"05" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/30895/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого: Бившевої Л.І.,
суддів: Бухтіярової І.О., Приходько І.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим
на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22 вересня 2010 року
та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2011 року
у справі № 2а-7502/10/13/0170
за позовом Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушта» (правонаступником якого є Кримське республіканське підприємство «Вода Криму» (Алуштинська філія))
до Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -
Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушта» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим (далі - відповідач) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 січня 2010 року № 0000011502/0, від 26 березня 2010 року № 0000011502/1, від 20 травня 2010 року № 0000011502/2, від 07 червня 2010 року № 0000011502/3 та від 15 січня 2010 року № 0000021502/0, від 26 березня 2010 року № 0000021502/1, від 20 травня 2010 року № 0000021502/2, від 07 червня 2010 року № 0000021502/3 (в редакції заяви про уточнення позовних вимог від 14 вересня 2010 року за вих. № 3046/04-04).
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22 вересня 2010 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Алушті АР Крим про нарахування штрафу у розмірі 10% у сумі 1431,12 грн. від 15 січня 2010 року № 0000011502/0, від 26 березня 2010 року № 0000011502/1, від 20 травня 2010 року № 0000011502/2, від 07 червня 2010 року № 0000011502/3 та про застосування до позивача штрафу у розмірі 20% у сумі 25426,28 грн. від 15 січня 2010 року № 0000021502/0, від 26 березня 2010 року № 0000021502/1, від 20 травня 2010 року № 0000021502/2, від 07 червня 2010 року № 0000021502/3. Стягнуто на користь Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушта» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 грн.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2011 року постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22 вересня 2010 року залишено без змін.
В касаційній скарзі ДПІ у м. Алушті АР Крим, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22 вересня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2011 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
У запереченні на касаційну скаргу Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушта», посилаючись на те, що постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22 вересня 2010 року та ухвала Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2011 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Також позивач направив до суду касаційної інстанції заяву про заміну Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушта» його правонаступником - Кримським республіканським підприємством «Вода Криму» (Алуштинська філія), що підтверджується розпорядженнями Ради Міністрів Автономної Республіки Крим від 28 лютого2012 року № 95-р, від 20 березня 2013 року № 179-р та від 20 березня 2013 року № 180-р.
Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
За таких обставин, колегія суддів ухвалила замінити Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушта» його правонаступником - Кримським республіканським підприємством «Вода Криму» (Алуштинська філія).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
У податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2009 року позивач самостійно задекларував податкові зобов'язання у сумі 461913,00 грн. (граничний термін сплати - 30 вересня 2009 року). У податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2009 року позивач самостійно задекларував податкові зобов'язання у сумі 365692,00 грн. (граничний термін сплати - 30 жовтня 2009 року).
Згідно платіжних доручень від 26 серпня 2009 року № 940, від 31 серпня 2009 року № 965, від 28 серпня 2009 року № 952, від 24 вересня 2009 року № 1101, від 28 вересня 2009 року № 1105, від 22 вересня 2009 року № 1078, від 22 вересня 2009 року № 1079 (арк. справи 55-58) Кримським республіканським підприємством «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушта» було сплачено 468000,00 грн. податкового зобов'язання з податку на додану вартість за серпень 2009 року, які були спрямовані податковим органом на погашення заборгованості підприємства з податку на додану вартість за липень 2009 року без винесення будь-якого повідомлення на адресу позивача.
Згідно платіжних доручень від 21 жовтня 2009 року № 1234, від 29 жовтня 2009 року № 1253, від 30 жовтня 2009 року № 1254 (арк. справи 51-52) Кримським республіканським підприємством «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушта» було сплачено 180540,00 грн. податкового зобов'язання з податку на додану вартість за вересень 2009 року, які були спрямовані податковим органом на погашення заборгованості підприємства з податку на додану вартість за серпень 2009 року без винесення будь-якого повідомлення на адресу позивача.
ДПІ м. Алушта АР Крим була проведена невиїзна документальна перевірка дотримання вимог податкового законодавства Кримським республіканським підприємством «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушта» за період з 01 жовтня 2009 року по 25 листопада 2009 року та за період з 31 жовтня 2009 року по 27 листопада 2009 року, за результатами якої складений акт № 1772/15-2/03348028 від 21 грудня 2009 року.
За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги абзацу 1 підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язання платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», які полягали у порушенні терміну сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість за серпень та вересень 2009 року.
На підставі вказаного акта перевірки та з урахуванням процедури апеляційного узгодження ДПІ м. Алушта АР Крим прийняла податкові повідомлення-рішення: від 15 січня 2010 року №0000011502/0, від 26 березня 2010 року №000000011502/1, від 20 травня 2010 року №0000011502/2, від 07 червня 2010 року №0000011502/3, якими на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за затримку 28 календарних дні граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання у розмірі 14311,20 грн. застосувала до Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушта» штраф у розмірі 10 % у сумі 1431,12 грн.
На підставі вказаного акта перевірки та з урахуванням процедури апеляційного узгодження ДПІ м. Алушта АР Крим прийняла податкові повідомлення-рішення: від 15 січня 2010 року № 0000021502/0, від 26 березня 2010 року № 0000021502/0, від 20 травня 2010 року № 0000021502/0, від 07 червня 2010 року № 0000021502/0, якими на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за затримку 56 календарних дні граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання у розмірі 127131,40 грн. застосувала до Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушта» штраф у розмірі 20 % у сумі 25426,28 грн.
Також, протягом листопада 2009 року податковим органом було вилучено з каси Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушта» грошові кошти у сумі 142283,58 грн., які згідно актів спрямування були спрямовані на погашення податкового боргу підприємства, а саме: за серпень 2009 року - у сумі 126383,58 грн., за вересень 2009 року - у сумі 15900,00 грн. (арк. справи 65-114).
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що норма пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не встановлює право чи обов'язок саме органу державної податкової служби якимось чином змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Згідно пункту 1.5 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.
Відповідно до положень підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу.
Отже, для застосування штрафу у відповідному розмірі необхідна наявність двох підстав: 1) наявність узгодженої суми податкового зобов'язання; 2) несплата цієї узгодженої суми податкового зобов'язання із затримкою на відповідну кількість календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.
Ці факти мають бути належним чином встановлені податковим органом. Інших підстав для застосування штрафу не передбачено.
Пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
Підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.
Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.
Відповідно до пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.
Колегія суддів відзначає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, самостійно узгоджені податкові зобов'язання з податку на додану вартість були сплачені позивачем (за серпень 2009 року - у сумі 468000,00 грн., за вересень 2009 року - у сумі 180540,00 грн.) в межах строку, встановленого підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що підтверджується платіжними дорученнями з відповідним призначенням платежу (арк. справи 51-52, 55-58).
Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі коли інші, передбачені цим Законом, заходи з погашення податкового боргу не дали позитивного результату, податковий орган здійснює за платника податків та на користь держави заходи щодо залучення додаткових джерел погашення суми податкового боргу шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а за їх недостатності - шляхом продажу інших активів такого платника податків.
Згідно з пунктом 9 Порядку стягнення коштів та продажу інших активів платника податків, які перебувають у податковій заставі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2002 року № 538 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) готівкові кошти, виявлені податковим органом у касі, в тому числі скриньці електронного контрольно-касового апарата, та інших місцях зберігання, за згодою платника податків спрямовуються в рахунок погашення його податкового боргу. У цьому разі посадові особи податкового органу у присутності матеріально відповідальної особи платника податків складають акт спрямування готівки в рахунок погашення податкового боргу такого платника податків за формою згідно з додатком 2. Копія акта передається платнику податків або уповноваженій ним особі.
Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням органу стягнення, які є виконавчими документами, є будь-які активи платника податків (його філій, відділень, інших відокремлених підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених цим Законом, а також іншими законами.
Як правомірно встановлено судами попередніх інстанцій, податкове зобов'язання за серпень 2009 року було сплачене платником податків добровільно, у повному обсязі та без порушення встановленого строку. Згідно даних картки особового рахунку позивача податків станом на 01 листопада 2009 року крім поточного податкового зобов'язання, визначеного у податковій декларації за вересень 2009 року у сумі 365692,00 грн., податковим органом був врахований залишок несплаченого податкового боргу минулих періодів у сумі 520,43 грн.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірне зарахування податковим органом поточних платежів з податку на додану вартість в рахунок заборгованості за попередні податкові періоди та зарахування вилучених коштів на повторну сплату податкового зобов'язання за вересень 2009 року.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.
Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у м. Алушті АР Крим підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22 вересня 2010 року та ухвала Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2011 року підлягають залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22 вересня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: _____________________ Л.І. Бившева
Судді: _____________________ І.О. Бухтіярова
_____________________ І.В. Приходько