Справа № 750/1733/14
Провадження № 2-а/750/164/14
27 лютого 2014 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова у складі судді Литвиненко І.В. розглянувши у порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
позивач звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради, в якому просить визнати неправомірними дії відповідача щодо призначення і виплати у липні 2013 року допомоги на оздоровлення за 2013 рік в розмірі меншому, ніж передбачено Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; стягнути з відповідача недоплачену допомогу на оздоровлення за вказаний рік в розмірі, передбаченому ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та подав клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення до суду.
Представник відповідача подав заперечення на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що допомогу на оздоровлення за 2013 рік позивачу призначено у встановленому згідно постанови Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005 року розмірі в сумі 120 грн., яку профінансовано 08.07.2013 року.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради 08.07.2013 року позивачу як потерпілому від Чорнобильської катастрофи 1 категорії 2 групи інвалідності відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виплачено щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 120 грн.
Відповідач у запереченні на позов зазначив, що розмір допомоги на оздоровлення у 2013 році був визначений постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Встановлено, що позивач отримав за 2013 рік щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", тобто в розмірі 120 грн.
Відповідно ч.4 ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено виплату щорічної допомоги на оздоровлення потерпілим від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 групи інвалідності у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
Згідно ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами при вирішенні цього спору, суд приходить до висновку, що при розрахунку допомоги на оздоровлення мають враховуватися вимоги Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Посилання відповідача на те, що при призначенні позивачу допомоги на оздоровлення відповідач керувався саме нормами Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік", а не підзаконним нормативним актом спростовується запереченнями відповідача, з яких вбачається, що допомога на оздоровлення призначена позивачу у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки іншого розміру допомоги на оздоровлення у 2013 році (на час призначення позивачу допомоги) Кабінет Міністрів України не встановлював.
Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 року №20-рп/2011 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу 7 "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" визнано правомірними повноваження Кабінету Міністрів України, як державного органу, що має забезпечувати реалізацію встановлених законами України соціальних прав громадян, на визначення механізму реалізації законів України, в тому числі встановлення порядку та розмір соціальних виплат виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету.
Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частини першої, другої та третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2,3,6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України від 25 січня 2012 року № 3 - рп/2012 встановлено, що нормативно - правові акти Кабінету міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно - правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Проте, на час призначення позивачу допомоги на оздоровлення за 2013 рік Кабінет Міністрів України не приймав відповідної постанови щодо порядку та розміру виплати такої допомоги у 2013 році, а тому відповідач повинен був керуватися вимогами Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд вважає, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві застосуванню підлягає ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з якої вбачається, що під час визначення розміру виплат за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата, а не постанова Кабінету Міністрів України N 562 від 12.07.2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача.
Крім того, розмір виплат, передбачений вищевказаною постановою Кабінету Міністрів України, не відповідає визначеному Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" розміру, кратному мінімальній заробітній платі, яка збільшувалась в різні часи Законами України "Про встановлення мінімальної заробітної плати" на відповідні роки. При цьому надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.
У зв'язку із тим, що із заяви та доданих документів вбачається, що позивач являється потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом ІІ групи, в 2013 році неодноразово перебував на стаціонарному лікування, в серпні 2013 року проходив санаторно-курортне лікування, що підтверджується виписками епікризом, направленням та талоном про проходження санаторно-курортного лікування суд знаходить підстави для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Отже, відповідач, здійснивши призначення та виплату позивачу допомоги на оздоровлення за 2013 році у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", порушив права позивача на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", положення якого мають пріоритет, були чинними на момент призначення позивачу допомоги на оздоровлення за вказаний у позові період, а тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 11, 94, 99, 100, 158 - 163, 183-2, 186 КАС України, суд,-
позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за 2013 рік щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі меншому, ніж передбачено ч.4 ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради здійснити ОСОБА_1 перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2013 рік у розмірі, встановленому ч.4 ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", тобто у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат та провести відповідні доплати з врахуванням виплачених сум.
Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів, які обчислюються з моменту отримання копії постанови.
Суддя