ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/16250/13 10.02.14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"
до Фірми "Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю
про стягнення 139 015,67 грн.
Суддя Цюкало Ю.В.
У засіданні брали участь:
від позивача: Галков І.О. (за довіреністю від 10.09.2013);
Пінчук-Ніколайчук Ю.В. (за довіреністю від 02.12.2013);
від відповідача: Мариношенко К.А. (за довіреністю від 24.04.2013).
У судовому засіданні 10 лютого 2014 року, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М" про стягнення 139 015,67 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2013 суддею Якименко М.М. порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 18.09.2013.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2013 відкладено розгляд справи на 09.10.2013.
08.10.2013 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору.
Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 09.10.2013 року, у зв'язку з перебуванням судді Якименка М.М. у відрядженні, справу передано для розгляду судді Ярмак О.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Ярмак О.М.) від 09.10.2013 справу прийнято до провадження, а розгляд справи призначено на 05.11.2013.
Розпорядженням заступника голови господарського суду міста Києва від 14.10.2013 у зв'язку поверненням судді Якименка М.М. з відрядження, справу передано судді Якименку М.М.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.10.2013 суддею Якименко М.М. прийнято справу до свого провадження.
В судове засідання, призначене на 05.11.2013 з'явились представники сторін та надали усні пояснення по суті спору. В судовому засіданні оголошено перерву до 07.11.2013 о 14:40.
Розпорядженням заступника голови господарського суду міста Києва від 07.11.2013 у зв'язку з перебуванням судді Якименка М.М. на лікарняному, з метою дотримання процесуальних строків, справу передано судді Цюкалу Ю.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2013 суддею Цюкало Ю.В. прийнято справу до свого провадження. Розгляду справи призначено на 02.12.2013.
У зв'язку із перебуванням судді Цюкала Ю.В. на лікарняному, розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 02.12.2013, з метою дотримання процесуальних строків, справу було передано судді Підченко Ю.О.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2013 суддею Підченко Ю.О. прийнято справу до свого провадження. Розгляд справи призначено на 23.12.2013.
У зв'язку із виходом судді Цюкала Ю.В. з лікарняного, з метою уникнення затягування розгляду справи, розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 справу було передано судді Цюкалу Ю.В. для подальшого розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 суддею Цюкало Ю.В. прийнято справу до свого провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2013 відкладено розгляд справи на 13.01.2014.
В судовому засіданні 13.01.2014 оголошено перерву до 10.02.2014 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
03.02.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшло клопотання від відповідача про відстрочку виконання рішення суду.
У судове засідання, призначене на 10.02.2014, з'явилися представники сторін, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд,-
18.12.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (далі за текстом - позивач, Лізингодавець, ТОВ «Ласка Лізинг») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Т.М.М.» (далі за текстом - відповідач, Лізингоодержувач, ТОВ «Фірма «Т.М.М.») укладено Договір фінансового лізингу №1123/12/2007 (далі за текстом - Договір).
Згідно умов Договору позивач зобов'язувався передати без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації, а відповідач прийняти в тимчасове володіння та користування за плату майно - вантажний автомобіль ISUZU NQR 71 борт-тент (три одниці), а також відповідач зобов'язувався здійснювати лізингові платежі.
В позовній заяві позивач посилається на те, що на виконання умов Договору передав предмет лізингу відповідачу 31.01.2008, що підтверджується Видатковою накладною №РН-0000025 від 31.01.2008 та Довіреністю серії ЯОР №350120 від 31.01.2008.
Як зазначає позивач, 30.07.2009 між сторонами було укладено Додаткову угоду №1123/12/2007/R до Договору, якою були внесені зміни до Графіку внесення платежів.
Однак, як наголошує позивач, відповідач порушив свої зобов'язання щодо належного виконання умов Договору, внаслідок чого виникла заборгованість.
З огляду на вищезазначене, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та просить суд стягнути з ТОВ «Фірма «Т.М.М.» на свою користь заборгованість у розмірі 131 609,22 грн., неустойку - 6 047,43 грн., 3% річних - 1 249,39 грн., інфляційне збільшення суми боргу - 109,63 грн.
Відповідач, не погоджуючись з позицією, викладеною у позовній заяві, надав до суду відзив в якому стверджує, що Договір фінансового лізингу №1123/12/2007 від 18.12.2007 є нечинним та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
В підтвердження своїх заперечень відповідач вказує, що п.п. 7.1-7.5 Договору суперечать ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», чинному законодавству України та принципам права.
Крім того, відповідач вважає розрахунок суми позовних вимог необґрунтованим, оскільки в ньому не зазначено правильного курсу НБУ для долара, який повинен застосовуватися при розрахунку лізингового платежу для кожного періоду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З матеріалів справи слідує, що 18.12.2007 між ТОВ «Ласка Лізинг» та ТОВ «Фірма «Т.М.М.» було укладено Договір фінансового лізингу №1123/12/2007.
Частиною 1 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
На виконання умов Договору позивач передав предмет лізингу відповідачу 31.01.2008, що підтверджується Видатковою накладною №РН-0000025 від 31.01.2008 та Довіреністю серії ЯОР №350120 від 31.01.2008, наявними в маеріалах справи.
30.07.2009 між сторонами було укладено Додаткову угоду №1123/12/2007/R до Договору, якою були внесені зміни до Графіку внесення платежів.
Відповідно до п. 2.3 Договору, вартість предмета Лізингу складає суму, еквівалентну 103 011,00 умовних одиниць (далі за текстом - у.о.), в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 17 168,50 у.о., представлених у гривнях України.
Пунктом 7.1. Договору сторони домовились про те, що валютою Договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена у гривнях України та що дорівнює одному Долару США за курсом відповідно до п.7.1.1. Договору.
Статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Згідно з п. 7.7. Договору, Лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в розмірі і в строки, встановлені в Графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків Лізингодавця, а також незалежно від фактичного використання предмета Лізингу, в тому числі в період технічного обслуговування ремонту, втрати предмета Лізингу, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.
Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором та передачі майна у лізинг підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
З матеріалів справи вбачається, що позивач належним чином виконав умови Договору. Однак, відповідач, в порушення умов Договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання належним чином, а саме Лізингоодержувачем не в повному обсязі виконано зобов'язання щодо сплати лізингових платежів з 59 по 64 періоди, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 131 609,22 грн.
Станом на час розгляду справи доказів сплати існуючої заборгованості відповідачем до суду не представлено.
З огляду на вищезазначене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 131 609,22 грн. підлягають задоволенню.
Крім того, позивач на підставі п. 9.5 Договору просить суд стягнути з відповідача неустойку в розмірі 6 047,43 грн.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 9.5 Договору визначено, що у випадку якщо Лізингоодержувач в установлені Договором строки не здійснить оплату встановлених Договором платежів, то Лізингодавець вправі вимагати виплати неустойки в розмірі 0,25 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу в перші п'ять днів прострочення і 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день простроченого платежу, починаючи з шостого дня прострочення, а Лізигоодержувач зобов'язується її сплатити.
Наданий позивачем розрахунок неустойки у розмірі 6 047,43 грн. перевірено судом та встановлено, що вказаний розрахунок відповідає нормам чинного законодавства, зокрема вимогам вказаної статті та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Згідно ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 1 249,39 грн. та розрахунок інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 109,63 грн. перевірено судом та встановлено, що вказані розрахунки відповідають нормам чинного законодавства, зокрема вимогам вказаної статті та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву про недосягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору в частині непогодження ціни договору, що на думку відповідача свідчить про те, що договір фінансового лізингу №1123/12/2007 від 18.12.2007 є не укладеним, спростовуються змістом п.2.3 договору, відповідно до якого ціна в договорі визначена у гривнях, крім того розрахунки між сторонами договору підлягають здійсненню у гривнях (п. 7 договору), що не суперечать законодавству України.
Що стосується тверджень відповідача про нечинність умов п.п. 7.1 - 7.5 договору з огляду на встановлення в договорі грошової одиниці в іноземній валюті, що на думку відповідача, звільняє його від будь-яких зобов'язань за цим договором, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійним договору фінансового лізингу №1123/12/2007 від 18.12.2007 як в цілому, так і в частині пунктів 7.1-7.5 договору, суду не надано, чим спростовуються передчасні твердження відповідача про зворотнє.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (пункт 1 частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 статті 189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі у гривнях.
Відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, втім, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання також в іноземній валюті.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України
Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, але якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (пункти 1, 2 статті 533 Цивільного кодексу України).
Отже, чинне законодавство хоч і визначає національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі №12/149 та судовій практиці Вищого господарського суду України по аналогічних справах, зокрема у постановах № 5011-3/14538-2012 від 20.03.2013р., № 5011-30/16984-2012 від 28.05.2013р., № 910/8841/13 від 14.10.2013р.
Таким чином, всупереч ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, відповідач не довів суду та не надав належних доказів наявності підстав для звільнення його від обов'язку оплати лізингових платежів по договору фінансового лізингу №1139/12/2007-R від 25.12.2007.
Щодо клопотання відповідача про призначення судово-бухгалтерської експертизи у справі №910/16250/13 суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Дослідивши матеріали справи суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання з мотивів недоведеності та необгрунтованості.
З огляду на вищезазначене, керуючись нормами чинного законодавства України, судом встановлено, що відповідачем не доведено відсутність боргу перед позивачем, а обставини, на які посилається відповідач є необгрунтовнаими та недоведеними, такими, що спростовуються матеріалами справи.
Враховуючи все вищевикладене, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, а також те, що доказів сплати заборгованості відповідачем станом на час розгляду даної справи до суду не представлено, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме: заборгованість по лізинговим платежам у розмірі 131 609,22 грн., неустойка - 6 047,43 грн., 3% річних - 1 249,39 грн., інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 109,63 грн.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 1 720,50 грн. відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача з огляду на те, що позовні вимоги задоволені у повному обсязі.
Крім того суд зазначає наступне.
04.02.2014 через канцелярію суду відповідачем подано клопотання про відстрочку виконання рішення суду.
Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Згідно з п. 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" №9 від 17.10.2012, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Таким чином, відстрочка виконання судового рішення може бути задоволена судом лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим.
При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.
У відповідності до п. 7.3. вказаної постанови, заяву про надання відстрочки, розстрочки, зміну способу і порядку виконання рішення слід розглядати за правилами ГПК у межах розглянутої господарським судом справи.
Вищезазначені норми визначають процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. Проте, нормами чинного законодавства, зокрема Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому, суд оцінює докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України і лише за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право відстрочити виконання рішення чи постанови.
Як вбачається з клопотання б/н від 04.02.2014 Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю "Про відстрочку виконання рішення суду", боржник обгрунтовує підстави для надання відстрочки неналежним майновим станом. Крім того, відповідач вказує на тяжке фінансово-економічне становище боржника, що унеможливлює виконання судового рішення протягом короткого строку.
Фірма "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю зазначає, що в умовах економічної кризи припинилося кредитування банками фізичних та юридичних осіб, упав рівень платоспроможності, у зв'язку з чим зменшилися прибутки фірми, що не дає фінансової можливості проводити розрахунки з постачальниками товарів, робіт, послуг. Крім того, відповідач зазначає, що фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю має зобов'язання перед іншими суб'єктами господарської діяльності, що підтверджується судовими рішеннями. Заявник наголошує на тому, що не відмовляється від виконання своїх зобов'язань перед позивачем, проте звертається з проханням відстрочити їх виконання для уникнення наслідків визнання відповідача банкрутом.
В підтвердження викладених обставин відповідачем надано копію консолідованої фінансової звітності незалежного аудиту.
При цьому, консолідована фінансова звітність - це фінансова звітність, яка відображає фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці (ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні), тобто надає правдиву та неупереджену інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Судом враховано, що господарський суд повинен брати до уваги можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
Розглянувши мотиви поданого клопотання, врахувавши матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини боржника у виникненні спору, дослідивши наявні докази, суд дійшов висновку, що відстрочення наявної у відповідача заборгованості забезпечить виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі № 910/16250/13 і у майбутньому надасть можливість заявнику акумулювати необхідну грошову суму на виконання рішення без створення ризику визнання його банкрутом, внаслідок чого заява Фірми "Т.М.М" - Товариства з обмеженою відповідальністю підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фірми "Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, код ЄДРПОУ 14073675, р/р 260019800772 в ВАТ "ТММ-БАНК", МФО 300896) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (03150, м. Київ, вул. Димитрова, 5, корп. 2, код ЄДРПОУ 33104543, р/р 26008301013536 у КРД «Райффайзен Банк Аваль», МФО 322904) грошові кошти: заборгованість у розмірі 131 609,22 грн. (сто тридцять одна тисяча шістсот дев'ять гривень 22 копійки), неустойку у сумі 6 047,43 грн. (шість тисяч сорок сім гривень 43 копійки), 3% річних у сумі 1 249,39 грн. (одна тисяча двісті сорок дев'ять гривень 39 копійок), інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 109,63 грн. (сто дев'ять гривень 63 копійки) та судовий збір у розмірі 1 720,50 грн. (одна тисяча сімсот двадцять гривень 50 копійок). Видати наказ.
3. Відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі №910/16250/13 на 2 (два) роки до 10.02.2016.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 24.02.2014
Суддя Ю.В. Цюкало