ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
27 лютого 2014 року № 826/19073/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської місткої ради (Київської міської державної адміністрації)
про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської місткої ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - Відповідач1), в якому просила:
1. Визнати дії відповідача неправомірними в частині надання висновку від 29.08.2012 року № 11174/0/18-3/27/12;
2. Зобов'язати відповідача привести містобудівну документацію у відповідність з вимогами закону.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуваний нею висновок відповідача є неправомірним, оскільки згідно постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 року по справі № 826/6767/13-а за позовом ОСОБА_2, як учасника колективного звернення до Київської міської державної адміністрації, дії Департаменту містобудування та архітектури визнані неправомірними в частині надання висновку від 29.08.2012 щодо відведення земельних ділянок під житлову забудову на АДРЕСА_1. Заявою від 11.02.2014 року ОСОБА_1 просила поновити їй строк звернення до адміністративного суду в зв'язку з тим, що текст оскаржуваного висновку вона отримала лише 19.11.2013 року у відповідь на своє звернення вх. Б-5185 від 18.11.2013.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.12.2013 року відкрито провадження по справі № 826/19073/13-а.
Від Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшли письмові заперечення проти позову, які обґрунтовані тим, що відповідна земельна ділянка, інтереси щодо якої має позивач, згідно Генерального плану розвитку м. Києва та Концепції стратегічного розвитку міста Києва належить до території багатоповерхової житлової забудови 8-го мікрорайону житлового масиву Позняки. З огляду на викладене, відведення земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування індивідуального садибного житлового будинку, господарських будівель та споруд суперечить затвердженій Київрадою містобудівній документації та діючим ДБН 360-92 ** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень». Відповідач зазначив, що питання надання дозволу на відведення земельної ділянки не відноситься до повноважень Департаменту містобудування, яке лише надає висновки щодо такої можливості та доцільності з урахуванням розташування земельної ділянки, існуючих щодо неї обмежень та вимог містобудівної документації. Крім того, позивач не брав участі у справі № 826/6767/13-а, а винесена Київським апеляційним адміністративним судом постанова по цій справі оскаржена до суду касаційної інстанції. Відповідач також наголосив на пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду для оскарження висновку від 29.08.2012 року.
Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на положення ч.4 ст. 122 КАС України, за відсутності представників сторін.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Як вбачається з матеріалів справи, 29.08.2012 року Головним управлінням (Департаментом) містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на запит Головного управління земельних ресурсів було надано висновок щодо можливості відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для будівництва, експлуатації та обслуговування садибного житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 №11174/0/18-3/27-12 (бланк 42592).
Зазначений висновок обґрунтований тим, що згідно Генерального плану розвитку м. Києва та його приміської зони до 2020 року, затвердженого рішенням Київради від 28.03.2002 № 370/1804, зазначена земельна ділянка за функціональним призначенням належить до території багатоповерхової житлової забудови. Враховуючи наведене, відведення зазначеної земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування садибного житлового будинку, господарських будівель і споруд суперечить затвердженій містобудівній документації, вимогам ДБН 360-92** та чинному законодавству.
21.05.2013 року листом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 21.05.2013 року №057022-9879 повідомлено ОСОБА_1 про те, що на підставі відповідного висновку Головного управління (Департаменту) містобудування та архітектури підготовлено проекти відмови у наданні дозволу на розроблення документації з землеустрою.
22.05.2013 року Київською міською радою винесено рішення № 478/9535 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку,господарських будівель і споруд».
Зазначене рішення винесене Київською міською радою з врахуванням висновку Головного управління (Департаменту) містобудування та архітектури від 29.08.2012 року №11174/0/18-3/27-12 щодо можливості відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1
ОСОБА_1 не погоджується з діями відповідача щодо надання висновку №11174/0/18-3/27-12, на підставі якого їй було відмовлено Київською міською радою у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для садибної забудови по АДРЕСА_1.
З позовної заяви та пояснень позивача вбачається, що ОСОБА_1 не погоджується з висновком відповідача, посилаючись на те, що поставою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 року по справі № 826/6767/13-а дії Департаменту містобудування та архітектури по прийняттю аналогічного висновку щодо іншої особи були визнані незаконними. Позивач вважає, що зазначена постанова по справі №826/6767/13-а має безпосереднє відношення до предмету розгляду по даній справі, є преюдиційною у спірних правовідносинах та вказує на незаконність дій відповідача по прийняттю висновку щодо ОСОБА_1
Інших підстав незаконності оскаржуваного висновку, крім посилання на постанову по справі № 826/6767/13-а, позивач не зазначає.
Вирішуючи дану справу на підставі норм чинного законодавства та наявних матеріалів справи суд виходить з наступного.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо них Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу
Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Статтею 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Згідно зі ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Наданою позивачем в якості доказу постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 року по справі № 826/6767/13-а за позовом ОСОБА_2 до Департаменту містобудування та архітектури адміністративний позов задоволено частково, визнано дії Департаменту містобудування та архітектури неправомірними, зобов'язано Департамент розглянути клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_2
Предметом розгляду по даній справі № 826/19073/13-а та справі № 826/6767/13-а, на яку посилається позивач, є різні висновки Департаменту містобудування та архітектури (з однаковими номерами), винесені щодо різних осіб та щодо можливості відведення різних земельних ділянок. ОСОБА_1 не була учасником справи № 826/6767/13-а, жодних обставин щодо неї судом у цій справі не встановлено. З резолютивної частини постанови, на яку посилається позивач, не зрозуміло які саме дії Департаменту містобудування та архітектури визнано неправомірними. В свою чергу, оціночні судження суду у справі №826/6767/13-а не є обов'язковими для адміністративного суду при розгляді інших справ за участю інших осіб, оскільки в кожному конкретному випадку суд оцінює обставини на підставі поданих учасниками процесу доказів, доводів та норм чинного законодавства.
Під преюдицією слід розуміти виключення заперечуваності юридичної ві рогідності одного разу доведеного факту. Якщо суд або інший юрисдикційний орган вже встановив певні факти (після їх пере вірки і оцінки) і закріпив це у відповідному документі, то вони визнаються встановленими, істинними, такими, що не потребують нового доведення.
Постанова Київського апеляційного адміністративного суду по справі №826/6767/13-а не має преюдційного значення для справи за позовом ОСОБА_1 Обставини вирішення земельних питань інших осіб, що не є учасниками даної справи, виходить за межі судового розгляду адміністративного суду по справі № 826/19073/13-а.
Відтак, доводи щодо правомірності або протиправності дій відповідача, як суб'єкта владних повноважень, по винесенню висновку щодо можливості відведення земельної ділянки ОСОБА_1 підлягають доведенню сторонами в загальному порядку з урахуванням норм КАС України. В свою чергу, вирішуючи справу на підставі наданих матеріалів, судом було встановлено наступне.
Згідно Договору від 1948 року між житловим управлінням виконавчого комітету Дарницького РСДТ та гр. ОСОБА_3 на передання в безоплатне користування строком до 13.02.1948 року 6300 кв.м. комунальної землі по АДРЕСА_1 без права її розбудови та зведення нових споруд.
В матеріали справи надані Державні акти на право власності на земельну ділянку та технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1, виготовлений КП КМ БТІ станом на 21.05.2010 року, з яких вбачається що в подальшому право власності на будинок в порядку спадкування було набуте ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у відповідних частинах. Вказаними особами було приватизовано земельну ділянку (90:004:0043), на якій розташований будинок.
З технічного паспорту вбачається, що домоволодіння складається з будинку, розташованому на приватизованій земельній ділянці, а також з інших самочинних споруд, зведених на міських землях, не наданих у власність чи користування. Загальна площа усіх зайнятих ділянок під домоволодінням та прибудовами - 6230 кв.м.
Згідно будинкової книги в зазначеному будинку прописано декілька осіб, пов'язаних родинними зв'язками, в тому числі ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до копії плану земельної ділянки (витяг з кадастрової справи) та пояснень сторін, ОСОБА_1 користується не виділеними та не оформленими за нею міськими землями, що межують з земельною ділянкою, приватизованою ОСОБА_4 і ОСОБА_5 Саме для безоплатного надання у власність цих земель ОСОБА_1 звернулась до Київської міської ради.
Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону. Порядок та підстави набуття громадянами права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності визначений Земельним кодексом України.
Статтею 9 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин на їх території належить: розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до законодавства, зокрема Закону України «Про місцеве самоврядування».
Статтями 116, 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в містах в розмірі не більше 0,10 гектара.
З метою реалізації покладених на неї повноважень щодо розпорядження землею в межах міста Київською міською радою було прийнято рішення № 457/1867 від 15.07.2004 року «Про порядок передачі (надання) земельних ділянок в користування або у власність у місті Києві», яким затверджено Тимчасовий порядок передачі (надання) земельних ділянок в користування або у власність у місті Києві (надалі - Тимчасовий порядок № 457/1867).
Тимчасовий порядок № 457/1867 діяв на час виникнення спірних правовідносин та втратив чинність на підставі рішення Київської міської ради № 63/9120 від 28.02.2013 року, яким було затверджено новий Тимчасовий порядок передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києві.
Згідно зі ст.15 Тимчасового порядку № 457/1867 громадяни, зацікавлені в одержанні земельної ділянки у межах м. Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального гаражного та дачного будівництва чи ведення садівництва, подають безпосередньо до Київської міської ради клопотання про передачу земельної ділянки у власність.
В ст. 6 Тимчасового порядку визначено порядок надання дозволу Київської міської ради на розроблення документації із землеустрою. Зокрема, Головне управління земельних ресурсів після надходження клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою формує справу-клопотання, реєстраційний номер якої є одночасно реєстраційним номером клопотання в Головному управлінні земельних ресурсів.
Головне управління містобудування та архітектури розглядає клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою протягом трьох робочих днів та надсилає до Головного управління земельних ресурсів свій висновок щодо відповідності заявленої ініціативи містобудівній документації або ситуації та наявних містобудівних умов та обмежень, що мають бути враховані при розробці документації із землеустрою.
В свою чергу, Головне управління земельних ресурсів за результатами опрацювання клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та висновку Головного управління містобудування та архітектури щодо відповідності заявленої ініціативи містобудівній документації або ситуації та наявних містобудівних умов та обмежень, що мають бути враховані при розробці документації із землеустрою, готує проект рішення Київської міської ради про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою (або проект відмови у наданні такого дозволу), який приймається Київською міською радою в порядку, встановленому Регламентом Київської міської ради.
Відповідно до п. 5. Ст. 6 Тимчасового порядку та ст.118 Земельного кодексу України підставою для відмови у наданні дозволу може бути невідповідність ініціативи (місця розташування) земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко- економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку інші визначені законом підстави.
Відповідно до Положення про Головне управління містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого Розпорядженням виконкому Київради № 90 від 27.11.2011 року, основним завданням Головного управління є забезпечення реалізації державної політики в сфері містобудування та архітектури та території м. Києва, аналіз стану містобудування, організація розроблення, проведення експертиза та подання на затвердження в установленому порядку Генерального плату та іншої містобудівної документації; забезпечення дотримання законодавства у сфері містобудування, державних стандартів, норм і правил тощо. Згідно з п. 6.4. Положення Головне управління, в тому числі, надає висновки щодо визначення (вибору) території для цілей містобудування.
Отже, відповідач в межах своїх повноважень, покладених на нього законодавством, вчинив активні дії, які полягали у розгляді документів, що надійшли з Головного управління земельних ресурсів, та наданні на підставі аналізу містобудівної документації висновку щодо можливості виділення території під розміщення садибної забудови.
Під діями суб'єкта владних повноважень слід розуміти фактичну реалізацію визначених законодавством функцій цього суб'єкта, в порядку та з дотриманням певної процедури, в межах наданих йому повноважень, в тому числі дискреційних. Зазначене питання врегульоване в ч. 2 ст. 19 Конституції України, де вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Позивач не вказує в позові, в чому саме полягає протиправність дій відповідача (порушення процедури, вихід за межі повноважень, реалізація функцій не передбаченим законом способом тощо).
Фактично, позивач не погоджується не з діями відповідача, а з суттю висновку, наданого відповідачем в межах його компетенції на підставі аналізу містобудівної документації.
В свою чергу, як вбачається з Концепції стратегічного розвитку м. Києва, затвердженої рішенням Київської міської ради № 35-4847 від 16.09.2010 року, та Генерального плану м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради № 370/18047 від 28.03.2002 року зазначена територія, на якій розташована відповідна ділянка по АДРЕСА_1, віднесена до багатоповерхової житлової забудови.
Зокрема, в матеріалах справи наявний витяг з Генерального плану м. Києва на період до 2020 року щодо чинних містобудівних регламентів та інших умов впровадження містобудівної діяльності, отриманий на замовлення ОСОБА_1
Відповідно до Генерального плану м. Києва землі по АДРЕСА_1 є територією багатоповерхової житлової забудови (перспективна), що оточена вулицями Урлівською, Анни Ахматової, на яких розташовані мікрорайони житлової багатоповерхової забудови та об'єкти соціального призначення. На зазначеній території допускаються такі види забудови, як: багатоквартирні житлові будинки від 9 поверхів; Будинки та житлові комплекси підвищеної поверховості до 16 поверхів або висотні понад 16 поверхів до 24 поверхів включно; Технічні будівлі та споруди для обслуговування житлових будинків; вбудовані в будинки підземні або багатоповерхові гаражі; загальноосвітні і спеціальні середні школи тощо. Розміщення індивідуальної садибної забудови на зазначеній території не передбачено.
Згідно п. 3.3., 3.4 ДБН 360 92 ** «Планування і забудова міських, сільських поселень» архітектурно-планувальну організацію районів житлового будівництва треба здійснювати з урахуванням містобудівних умов, відповідно до їх місцеположення відносно центру міста. Садибну забудову у містах слід розміщувати: у межах міста переважно на вільних територіях, включаючи ділянки, які раніше вважалися непридатними для будівництва, на територіях реконструйованої забудови, існуючої індивідуальної садибної забудови і тієї, що зберігається, враховуючи необхідність збереження характеру міського середовища, що склалося; у приміських зонах на резервних територіях, що входять у межу міста, за винятком зелених зон; у нових селищах і тих, що розвиваються, розміщених у межах 30-40-хвилинної транспортної доступності.
Згідно з п. 4.4. Наказу Мінохорониздоров'я N 173 від 19.06.96 року розміщення садибної забудови у містах повинно передбачатись переважно на вільних територіях, на ділянках реконструйованої забудови в межах міської зони, а також на резервних територіях приміських зон.
Таким чином, містобудівною документацією не передбачено здійснення садибної забудови вказаної території мікрорайону Позняки. В свою чергу, безоплатне надання землі громадянам в населених пунктах здійснюється з урахуванням її цільового призначення, планів розвитку території та містобудівних обґрунтувань та документів. При цьому невідповідність розташування земельної ділянки генеральним планам населених пунктів чи іншої містобудівної документації - є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою (ст. 118 Земельного кодексу України).
Таким чином, на думку суду, висновок відповідача щодо невідповідності відведення земельної ділянки ОСОБА_1 під садибну забудову затвердженій містобудівній документації, вимогам ДБН 360 92 ** та чинному законодавству, є обґрунтованим та таким, що винесеним компетентним органом в межах його повноважень.
Та обставина, що на зазначеній території іншим особам колись була виділена земельна ділянка під обслуговування садибного будинку, що знаходиться в їх приватній власності, не спростовує висновків суду, не змінює цільового призначення цих земель та загальної концепції розвитку території мікрорайону.
Що стосується позовної вимоги ОСОБА_1 зобов'язати відповідача привести містобудівну документацію у відповідність з вимогами закону, суд зазначає наступне.
Позивач не наводить жодних обґрунтувань незаконності містобудівної документації. Зокрема, позивач не вказує, в чому саме полягає невідповідність містобудівної документації чинному законодавству, не вказує яка саме містобудівна документація потребує змін та яких саме. Рішення щодо Концепції стратегічного розвитку та затвердження Генерального плану міста, які є визначальними орієнтирами для розбудови м. Києва, приймаються на сесії Київської міської ради на підставі відповідних обґрунтувань, їх доцільності, результатів проведених експертиз тощо. Бажання конкретної особи не є достатньою підставою для зміни містобудівної документації всього міста.
В свою чергу, суд звертає увагу позивача на те, що він не позбавлений права звернутись до органу місцевого самоврядування в установленому порядку для отримання безоплатно в межах встановлених законом розмірів земельної ділянки з земель, що належать до земель садибної малоповерхової забудови.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Дослідивши надані сторонами у матеріали справи документи, суд прийшов до висновку, що відповідач діяв у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України на підставі своїх повноважень та передбаченим законом способом. В свою чергу, викладені в позовній заяві доводи щодо протиправності дій відповідача свого підтвердження не знайшли та були спростовані в ході судового розгляду.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
В задоволені позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Суддя П.О. Григорович
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.