Справа № 815/7792/13-а
27 лютого 2014 року
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Катаєвої Е.В.
секретаря Швеця В.А.
за участю перекладачів ОСОБА_1, ОСОБА_2
розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі ГУ ДМС України в Харківській області), в якому зазначив, що 13.08.2013 року у приміщенні СІЗО м. Харкова він отримав повідомлення про рішення ГУ ДМС України в Харківській області №221 від 13.08.2013 року про відмову у прийнятті заяви про захист на території України у зв'язку з наявністю раніше наданої відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року №3671-VI (далі Закон України №3671-VI), якщо зазначені умови не змінилися.
Позивач зазначив, що вважає рішення ГУ ДМС України в Харківській області, яке оформлено наказом №221 від 13.08.2013 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, неправомірним, необґрунтованим, прийнятим з численними порушеннями міжнародного та національного законодавства з наступних підстав.
ГУ ДМС України в Харківській області порушив його права як шукача притулку, оскільки ГУ взагалі не взято до уваги, що він звернувся з заявою не про надання статусу біженця, а про надання додаткового захисту відповідно до Закону Закон України №3671-VI, який раніше діючим Законом «Про біженців» не передбачався. Оскільки йому раніше був наданий статус біженця та він був його позбавлений, тобто він був позбавлений притулку саме як біженець, питання щодо надання йому додаткового захисту не вирішувалось, процедура щодо вирішення вказаного питання не проводилась у зв'язку з відсутністю такого статусу для шукачів притулку в Україні.
Заява про надання йому додаткового захисту була направлена ним в ГУ ДМС України в Харківській області 14.03.2013 року, однак рішення про відмову у її прийнятті прийнято 13.08.2013 року, тобто через п'ять місяців, тоді як згідно п.2.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України 07.09.2011 року №649 (далі Правила №649) уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Цією нормою також встановлено які дії зазначена уповноважена посадова особа органу міграційної служби повинна здійснити при зверненні до неї з заявою протягом робочого дня. Проте вказані дії не були здійснені і протягом п'яти місяців, зокрема, він не був забезпечений перекладачем, а з урахуванням знаходження його в СІЗО був позбавлений основного права - права на захист та правову допомогу.
Рішення ГУ ДМС України в Харківській області про відмову в прийнятті заяви ґрунтується лише на суб'єктивних та загальних припущеннях спеціалістів міграційної служби, процедура додаткового захисту проводилась з грубими порушеннями законодавства, не були враховані надані документи, а також відомості щодо держави походження. Матеріали інформаційних агентств та докладів міжнародних правозахисних організацій по Туреччині показують, що належність до курдської нації може само по собі розглядатися як небезпека для життя та постійна загроза застосування до представників меншості тортур та нелюдського чи такого, що принижує гідність. В Туреччині постійно порушуються норми справедливого судового розгляду справ.
В постанові Пленуму Вищого адміністративного суду №3 від 16.03.2012 року зазначено, що суд досліджуючи та оцінуючи інформацію про країну походження повинен брати до уваги дотримання відповідною країною міжнародних стандартів з кримінального правосуддя. Зокрема, зізнання заявника у скоєнні злочину повинні бути перевірені, особливо якщо це було зроблено в країні походження, де до заявника міг бути застосований тиск. Звинувачення особи іноземним органом влади (на відміну від міжнародного кримінального суду) або коли ця особа є суб'єктом запиту про екстрадицію не повинно автоматично розглядатись як підстава для виключення з процедури визнання або позбавлення статусу біженця.
Позивач зазначив, що саме з причин того, що у власній країні йому загрожує несправедливий суд та слідство, застосування до нього катування та нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання, він звернувся за захистом до влади України, якій мав певну мету - захиститись від переслідувань, а ні врятуватися від кримінального злочину.
Позивач просив визнати незаконним рішення ГУ ДМС України в Харківській області, яке оформлено наказом №221 від 13.08.2013 року, про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов'язати ГУ ДМС України в Харківській області прийняти рішення про прийняття заяви.
У зв'язку з тим, що особова справа позивача була передана до ГУ ДМС України в Одеській області, вимогами позивача щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, ухвалою суду від 14.01.2014 року у якості другого відповідача до участі у справі залучено ГУ ДМС України в Одеській області.
У судовому засіданні позивач та його представники підтримали позовні вимоги, посилаючись на обставини, які викладені у позовній заяві та додатково пояснили, що позивач звернувся саме за додатковим захистом в орган міграційної служби. ГУ ДМС України в Харківській області ігнорувала всі заяви позивача та його дружини, яка неодноразово зверталась з заявами щодо проведення відносно позивача процедури перевірки.
Позивач зазначив, що вперше він звернувся в ГУ ДМС України в Харківській області в березні 2013 року, передавши заяву про надання додаткового захисту в Україні через дружину, оскільки знаходився в СИЗО м. Харківа. В Туреччині він знаходився у в'язниці більш п'яті років без вироку. Його звільнили, потом знов хотіли арештувати, у зв'язку з чим він у 1999 році виїхав з Туреччини до Росії, де і виучив російську мову. У 2004 році прибув до України, одружився на громадянки України, мають двох дітей. Він звернувся з заявою про надання додаткового захисту, оскільки в Туреччині він позбавлений права на справедливий суд.
Представник позивача зазначив, що згідно відповіді Міністерства юстиції України у зв'язку з тим, що строк давності притягнення до відповідальності позивача сплинув 15.08.2013 року, відсутні підстави для прийняття рішення про його екстрадицію.
Представник відповідача ГУ ДМС України в Харківській області до судового засідання не з'явився, був повідомлений про час та день слухання справи належним чином та своєчасно, суд визнав його неявку неповажною та вважав за можливе слухати справу у його відсутність.
Представники відповідача ГУ ДМС України в Одеській області позов не визнали, пояснили, що згідно матеріалів особової справи заява, яка була направлена в ГУ ДМС України в Харківській області в березні 2013 року, у зв'язку з тим, що складена у довільній формі, розглянуто як звернення, відповідь датована 30.05.2013 року. Представник не заперечувала, що поняття статус біженця та статус особи, яка потребує додаткового захисту, однорідні, але мають різні критерії. Позивачу відмовлено на підставі ч.6 ст.5 Закону. Згідно змісту рішення на погляд ГУ ДМС України в Харківській області позбавлення статусу біженця та відмова у визнанні біженцем є одне і теж. Представник вважає, що позивач скрив в заяві - анкеті про притягнення до кримінальної відповідальності, позивач повинен був зазначити вказані обставини власноручно, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування рішення органів міграційної служби.
Вислухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази у їх сукупності, суд встановив, що ОСОБА_3 є громадянином Туреччини, народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Казлук провінції Батман (Туреччина), за національністю курд, віросповідання - православний (з 2007 року).
ОСОБА_3 одружений, шлюб зареєстрований 18.10.2012 року (а.с.22), дружина ОСОБА_4, громадянка України. Мають двох неповнолітніх синів, 2008 та 2010 року народження. В Україні проживає з 2004 року.
Рішенням Державного комітету України у справах національностей та релігій №263-11 від 23.03.2011 року ОСОБА_3 був наданий статус біженця.
Рішенням Державної міграційної служби України №503-12 від 18.10.2012 року скасовано рішення №263-11 від 23.03.2011 року про надання статусу біженця ОСОБА_3 у зв'язку з повідомленням ним недостовірних відомостей, що сталі підставою для надання статусу біженця.
ОСОБА_3 оскаржив дане рішення до суду. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07.12.2012 року, залишеного без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2013 року, адміністративний позов ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення ДМС України №503-12 від 18.10.2012 року залишений без задоволення (а.с.12-18).
02.08.2013 року ОСОБА_3 заповнив заяву - анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій зазначено, що вона взята до розгляду 13.08.2013 року (а.с.66-67).
13.08.2013 року ГУ ДМС України в Харківській області прийнятий наказ №221 «Про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Туреччини ОСОБА_3» (а.с.73-75).
13.08.2013 року ГУ ДМС України в Харківській області оформлене повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яким позивача повідомлено, що йому відмовлено у прийнятті його заяви згідно з ч.6 ст.5 Закону України №3671-VI, оскільки встановлено підстави для ухвалення рішення про відмову у прийнятті заяви про визначення біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, бо його раніше було позбавлено статусу біженця (а.с.76).
Суд вважає, що ГУ ДМС України в Харківській області при винесенні наказу №221 від 13.08.2013 року не дотримано вимог статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому виходить із наступного.
Закону України №3671-VI, якій набрав чинності 04.08.2011 року, та на відміну від раніше діючого Закону України «Про біженців», визначив поняття не тільки біженця, але і додаткового захисту.
Статтею 1 Закону України №3671-VI визначено, що:
- біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (п.1 ч.1 ст.1 Закону);
- додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі (п.4 ч.1 ст.1 Закону);
- особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.13 ч.1 ст.1 Закону);
- заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених у пунктах 1 і 13 частини першої цієї статті (п.8 ч.1 ст.1 Закону).
Згідно частини 5 статті 5 Закону особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Таким чином, Законом України №3671-VI встановлено, що при зверненні до органу міграційної служби особа зазначає підстави та умови цього звернення, зазначені в пунктах 1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, тобто визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та таки підстави повинні бути чітко визначені, оскільки не є тотожними поняттями, та відповідно рішення органу міграційної служби повинно бути винесено з підстав, визначених в заяві особи.
Між тим, наказом ГУ ДМС України в Харківській області №221 від 13.08.2013 року позивачу відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Крім того, виключні підстави для відмови у прийнятті від особи заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначені частиною 6 ст.5 Закону України №3671-VI, на яку наявне посилання в наказі №221 від 13.08.2013 року та повідомленні від 13.08.2013 року. Згідно зазначеної норми Закону Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Таким чином, орган міграційної служби має право прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви при наявності однієї з двох підстав: - заявник видає себе за іншу особу; - заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Судом достовірно встановлено відсутність вказаних підстав при зверненні з заявою до органу міграційної служби позивача.
Посилання ГУ ДМС України в Харківській області в наказі №221 від 13.08.2013 року на те, що позивача раніше було позбавлено статусу біженця є неспроможним, оскільки така підстава для прийняття зазначеного рішення відсутня в переліку підстав для відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначеному Законом України №3671-VI.
Крім того, судом достовірно встановлено, що позивач звертався до ГУ ДМС України в Харківській області за додатковим захистом, а не з заявою про визнання його біженцем, статусу якого він був позбавлений рішенням суду.
Зазначені обставини усвідомлювало ГУ ДМС України в Харківській області, оскільки у зв'язку з перебуванням ОСОБА_3 у СИЗО м. Харкова він звертався до органу міграційної служби з березня 2013 року з заявами про надання додаткового захисту, оформлених не на бланках встановленої форми, та ГУ ДМС України в Харківській області начальнику СИЗО направило бланк заяви-анкети. Згідно зазначеного листа від 16.07.2013 року первинна заява позивача від 14.03.2013 року надійшла до ГУ ДМС України в Харківській області 29.03.2013 року, суть заяви - намір звернуться за додатковим захистом (а.с.127). Вказані обставини також зазначені в листі ГУ ДМС України в Харківській області на ім'я начальнику СИЗО від 30.05.2013 року, при цьому в зазначеному листі ГУ ДМС України в Харківській області просить у зв'язку з отримання дозволу прокуратури на відвідання громадянина Туреччини співробітниками управління погодити дату проведення співбесіди із заявником ОСОБА_3 відповідно до ст.8 Закону України №3671-VI (а.с.128).
Враховуючи, що позивач звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області з заявою про надання додаткового захисту, є очевидно необґрунтованим посилання ГУ ДМС України в Харківській області в оскаржуємому наказі на те, що позивач був позбавлений статусу біженця.
При цьому суд приймає до уваги та вважає обґрунтованими доводи позивача, що в період, коли йому надавався статус біженця, якого він був позбавлений, в Україні діяв Закон України «Про біженців», якій взагалі не передбачав поняття додаткового захисту, а тому и питання щодо обставин наявності підстав для надання йому додаткового захисту органами міграційної служби ніколи не перевірялись.
При таких обставинах суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДМС України в Харківській області №221 від 13.08.2013 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Туреччини ОСОБА_3, та зобов'язання ГУ ДМС України в Одеській області прийняти рішення про прийняття заяви ОСОБА_3 для вирішення питання щодо визнання особою, яка потребує додаткового захисту.
Суд не приймає до уваги та не оцінує доводи позивача в обґрунтування позовних вимог щодо надання інформації по країни походження, у тому числі щодо дотримання відповідною країною міжнародних стандартів з кримінального правосуддя, оскільки вказані обставини повинні бути досліджені ГУ ДМС України в Одеській області після прийняття заяви ОСОБА_3 про надання йому додаткового захисту та її перевірки у відповідності до вимог законодавства для вирішення питання щодо наявності підстав визнання його особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, суд прийшов до висновку, що суб'єкт владних повноважень - ГУ ДМС України в Харківській області прийняло рішення №221 від 13.08.2013 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Туреччини ОСОБА_3про не у спосіб, що передбачений Законом та без урахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, а тому його позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 11, 72, 86, 159-164 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №221 від 13.08.2013 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Туреччини ОСОБА_3.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення про прийняття заяви ОСОБА_3 для вирішення питання щодо визнання особою, яка потребує додаткового захисту.
Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання постанови у порядку ст.160,167, 185-187 КАС України.
Суддя Катаєва Е.В.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №221 від 13.08.2013 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Туреччини ОСОБА_3.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення про прийняття заяви ОСОБА_3 для вирішення питання щодо визнання особою, яка потребує додаткового захисту.
01 березня 2014 року.