Головуючий суду 1 інстанції - Євтіфієв В.М.
Доповідач - Орлов І.В.
Справа № 432/3630/13-ц
Провадження № 22ц/782/242/14
25 лютого 2014 року
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого: Орлова І.В.,
суддів: Масенко Д.Є., Коротких О.Г.,
при секретарі: Борзило О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луганську апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Стахановського міського суду Луганської області від 25 грудня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Стаханові Луганської області, третя особа - Державне підприємство «Обласна дирекція «Луганськвуглереструктуризація» про стягнення моральної шкоди, -
05 червня 2013 року ОСОБА_2 (далі позивач) звернувся до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Стаханові Луганської області (далі відповідач або Фонд) з позовом про стягнення компенсації моральної шкоди в розмірі 50.000,00 гривень за отримання встановленого висновком МСЕК від 24.05.1994 року професійного захворювання.
Рішенням Стахановського міського суду Луганської області від 25 грудня 2013 року у задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив: рішення скасувати, постановити нове рішення, яким задовольнити заявлені вимоги у повному обсязі.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що право на відшкодування моральної шкоди виникло 1994 року, коли позивачу вперше було встановлено стійку втрату професійної працездатності. На час виникнення такого права норми Закону України № 1105-ХІV від 23 вересня 1999 року «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», якими обов'язок з виплати компенсації моральної шкоди покладався на Фонд, не діяли. Підстав для покладення такого обов'язку на відповідача не вбачається.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступних обставин.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 з 1974 року по 1991 рік працював на підприємствах вугільної промисловості. Копією виписки з Акту огляду МСЕК № 95/2028 від 24 травня 1994 року підтверджується, що з 02.03.1994 року по 01.04.1996 року позивачу внаслідок професійного захворювання вперше встановлено 25% втрату професійної працездатності. 21 лютого 2008 року був складений Акт форми П-4 за висновками якого у позивача, загальний трудовий стаж якого становив 21 рік 03 місяців, професійне захворювання виявлене повторно. З 27.02.2008 року 20 % втрата професійної працездатності позивача встановлена безстроково, що підтверджується копією виписки з Акту огляду МСЕК № 2-20 № 017794 від 11.03.2008 року.
Між сторонами виник спір з приводу стягнення компенсації моральної шкоди, спричиненої настанням професійного захворювання. Правовідносини сторін регулюються нормами трудового законодавства України.
Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Згідно роз'яснень, що містяться в пунктах 1, 1-2, 1-4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (з послідуючими змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону від 14 жовтня 1992 року № 2694-ХІІ «Про охорону праці» (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року № 229-IV), КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів у тій їх частині, що не суперечить Закону № 1105 -XIV.
Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Втрата професійної працездатності висновком МСЕК від 24.05.1994 року позивачу встановлена з 02 березня 1994 року. Положення Закону України № 1105-ХІV від 23 вересня 1999 року набрали чинності з 01 квітня 2001 року.
Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 30 березня 2007 року, внесені зміни до абзацу 4 ст. 1, підпункту «е» п.1 ч.1 ст. 21, ч.3 ст. 28, виключено частину 3 ст. 34 Закону № 1105 -XIV, тобто скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду.
За таких обставин на час встановлення позивачу вперше стійкої втрати професійної працездатності норми Закону України № 1105-ХІV не діяли. Підстави для стягнення на користь позивача компенсацій моральної шкоди саме з Фонду, відсутні.
Посилання апелянта на необхідність застосування до спірних правовідносин положень Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених Постановою КМУ № 472 від 23.06.1993 року ( далі Правила) є безпідставними. Приписи вищевказаних Правил виплату відшкодування шкоди на Фонд не покладали. Ці виплати мали здійснюватися безпосередньо власником підприємства або уповноваженим ним органом.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а спрямовані на переоцінку доказів, яким суд дав належну правову оцінку, повно та всебічно встановивши обставини справи. Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування вказаних висновків суду, апеляційна скарга не містить.
Суд, вірно встановивши обставини справи та відповідні їм правовідносини, правильно застосував правові норми та ухвалив законне і обґрунтоване рішення. Підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись статтями 304, 307-308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія судів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, - відхилити.
Рішення Стахановського міського суду Луганської області від 25 грудня 2013 року, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку, шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: