Головуючий у 1 інстанції - Лазарєв В.В.
Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.
25 лютого 2014 року справа №805/15804/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Казначеєва Е.Г., суддів Яманко В. Г., Васильєвої І. А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 р. у справі № 805/15804/13-а (головуючий І інстанції Лазарєв В.В.) за позовом ОСОБА_2 до Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, третя особа Відкрите акціонерне товариство Банк "Біг Енергія" про визнання дій незаконними, скасування постанов про арешт майна, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Відкрите акціонерне товариство Банк «БІГ Енергія» про визнання дій незаконними, скасування постанов про арешт майна, зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погодившись із зазначеною постановою, позивач подав апеляційну скаргу та просить скасувати постанову суду першої інстанції, як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та просив прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
11 вересня 2006 року між ВАТ Банк «БІГ Енергія» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 23/02-09-2006-Ф.
Крім того, між Відкритим акціонерним товариством Банк «БІГ Енергія» та ОСОБА_4 укладено договори застави № 23/01-09-2006-3 від 11 вересня 2006 року та № 23/01-03-2008-3 від 17 березня 2008 року. За умовами вказаних договорів ОСОБА_4 передав у заставу ВАТ Банк «БІГ Енергія» майно: 1) вантажний сідловий тягач марки RENAULT MAGNUM, 2000 року випуску, номер шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_3; 2) напівпричіп бортовий тентований, марки SREM FRUEHAUF, 1995 року випуску, номер шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_5; 3) вантажний сідловий тягач RENAULT MAGNUM АЕ430, 1999 року випуску, номер писі НОМЕР_6, реєстраційний номер НОМЕР_7; 4) напівпричіп бортовий тентований DESOT ЗОРН, 2001 року випуску, номер шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_8, реєстраційний номер НОМЕР_1.
Згідно рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 19.11.2010р. у справі № 2-10497/10 встановлено перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі з 30.01.1987 року та те, що вищевказане майно (транспортні засоби) є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до цього рішення суду за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину вказаного майна без виділення цього майна в натурі.
04 листопада 2011 року приватним нотаріусом вчинено виконавчі написи за № 1750 та № 1751 про звернення стягнення на вищевказане майно.
У жовтні 2013 року ВАТ Банк «БІГ Енергія» звернулося до ВДВС із заявами про відкриття виконавчого провадження за вищевказаними виконавчими написами та просив одночасно накласти арешт на заставне майно.
24 жовтня 2013 року державним виконавцем ВДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 40378328 з примусового виконання виконавчого напису № 1751 від 04.11.2011р. та постанову про відкриття виконавчого провадження № 40378391 з примусового виконання виконавчого напису № 1750 від 04.11.2011р.
24 жовтня 2013 року державним виконавцем ВДВС винесено постанови у виконавчих провадженнях № 40378391 та № 40378328 про арешт майна боржника (вищевказані транспортні засоби) та оголошення заборони на його відчуження.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що визнання за позивачем права власності на 1/2 частку вищевказаного рухомого майна не виключає відповідне майно із застави, таке майно у відповідності із договором залишається предметом застави для забезпечення виконання зобов'язань, а тому оскільки договори застави та відповідні виконавчі написи не скасовані та є чинними, дії та рішення ВДВС щодо накладання арешту на спірне рухоме майно, яке є предметом застави відповідають вимогам законодавства.
Колегія суддів з зазначеним висновком суду першої інстанції погоджується, з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.
Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За приписами ч.2 зазначеної статті цього Закону, державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до вимог п.5 частини 3 зазначеної статті цього Закону, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 6) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Відповідно до ч.1 та п. 4 ч.2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон), примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі написи нотаріусів.
Згідно п.1 ст.19 Закону, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення;
Згідно ч.1 та 2 ст. 25 Закону, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що відповідач зобов'язаний прийняти належно оформлений виконавчий документ до провадження в даному випадку виконавчі написи нотаріусу, які у розумінні ст. 17 цього закону є виконавчими документами, відкрити виконавче провадження та здійснити всі відповідні дій щодо його виконання.
Колегія суддів зазначає, що вищезазначеними нормами ч.3 ст.. 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено заходи та дії, які має право вчиняти державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження, зокрема накладення арешту на майно боржника.
Відповідно до ч.1, 2 та 6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Згідно ч. 1, 2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
За вимогами Закону України «Про виконавче провадження» та Сімейного кодексу України, стягнення звертається тільки на частку майна, що перебуває у спільній власності подружжя, та належить боржнику, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про заставу» в редакції, що діяла на час укладення договору застави та вчинення нотаріального напису ,застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Частинами 1 та 2 ст. 6 Закону України «Про заставу» встановлено, що майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано в заставу тільки за згодою всіх співвласників. Майно, що перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі.
Статтею 60 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ч. 4 ст.65 Сімейного кодексу України, Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Разом з цим, відповідно до ч.2 ст.65 Сімейного кодексу України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Відповідно до ч.1 ст. 67 Сімейного кодексу України, дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.
Згідно з ч.1 ст.73 Сімейного кодексу України, за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.
З аналізу наведених норм вбачається, що предметом арешту може бути майно, що перебуває у спільній власності подружжя.
Крім того з наведених норм вбачається, що право укласти договір застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя особа має право лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном. В разі ж, укладення такого договору без згоди одного з подружжя, чоловік або дружина має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним.
Таким чином колегія суддів зазначає, що визнання за позивачем права власності на 1/2 частку вищевказаного рухомого майна без виділення його в натурі не виключає відповідне майно із арешту, оскільки, таке майно у відповідності із договором є предметом застави для забезпечення виконання зобов'язань за договором.
Відповідно до матеріалів справи, договори застави та відповідні виконавчі написи позивачем не оскаржувались, не скасовані та є чинними.
На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що оскільки встановлено дотримання відповідачем вимог законодавства при відкритті відповідачем виконавчого провадження, з врахуванням приписів ч.3 ст.11 та ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», відповідач правомірно здійснив відповідні виконавчі дії шляхом прийняття постанови про накладення арешту на майно, що знаходиться в спільній власності.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що відповідач діяв у межах свої повноважень та з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
На підставі викладеного керуючись статтями ст. 184, ст.195, ст.196, ст.197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206, ст.211, ст.212, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 р. у справі № 805/15804/13-а залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 р. у справі № 805/15804/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя: Е.Г.Казначеєв
Судді: В.Г.Яманко
І.А.Васильєва