Справа № 2122-ц/793/658/14Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 41 Гудзенко В. Л.
Доповідач в апеляційній інстанції
Пономаренко В. В.
24 лютого 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Пономаренко В. В.
суддів Гончар Н. І. , Вишня Н. В.
при секретарі Посипайко А.І.
за участю:
позивача ОСОБА_6
представника позивача ОСОБА_7
представників відповідача Белак Р.В., Цурка на В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представників виконкому Уманської міської ради Белак Раїси Василівни та Цуркан Віктора Михайловича на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 січня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_6 до виконавчого комітету Уманської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням, -
У листопаді 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що його бабуся ОСОБА_10 05.03.1982 року вийшла заміж за ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та проживала разом з ним в АДРЕСА_1.
ОСОБА_11 отримав вказану квартиру на підставі ордера № 42, виданого виконавчим комітетом Уманської міської ради від 28 січня 1977 року.
Після смерті ОСОБА_11 бабуся позивача ОСОБА_10 залишилась проживати у зазначеній квартирі.
З 2007 року позивач почав проживати з ОСОБА_10 у спірній квартирі, вів з нею спільне господарство, доглядав її та поховав.
Оскільки спірна квартира приватизована не була, КП «ВЖ РЕУ № 1» вимагає від позивача звільнити її.
Рішенням Уманського міськрайонного суду від 23 травня 2012 року було встановлено факт, що ОСОБА_6 проживав зі своєю бабусею ОСОБА_10 з березня 2007 року по теперішній час в квартирі АДРЕСА_1.
Враховуючи наведене, ОСОБА_6 просив суд визнати за ним право користування зазначеною квартирою.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 січня 2014 року позов задоволено та визнано за ОСОБА_6 право користування квартирою АДРЕСА_1.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представники виконкому Уманської міської ради Белак Р.В. та Цуркан В.М. подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення не відповідає.
Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України,
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач вселився в житлове приміщення не самоправно, а за згодою квартиронаймача ОСОБА_10, проживав з нею однією сім'єю, вів спільне господарство, з 2007 року користується цим приміщенням як постійним місцем проживання, а житловий орган фактично вступив з ним в договірні відносини, так як він сплачує квартирну плату та інші комунальні послуги, необхідно визнати право ОСОБА_6 на користування спірною квартирою.
Проте, з таким висновком колегія суддів погодитись не може.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 є онуком померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_10.
Згідно поквартирної картки ОСОБА_10 з 02 вересня 1982 року по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 року проживала у квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 119).
Вказана квартира на підставі рішення виконкому Уманської міської Ради депутатів трудящих від 27.01.1977 року № 38 була надана для проживання ОСОБА_11, який 05.03.1982 року одружився з бабусею позивача ОСОБА_10 (а.с. 16, 19).
Спірна квартира приватизована не була, тому вона відноситься до державного житлового фонду та перебуває у віданні місцевих рад. Тобто, до смерті ОСОБА_11, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 року, квартиронаймачем був саме він, а після його смерті квартиронаймачем стала його дружина ОСОБА_10 (а.с. 119).
У позовній заяві ОСОБА_6 вказує, що з початку 2007 року він почав проживати у квартирі АДРЕСА_1 разом із бабусею, доглядав її, вів з нею спільне господарство та поховав її.
Суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що даний факт підтверджено рішенням Уманського міськрайонного суду від 23 травня 2012 року та поясненнями свідків.
Так, рішенням Уманського міськрайонного суду від 23 травня 2012 року, яке набрало законної сили, встановлено факт, що ОСОБА_6 проживав зі своєю бабусею ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, з березня 2007 року по час винесення рішення в квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 26). Дані позовні вимоги стосуються визнання права користування житловим приміщенням.
В зазначеному рішенні, як на докази встановлення вказаного факту, суд посилається на відмітку у паспорті ОСОБА_6 щодо реєстрації його місця проживання з 20 березня 2007 року по АДРЕСА_1, а також на акт КП «ВЖРЕУ № 1» від 19.10.2011 року, яким встановлено, що ОСОБА_6 з листопада 2010 року проживає у вказаній квартирі (а.с. 26).
Таким чином, вказані документи суперечать один одному, а також інформації, що міститься у поквартирній картці КП «ВЖРЕУ № 1», згідно якої позивач ОСОБА_6 взагалі не був зареєстрований у спірній квартирі (а.с. 119).
Свідченням того, що позивач не був зареєстрований у квартирі є також пояснення свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, які вказували на те, що померла ОСОБА_10 не реєструвала онука у квартирі, щоб менше сплачувати за комунальні послуги; та копіями довідок про склад сім'ї і розмір платежів за житлово-комунальні послуги для призначення субсидії від 03.10.2007 року, 14.10.2008 року, 13.09.2010 року, в яких зазначено, що у спірній квартирі проживає одна особа - ОСОБА_10 (а.с. 99-101).
Згідно відмітки у паспорті ОСОБА_6, виданого 28.12.2012 року, з 21.11.2012 року місце його проживання зареєстроване в АДРЕСА_2 (а.с. 8).
За вказаною адресою 14.06.2000 року за позивачем зареєстровано частину спільної власності у 6/25 частинах житлового будинку АДРЕСА_2 (а.с. 93-94).
Згідно довідки Уманського МВ УМВС України в Черкаській області № 922 від 23.01.2014 року ОСОБА_6 неодноразово перетинав державний кордон України, зокрема, 01.09.2010 року він виїхав з України, а в'їхав із закордону 14.08.2011 року (а.с. 161).
Таким чином, майже рік до смерті ОСОБА_10 позивач не проживав з нею у спірній квартирі та не вів спільне господарство, що суперечить поясненням свідків та рішенню Уманського міськрайонного суду від 23 травня 2012 року.
27 березня 2012 року, 22 жовтня 2013 року Уманське КП «ВЖРЕУ № 1» зверталось до позивача із вимогами звільнити спірну квартиру, оскільки він не має право на проживання у ній.
Відповідно до ст. 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.
Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Згідно ст. 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.
Статтею 65 ЖК УРСР встановлено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Оскільки за змістом статей 64, 65 ЖК наймач і члени сім'ї, що проживають разом з ним, набувають права користування одним жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, особа, яка вселилась до наймача як член сім'ї, не набуває права користування займаним ним жилим приміщенням, якщо вона зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду або якщо є інші докази того, що вона при цьому не змінювала свого постійного місця проживання.
Виходячи з положень Конституції про гарантування громадянам свободи пересування і вільного вибору місця проживання, сама по собі наявність чи відсутність прописки не може бути підставою як для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка вселилася до наймача, так і для відмови в цьому.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду УРСР, від 12.04.1985 року №2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 1 листопада 1996 року №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Колегія суддів відхиляє лист Уманського МВ УМВС за №2236 від 24.02.2014 року, наданий стороною позивача при розгляді апеляційної скарги, стосовно відсутності інформації щодо місця і часу перетину державного кордону України позивачем ОСОБА_6, оскільки дана інформація спростовується даними довідки Уманського МВ УМВС України в Черкаській області № 922 від 23.01.2014 року проте, що згідно бази даних «АРКАН», щодо осіб які перетинають державний кордон України, позивач ОСОБА_6 неодноразово перетинав державний кордон України, зокрема, 01.09.2010 року він виїхав з України, а в'їхав із закордону 14.08.2011 року (а.с. 161).
Враховуючи наведене, судом достовірно не встановлено, а в матеріалах справи відсутні належні докази факту постійного спільного проживання позивача із померлою ОСОБА_10 однією сім'єю у спірній квартирі та ведення з нею спільного господарства, а навпаки встановлено, що позивач має право власності на частину іншого житлового приміщення, де і зареєстроване його місце проживання, постійно з померлою ОСОБА_10 у спірній квартирі він не проживав та не вів спільне господарство, а тому в задоволенні позову про визнання за ОСОБА_6 права користування на зазначену квартиру слід відмовити.
За таких обставин, оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та вирішив справу з порушенням норм матеріального права, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи та ухвалення рішення про задоволення позову, колегія суддів апеляційну скаргу представників виконкому Уманської міської ради задовольняє, рішення суду першої інстанції скасовує та ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст.218, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати ,-
Апеляційну скаргу представників виконкому Уманської міської ради Белак Раїси Василівни та Цуркан Віктора Михайловича - задовольнити.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 січня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_6 до виконавчого комітету Уманської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_6 до виконавчого комітету Уманської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням - відмовити.
Рішення набирає чинності одразу після проголошення але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.
Головуючий :
Судді :