №1279-к «Про припинення перебування на державній службі», за порушення Присяги державного службовця відповідно до вимог п.6 ч.1 ст.30 Закону України «Про державну службу», припинено перебування ОСОБА_2 на державній службі в митних органах України.
17 липня 2012 року ОСОБА_2 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної митної служби України, Південної митниці про визнання протиправним та скасування наказу Державної Митної Служби України №1279-к від 20 червня 2012 року в частині припинення перебування на державній службі в митних органах України ОСОБА_2 - головного інспектора відділу митного оформлення №5 митного поста «Котовськ» Південної митниці, поновлення ОСОБА_2 на посаді головного інспектора відділу митного оформлення №5 митного поста «Котовськ» Південної митниці с 21 червня 2012 року, стягнення з Південної митниці на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2012 року вищезазначений адміністративний позов було задоволено у повному обсязі.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року апеляційні скарги Державної митної служби України, Південної митниці Державної митної служби України залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2012 року - без змін.
З матеріалів справи вбачається, що постанова Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2012 року в частині поновлення позивача на посаді головного інспектора відділу митного оформлення №5 митного поста «Котовськ» Південної митниці виконана. Так, у травні 2013 року ОСОБА_2 поновлено на посаді головного інспектора відділу митного оформлення №5 митного поста «Котовськ» Південної митниці.
Наказом Південної митниці від 22 травня 2013 року №360-к «Про звільнення ОСОБА_2», відповідно до особистої письмової заяви, 22 травня 2013 року ОСОБА_2 звільнено із займаної посади головного інспектора відділу митного оформлення №5 митного поста «Котовськ» Південної митниці за угодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач неодноразово звертався до Південної митниці із заявами щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На заяву позивача від 18 липня 2013 року, листом начальника Південної митниці від 06 серпня 2013 року №3.1/01-6/3128/Я-21 «Про результати розгляду заяви» надано відповідь, згідно якої вирішення питання щодо виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу буде можливо після вирішення клопотання Південної митниці про заміну відповідача.
31 жовтня 2013 року у судовому засіданні суду першої інстанції, згідно до вимог ст. 55 КАС України та на підставі Виписки та Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, судом здійснено заміну відповідача по справі, а саме Південну митницю Державної митної служби України на правонаступника - Південну митницю Міндоходів.
Таким чином, з огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що на час розгляду справи, перешкод для виплати позивачу середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 21 червня 2012 року по день поновлення на посаді не має.
За таких обставин, на думку суду першої інстанції, позивач має право на оплату періоду вимушеного прогулу, а бездіяльність Південної митниці Міндоходів щодо невиплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно визнати протиправною.
Щодо відповідача по справі - Державної митної служби України, суд першої інстанції зазначив, що в судовому засіданні позивач вказав, що позовні вимоги до Державної митної служби України стосувались оскарження Наказу Державної митної служби України від 20 червня 2012 року №1279-к «Про припинення перебування на державній службі», інших вимог до відповідача - Державної митної служби України позивачем не висунуто.
Проте, з висновками суду першої інстанції про задоволення вимог позивача погодитися не можна з огляду на наступне.
Колегія суддів наголошує на тому, що судом першої інстанції були розглянуті не всі позовні вимоги ОСОБА_2, а саме: питання правомірності винесення наказу Держмитслужби України від 20.06.2013 року № 1279-к, який є чинним; питання щодо поновлення позивачки на посаді головного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста «Котовськ» Південної митниці, а також позовні вимоги щодо стягнення компенсації за заподіяну моральну шкоду та стягнення понесених судових витрат.
Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які процесуальні документи щодо вирішення питання про відмову позивачки від вищезазначених позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при новому розгляді справи, помилково дійшов висновку про те, що питання щодо поновлення позивачки на посаді головного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста «Котовськ» Південної митниці вирішено у зв'язку з тим, що у травні 2013 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.10.2012 року в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді було виконано та Наказом Південної митниці від 22 травня 2013 року № 360-к, відповідно до особистої письмової заяви, 22 травня 2013 року звільнено із займаної посади головного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста «Котовськ» Південної митниці ОСОБА_2 за угодою сторін.
Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги стосовно того, що судом першої інстанції взагалі не розглядалося питання про поновлення на роботі, тобто без вирішення питання щодо скасування наказу та поновлення на роботі, судом першої інстанції вирішується питання виплати позивачу середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 21 червня 2012 року по день поновлення на посаді, що є порушенням норми матеріального права, а саме: ч. 2 ст. 235 КЗпП України.
Колегія суддів вважає за необхідне вирішити всі позовні вимоги ОСОБА_2 наступним чином.
Регулювання правового становища державних службовців, що працюють у митних органах, здійснюється з урахуванням вимог Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин - далі Закон № 3723-ХІІ) лише в тій частині, що не врегульована нормами спеціальних законів, зокрема Дисциплінарного статуту митної служби України, затвердженого Законом України від 06 вересня 2005 року № 2805-ІV (далі Статут).
Відповідно до вимог ст. 413 Митного кодексу України (який був чинний на час виникнення спірних відносин) посадові особи митної служби України, вперше прийняті на службу до митних органів, приймають Присягу.
Пунктом 6 частини першої статті 30 Закону № 3723-XII передбачено, що державна служба припиняється у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої у статті 17 цього Закону.
Текст Присяги наведено у частині другій статті 17 Закону № 3723-ХІІ: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки».
Аналізуючи текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недотримання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання державним службовцем своїх обов'язків.
Тобто, як порушення Присяги, так і інше дисциплінарне правопорушення можуть бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем правових, етичних (моральних) норм. Водночас, дисциплінарне правопорушення, не за порушення присяги, пов'язується лише з порушенням правових вимог щодо проходження публічної служби.
Відповідно до вимог ч.1 ст.14 Закону № 3723-ХІІ до державного службовця застосовуються дисциплінарні стягнення за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.
Частиною другою цієї статті передбачено, що до службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу, як попередження про неповну службову відповідність і затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 9 Закону № 3723-ХІІ регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів митного контролю, здійснюється згідно з цим Законом, якщо інше не передбачено законами України.
Згідно до вимог ст. 408 МК України правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом і лише в частині, що ним не регулюється Законом № 3723-ХІІ.
Відповідно до вимог ч.2 ст.410 зазначеного Кодексу у митній службі України діє Статут, який затверджується законом.
В абзаці першому преамбули Статуту зазначено, що цей Статут визначає суть службової дисципліни, права та обов'язки посадових осіб митної служби України, яким присвоєно спеціальні звання, у тому числі керівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, щодо забезпечення та додержання дисципліни, а також види та порядок застосування заохочень і дисциплінарних стягнень.
При цьому в абзаці другому преамбули Статуту зазначено, що регулювання правового становища державних службовців, що працюють у митних органах, здійснюється з урахуванням вимог Закону № 3 723-XII.
Відповідно до вимог ст. 21 Статуту порушення службової дисципліни це протиправне, винне (умисне чи необережне) діяння (дія чи бездіяльність) посадової особи митної служби, тобто невиконання урочистого зобов'язання посадових осіб митної служби, зокрема, невиконання або неналежне виконання нею своїх службових обов'язків, перевищення повноважень, порушення обмежень і заборон, установлених законодавством з питань проходження служби в митних органах, або вчинення інших дій, які дискредитують не тільки посадову особу митної служби, а й митну службу України.
Згідно до вимог ст.22 Статуту до діянь, які є порушеннями службової дисципліни, належать: 1) порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів України з питань митної справи, державної служби, а також наказів та розпоряджень безпосередніх та/або прямих керівників; 2) порушення порядку здійснення митного контролю та митного оформлення предметів, що переміщуються через митний кордон України.
Відповідно до вимог ст.31 Статуту з метою з'ясування всіх обставин вчинення посадовою особою митної служби дисциплінарного правопорушення керівник митного органу має право призначити службове розслідування. Порядок проведення службового розслідування визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. Застосуванню дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення передує обов'язкове службове розслідування.
Системний аналіз спеціальних і загальних норм, наведених у ст.21, ч.1 ст.22, ст.31 Статуту, ст.ст. 14, 17, 30 Закону 3723-ХІІ свідчить, що за вчинення посадовими особами митної служби України порушень службової дисципліни (дисциплінарних правопорушень) допускається застосування дисциплінарних стягнень, визначених у ч.2 ст.22 Статуту, ч.2 ст.9 Закону № 3723-ХІІ, найбільш суворим з яких є звільнення. У п.6 ч.1 ст.30 Закону №3723-ХІІ визначено не окремий вид відповідальності державних службовців за порушення Присяги, а спеціальну підставу для припинення державної служби. Саме ж припинення державної служби відбувається у формі звільнення.
Отже, як порушення Присяги, так і інше дисциплінарне правопорушення, можуть бути наслідком недотримання державним службовцем правових та етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Таким чином, припинення державної служби у зв'язку з порушенням Присяги та інша дисциплінарна відповідальність державних службовців можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення державним службовцем достатньо близьких за характером одне до одного правопорушень.
Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з митного органу за вчинення іншого дисциплінарного правопорушення, з дотриманням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Колегія суддів зазначає, що правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, МК України, а в частині, що ним не регулюється, Законом №3723-ХІІ. Тобто дисциплінарна відповідальність посадових осіб митної служби врегульована спеціальним законодавством, у тому числі й нормами Статуту. Норми Закону № 3723-XII можуть застосовуватися щодо посадових осіб митної служби України у тій частині, що не врегульована спеціальним митним законодавством, у тому числі й нормами Статуту, оскільки припинення державної служби на підставі п.6 ч.1 ст.30 Закону № 3723-ХІІ є крайнім заходом відповідальності державного службовця за порушення службової дисципліни, який виходить за межі дисциплінарної відповідальності, встановленої спеціальним законом, тому неможливість застосування до посадової особи митної служби дисциплінарних стягнень аж до звільнення з митного органу за таким актом має бути мотивовано.
Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги.
Судова колегія вважає, що оскаржений наказ про припинення державної служби за порушення Присяги прийнятий відповідачем в межах повноважень та відповідає вимогам чинного законодавства, мотивований скоєнням позивачем проступку проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Таким чином, на підставі наведеного, колегія суддів доходить до висновку про те, що висновки суду першої інстанції є не правильними і такими, що не відповідають вимогам КАС України та приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Судова колегія, вважає, що решта позовних вимог є похідною від вимоги про скасування оскарженого наказу, тому також відмовляє у їх задоволенні.
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідачі, які є суб'єктами владних повноважень, свою позицію суду доказали та обґрунтували її.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалене судове рішення на підставі вимог ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог позивачки.
Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 202; 205; 207; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Південної митниці Міндоходів задовольнити, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року скасувати, прийняти у справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 у справі №1570/4320/2012.
Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.
Повний текст судового рішення виготовлений 03.03.2014 року.
Головуючий: О.В. Джабурія
Суддя: А.В. Крусян
Суддя: О.І. Шляхтицький