Справа № 817/4581/13-а
13 лютого 2014 року 19 год. 25хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гудима Н.С. за участю секретаря судового засідання Рибачок С.С. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник Іванусь Л.Т.,
відповідача: представник Бенедищук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Головного Управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
до Державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області Бенедищук Інна Василівна, Реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області
про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії , -
Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ УПФУ в Рівненській області) звернулося до суду з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області Бенедищук Інни Василівни, Реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області (далі - Реєстраційна служба) про визнання протиправним та скасування рішення №9364716 від 23.12.2013 року щодо відмови у державній реєстрації права власності на нежитлове приміщення, гараж, літ.Г-1 в м.Рівне, вул.Словацького, 10 та зобов'язання зареєструвати право власності на нежитлові приміщення: гаражі літ. «Г'-1» площею 24,2 кв.м. та літ. «Г-1» площею 24,3 кв.м. за адресою м.Рівне, вул.Словацького,10.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 19.12.2013 року позивач звернувся до Реєстраційної служби із заявою про державну реєстрацію прав та обтяжень на гараж літ. «Г-1» площею 24,3 кв.м. по вул.Словацького, 10, м.Рівне, проте 23.12.2013 року відповідачем прийнято рішення №9364716 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Пояснив, що з 1993 року позивач є балансоутримувачем майна, а саме: гаражів літ. «Г-1» площею 24,3 кв.м., і літ. «Г'-1» площею 24,2 кв.м. за адресою м.Рівне, вул.Словацького,10 , а тому вважає, що об'єкт був прийнятий в експлуатацію. Вказав, що для реєстрації права власності на гараж досить документів, які надав позивач, в т.ч. і технічного паспорта. Також зазначив, що право власності позивача на вказані об'єкти підтверджує розпорядження міської управи від 23.10.1992 року №1289-р про дозвіл на будівництво службового гаражу на два автомобілі по вул.Словацького, 10, м.Рівне та інші документи. Стверджував, що позивач надав достатньо документів, які свідчили б про факт власності на це майно та дають змогу установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а тому, на думку позивача, державний реєстратор на підставі поданих документів повинен був сформувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно. З таких підстав вважає відмову у державній реєстрації права власності №9364716 від 23.12.2013 року протиправною та такою, що підлягає скасуванню, а тому просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача 1 і 2 в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених в письмових запереченнях на позовну заяву (а.с.61-65). В обґрунтування заперечень зазначив, що документи, подані позивачем для проведення державної реєстрації права власності, не відповідають вимогам закону та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Пояснив, що для проведення державної реєстрації на новозбудований, реконструйований об'єкт нерухомого майна заявник подає технічний паспорт на такий об'єкт; документ, який підтверджує прийняття об'єкта в експлуатацію; крім того, до загальних документів, що подаються для державної реєстрації права власності із видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно державному реєстратору подається документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку. Проте, позивачем було подано лише технічний паспорт, жодних визначених законодавством правовстановлюючих документів позивачем державному реєстратору подано не було, а тому стверджував, що зобов'язання провести державну реєстрацію без правовстановлюючого документа не може бути виконано. Вважає, що рішення про відмову в державній реєстрації права власності №9364716 від 23.12.2013 року прийнято правомірно і підстав для його скасування немає. За таких обставин просив в задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що 30.01.1992 року державним реєстратором виконавчого комітету Рівненської міської ради Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зареєстроване юридичною особою, що підтверджується Довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.85-86).
19.12.2013 року позивач звернувся до Реєстраційної служби із заявою про державну реєстрацію прав та обтяжень на гараж літ. «Г-1» площею 24,3 кв.м. по вул.Словацького, 10, м.Рівне (а.с.66).
Матеріали справи свідчать, що до заяви позивачем було надано наступні документи: документ, що підтверджує повноваження уповноваженої особи, реєстраційний номер облікової картки платника податку згідно з Державним реєстром фізичних осіб-платників податків, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру речових прав; розпорядження міської управи від 23.10.1992 року №1289-р про дозвіл на будівництво гаражів, листи-погодження на будівництво гаражів Державної інспекції охорони навколишнього природного середовища по м.Рівне від 08.10.1992 року №78, Рівненської міської санепідемінспекції від 05.10.1992 року №3167, СВПЧ-1 від 06.10.1992 року №719, локальний та об'єктний кошторис на будівництво Рівненського ДБК, акт приймання виконаних робіт від Рівненського ДБК від грудня 1992 року, рахунок №69 від 16.12.1992 року на оплату за будівництво гаражів Рівненському ДБК, платіжне доручення від 22.10.1992 року №890 про оплату Рівненському департаменту архітектури за підготовку розпорядження на будівництво цих об'єктів, дві інвентарні картки обліку основних засобів в бюджетних установах, технічний паспорт на дане нерухоме майно, що підтверджується карткою прийому заяви №9241902 (а.с.91).
23.12.2013 року за результатами розгляду вказаної заяви та долучених до неї документів державним реєстратором Реєстраційної служби було прийнято рішення №9364716 про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень, мотивоване тим, що подані документи не відповідають вимогам та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а саме: згідно з поданими документами не можливо сформувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
Надаючи правову оцінку рішенню Реєстраційної служби №9364716 про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень від 23.12.2013 року, суд виходить з такого.
Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу виникнення права власності на нерухоме майно, здійснення реєстрації речових прав на нерухоме майно, до яких чинним законодавством, зокрема віднесено право власності на об'єкти нерухомого майна, врегульовані нормами Конституції України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952 (далі - Закон №1952), Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 22.06.2011 року №703 (далі - Порядок №703) (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №1952-IV державна реєстрація прав на об'єкт незавершеного будівництва та їх обтяжень у випадках, установлених законом, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, з урахуванням особливостей правового статусу такого об'єкта.
Статтею 2 цього Закону визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; а Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Згідно з п.1 ч.1 ст.4 Закону №1952, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.
Відповідно до ч.1 ст.5 цього Закону у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.
В силу вимог ст.18 Закону №1952 свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається: 1) фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна; 2) членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески; 3) юридичним особам у разі внесення до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) об'єктів нерухомого майна їх засновниками (учасниками); 4) фізичним особам та юридичним особам, які в разі ліквідації (реорганізації) юридичної особи отримали у власність у встановленому законодавством порядку нерухоме майно юридичної особи, що ліквідується (реорганізується); 5) фізичним особам та юридичним особам, що вийшли зі складу засновників (учасників) юридичної особи за рішенням органу, уповноваженого на це установчими документами, отримали у власність об'єкт нерухомого майна, переданий їм; 6) реабілітованим громадянам, яким повернуто у власність належні їм об'єкти нерухомого майна; 7) у разі виділення окремого об'єкта нерухомого майна зі складу об'єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше об'єктів; 8) фізичним та юридичним особам на об'єкти нерухомого майна, які в установленому порядку переведені з житлових у нежитлові і навпаки; 8-1) фізичним та юридичним особам у разі безоплатної передачі їм земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності за рішеннями органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування; 9) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до п.10 Порядку №703 заявник разом із заявою про державну реєстрацію подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита.
Згідно з п.27 Порядку №703 документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є: 1) укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат; 2) свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; 3) свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; 4) свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, видані нотаріусом, чи їх дублікати; 5) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до цього Порядку; 6) свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 7) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією до набрання чинності цим Порядком; 8) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 9) державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою; 10) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 11) ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 12) заповіт, яким встановлено сервітут на нерухоме майно; 13) закон, яким встановлено сервітут на нерухоме майно; 14) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 15) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 16) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.
В силу вимог п.29 Порядку №703 для проведення державної реєстрації права власності на новозбудований чи реконструйований об'єкт нерухомого майна заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 27 і 28 цього Порядку, подає органові державної реєстрації прав технічний паспорт на такий об'єкт.
Матеріали справи свідчать, що окрім технічного паспорта, позивач жодного правовстановлюючого документа, визначеного п.27 Порядку №703, на об'єкт, збудований у 1993 році - гараж літ. «Г-1» площею 24,3 кв.м. не подав, оскільки такі в нього відсутні, а тому в даному випадку державна реєстрація права власності проводиться на підставі свідоцтва про право власності на новозбудоване нерухоме майно, що видається державним реєстратором.
Абзацом другим пункту 44 Порядку №703 встановлено, що державна реєстрація прав з видачею свідоцтва на нерухоме майно щодо новозбудованого чи реконструйованого об'єкта проводиться за наявності державної реєстрації речового права на земельну ділянку, на якій розташоване таке майно за заінтересованою особою.
Згідно з п.46 Порядку №703 для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 28, 29 і 31 цього Порядку, подає органові державної реєстрації прав: документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку (крім випадків реконструкції квартири, житлового або нежитлового приміщення); витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі, коли в документі, що посвідчує речове право на земельну ділянку, відсутні відомості про її кадастровий номер); документ, що зазначений у пункті 27 цього Порядку та підтверджує право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці (у разі проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна); документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Відповідно до п.3.1 Порядку №703 прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 19.03.2013 №95, (далі - Порядок №95), документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05.08.1992 індивідуальних (садибних) - житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.
Враховуючи наведене, для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно, збудованого до 05.08.1992 року, документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, є технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.
Матеріали справи свідчать, що об'єкт реєстрації, а саме: гараж літ. «Г-1» збудований після 05.08.1992 року, що підтверджується оціночним актом (а.с.68, зворотній бік), розпорядженням міської управи від 23.10.1992 року №1289-р про дозвіл на будівництво гаражів, листами-погодженнями на будівництво гаражів Державної інспекції охорони навколишнього природного середовища по м.Рівне від 08.10.1992 року №78, Рівненської міської санепідемінспекції від 05.10.1992 року №3167, СВПЧ-1 від 06.10.1992 року №719, локальним та об'єктним кошторисами на будівництво Рівненського ДБК, актами приймання виконаних робіт від Рівненського ДБК від грудня 1992 року, долученими до матеріалів справи (а.с.72-84).
Таким чином, оскільки гараж літ. «Г-1» збудований після 05.08.1992 року, то технічний паспорт не є документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.
Тобто, відповідно до пунктів 9, 10, 28, 29, абз.2 п.44 та п.46 Порядку №703 позивач, для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно повинен був подати органові державної реєстрації прав наступні документи:
- документ, що посвідчує особу заявника;
- документ, що підтверджує повноваження уповноваженої особи (оскільки заявниця діє через уповноважену особу);
- реєстраційний номер облікової картки платника податку згідно з Державним реєстром фізичних осіб-платників податків;
- документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру речових прав та документ про сплату державного мита;
- документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку;
- документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта;
- документ, що підтверджує присвоєння об'єкту адреси.
Матеріали справи свідчать, що всупереч пунктам 9, 10, 28, 29, абз.2 п.44 та п.46 Порядку №703 позивач із заявою про державну реєстрацію не подав державному реєстратору: 1) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, 2) документ, що підтверджує речове право на земельну ділянку за зацікавленою особою та 3) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.
Отже, у відповідача не було правових підстав для видачі свідоцтва про право власності.
Згідно з п.23 Порядку №703 державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до п.4 ч.1 ст.24 Закону №1952 у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
Враховуючи те, що позивач разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.12.2013 року не подав державному реєстратору документи, визначені пунктом 46 Порядку №703, необхідні для видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, то суд вважає, що рішення відповідача №9364716 від 23.12.2013 року про відмову ГУПФУ в Рівненській області в державній реєстрації прав та їх обтяжень на гараж літ. «Г-1» площею 24,3 кв.м. по вул.Словацького, 10, м.Рівне - правомірне і обґрунтоване.
Посилання позивача на розпорядження міської управи від 23.10.1992 року №1289-р про дозвіл на будівництво службового гаражу на два автомобілі по вул. Словацького, 10 як на документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, суд відхиляє як безпідставне, оскільки відповідно до положень Земельного кодексу України, методичних рекомендацій щодо документів, які посвідчують речові права на земельні ділянки відповідно до законодавства, схвалених на засіданні колегії Державної реєстраційної служби 28.11.2012 року документом, що посвідчує речове право на земельну ділянку є державний акт про право власності чи право постійного користування, цивільно-правова угода, за якою набувається право власності на земельну ділянку, свідоцтво про право на спадщину, договір оренди, зареєстрований відповідно до закону.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Встановлені в ході судового розгляду справи обставини в їх сукупності дають суду підстави для висновку про те, що відповідач, приймаючи рішення №9364716 від 23.12.2013 року про відмову у державній реєстрації права власності, діяв на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що визначені чинним законодавством України.
В силу вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що рішення №9364716 від 23.12.2013 року про відмову у державній реєстрації права власності відповідає вказаним критеріям правомірності, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування у суду відсутні.
За наведених обставин позовна вимога про зобов'язання зареєструвати право власності на гараж літ. «Г-1» площею 24,3 кв.м. за адресою м.Рівне, вул.Словацького,10, не підлягає до задоволення.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Реєстраційної служби зареєструвати право власності на нежитлове приміщення: гараж літ. «Г'-1» площею 24,2 кв.м. за адресою м.Рівне, вул.Словацького,10, то суд вважає, що в її задоволенні слід відмовити з огляду на те, що із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на гараж літ. «Г'-1» площею 24,2 кв.м. за адресою м.Рівне, вул.Словацького,10 позивач до державного реєстратора не звертався, а рішення №9364716 від 23.12.2013 року про відмову у державній реєстрації права власності стосується лише гаража літ.Г-1 в м.Рівне, вул.Словацького, 10.
За таких обставин, правових підстав для зобов'язання Реєстраційної служби зареєструвати право власності на нежитлове приміщення: гараж літ. «Г'-1» площею 24,2 кв.м. за адресою м.Рівне, вул.Словацького,10 у суду немає.
Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачами доведено перед судом правомірність та обґрунтованість рішення №9364716 від 23.12.2013 року про відмову у державній реєстрації права власності на нежитлове приміщення, гараж, літ.Г-1 в м.Рівне, вул.Словацького, 10.
За таких обставин, позовні вимоги ГУПФУ в Рівненській області необґрунтовані, безпідставні, такі, що спростовуються матеріалами справи, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Відповідно до вимог ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, понесені позивачем судові витрати не відшкодовуються.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на цю постанову суду може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, складеної в повному обсязі.
Суддя Гудима Н.С.