18 лютого 2014 року м. Київ В/800/585/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Бившевої Л.І., Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., Рибченка А.О.,
перевіривши заяву Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе"
про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 07.11.2013 № К-39751/10
у справі № 2а-2102/10/1870
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе"
до Державної податкової інспекції в м. Суми
про визнання протиправним та скасування рішення, -
До Вищого адміністративного суду України надійшла заява Товариства про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 07.11.2013 № К-39751/10.
Відповідно до ст. 2391 КАС України (із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 07.07.2010 № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів"), заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України, який за змістом статей 2392 та 240 КАС України перевіряє відповідність заяви вимогам цього Кодексу та вирішує питання про допуск справи до провадження.
У заяві про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 07.11.2013 № К-39751/10 заявник послався на неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права.
На підтвердження зазначеного відповідач надав постанову Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 № К/9991/19606/11 К/9991/21284/11, в якій, на його думку, інакше застосовано одні й ті самі норми права, а саме положень Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" щодо визначення відповідального суб'єкта за порушення 180 денного терміну надходження валютної виручки у межах виконання договору комісії, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Відповідно до ч. 1 ст. 237 КАС України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах з неоднаковим застосуванням норм матеріального права.
Як вбачається з постанови, про перегляд якої ставиться питання, суд касаційної інстанції, виходив з того, що однією з визначальних ознак відношення з комісії є те, що комісіонер при виконанні доручення комітента укладає обумовлений договором комісії правочин в інтересах та за рахунок комітента є стороною цього правочину, в якому виступає від свого імені. Відповідно при укладенні такого правочину саме комісіонер набуває всього обсягу прав і обов'язків за таким договором, за виключенням обмежень, встановлених законом та договором комісії. Отже, саме комісіонер є правомочною стороною у зовнішньоекономічному контракті, укладеному на виконання договору комісії, щодо пред'явлення покупцю вимоги сплатити встановлену контрактом вартість поставленого товару в установлений контрактом строк, а в разі не виконання цього обов'язку нерезидентом звернутися з відповідним позовом до суду, що відповідно до частини другої статті 4 Закону № 185/94-ВР є підставою для зупинення нарахування пені. Відтак на комісіонера, як на сторону зовнішньоекономічного контракту, покладається відповідальність за дотримання встановлених законодавством обмежень при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, як наприклад, обмеження щодо строку розрахунків у іноземній валюті при виконанні зовнішньоекономічного контракту.
В постанові, на яку посилається заявник в обґрунтування неоднакового застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції дійшов протилежного висновку, а саме, що з системного аналізу положень Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" вбачається, що відповідальною особою за здійснення розрахунків по експортним операціях є експортер відповідного товару, на якого Законом покладено обов'язок отримання виручки за експортований товар у 180 денний термін з моменту здійснення такого експорту. З огляду на те, що позивач у справі фактично не є ні виробником ні експортером товару, валютну виручку як засіб платежу не використовув, оскільки реалізовував товар по договору комісії, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність застосування штрафних санкцій за порушення 180 денного терміну надходження валютної виручки у межах виконання договору комісії.
Отже, в постанові, про перегляд якої поставлено питання, Вищий адміністративний суд України дійшов протилежного висновку.
Виявивши неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права між тими сторонами, з аналогічного предмету та обставин справи та тих же самих підстав, судова колегія дійшла висновку про необхідність допуску справи до провадження для перегляду Верховним Судом України.
Керуючись ст. ст. 235-240 КАС України, суд, -
Допустити адміністративну справу № 2а-2102/10/1870 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе" до Державної податкової інспекції в м. Суми про визнання протиправним та скасування рішення до провадження для перегляду Верховним Судом України.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Карась О.В.
Судді Бившева Л.І.
Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
Рибченко А.О.