ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/21182/13 24.02.14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіа Люкс»
про стягнення 24 928,00 грн.
Суддя Пригунова А.Б.
Представники:
від позивача: Хомук С.М.
від відповідача: не з'явились
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агробонус» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіа Люкс» про стягнення вартості оплаченого товару у розмірі 24 928,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо передачі опалченого позивачем товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2013 р. порушено провадження у справі № 910/21182/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 18.12.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
Розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
У процесі провадження у справі позивач подав письмові пояснення по справі, у яких відзначає, що у зв'язку з неможливістю забезпечити Товариство з обмеженою відповідальністю «Агробонус» квитками, відповідач зобов'язаний був повернути грошові кошти.
При цьому, позивач відзначає, що акт передачі авіаквитків сторонами не оформлявся та квитки фактично позивачу не надавались, а відтак - кошти мають бути повернуті Товариству з обмеженою відповідальністю «Агробонус» в порядку ст. 693 Цивільного кодексу України.
У відповідності до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Відповідно до п.п. 3.11., 3.12. постанови Пленуму вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» Господарським процесуальним кодексом України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її, зокрема, як подання іншого (ще одного) позову. Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із ст. Господарського процесуального кодексу України з доданням до неї документів, зазначених у ст. 57 Господарського процесуального кодексу України.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
Як вбачається зі змісту вищевказаних пояснень Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус», позивачем фактично змінено нормативне обґрунтування заявлених позовних вимог, що є складовою частиною позову.
Тож, приймаючи до уваги, що зміна підстав позову не суперечить нормам Господарського процесуального кодексу України та відповідна зміна відбулась до початку розгляду даної справи по суті, суд приймає такі зміни до розгляду та розглядає спір, виходячи з мотивів, наведених позивачем у письмових поясненнях.
Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 10.01.2014 р. справу № 910/21182/13 передано судді Удаловій О.Г. у зв'язку з відпусткою судді Пригунової А.Б.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2014 р. суддею Удаловою О.Г. справу № 910/21182/13 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 24.02.2014 р.
Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 24.02.2014 р. у зв'язку з виходом судді Пригунової А.Б. із відпустки, справу № 910/21182/13 передано їй для подальшого розгляду.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити.
Представник відповідача на виклик суду не з'явився, вимог суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.
При цьому, суд відзначає, що ухвали Господарського суду міста Києва направлялись на адресу відповідача, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та отримані представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Будконстракшн», що підтверджується його підписом на зворотньому повідомленні про вручення поштового відправлення.
Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому в п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Приймаючи до уваги, що сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.
У судовому засіданні 24.02.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
Як вбачається з матеріалів справи, 29.05.2012 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Авіа Люкс» виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Агробонус» рахунок-фактуру № СФ-0000134 на оплату авіаквитків Київ-Шанхай-Київ у кількості 4 шт. загальною вартістю 24 928, 00 грн.
30.05.2012 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Агробонус» оплачено вартість авіаквитків Київ-Шанхай-Київ у кількості 4 шт. на загальну суму 24 928, 00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус», копію якої долучено до матеріалів справи.
13.04.2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Агробонус» звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіа Люкс» з вимогою № 18-04/13 від 12.04.2013 р. про повернення вартості авіаквитків загальною вартістю 24 928, 00 грн. у зв'язку із скасуванням авіарейсу Київ-Шанхай-Київ.
Листом № 7845 від 18.04.2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіа Люкс» повідомило позивача, що ним у повному обсязі виконано зобов'язання щодо передачі оплачених позивачем авіаквитків, що є належним виконанням зобов'язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Агробонус».
При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіа Люкс» у своєму листі зазначає, що Авіакомпанія «Аеросвіт», на рейс якої Товариством з обмеженою відповідальністю «Агробонус» викуплені квитки, звернулась до Господарського суду Київської області із заявою про визнання банкрутом та з 14.01.2013 р. припинила виконання зобов'язань.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що рейс Київ-Шанхай 20.10.2012 р. та Шанхай-Київ 28.10.2012 р. скасовані Авіакомпанією «Аеросвіт», у зв'язку з чим співробітники Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» не змогли здійснити переліт Київ-Шанхай-Київ.
Нормативно обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на норми ст.ст. 693, 1212 Цивільного кодексу України та стверджує, що відповідач безпідставно відмовив у задоволенні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» про повернення вартості авіаквитків, що є порушенням законних прав та інтересів позивача та полягає у порушення відповідачем зобов'язань.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З аналізу наведених норм та вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли зобов'язальні відносини, врегульовані норами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
За змістом зобов'язання, що випливає із правовідносин сторін, суд вважає, що фактично між сторонами укладений правочин у спрощений спосіб, передбачений ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України шляхом вчинення фактичних дій, що за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором або законом.
Таким чином, відповідач зобов'язаний був передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Агробонус» авіаквитки Київ-Шанхай-Київ не пізніше 20.10.2012 р. та 28.10.2012 р. відповідно.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Виходячи з аналізу положень ст. 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Обмеження заявника в праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням ч. 2 ст. 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України, викладений у рішенні від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011 р.
Таким чином, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оскільки наявними у справі документами підтверджується оплата позивачем грошових коштів, враховуючи, що відповідачем заявлені до нього вимоги не спростовано та не надано суду доказів належного виконання ним зобов'язань перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» про стягнення грошових коштів у розмірі 24 928, 00 грн.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіа Люкс» (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9, код ЄДРПОУ 368666998), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» (08296, Київська обл., м. Ірпінь, смт Ворзель, вул. Крупської, 18, код ЄДРПОУ 36426339) грошові кошти у розмірі 24 928, 00 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот двадцять вісім грн. 00 коп.) грн. та 1 720, 50 (одна тисяча сімсот двадцять грн. 50 коп.) грн. - судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 03.03.2014 р.
Суддя Пригунова А.Б.