26 лютого 2014 року Справа № 731/12/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Ліщинського А.М. та Савицької Н.В.,
з участю секретаря судового засідання - Гнатик А.З.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - Кравецький Д.І.;
від відповідача - Януль О.М.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській обл. на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 30.11.2011р. в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінмат Ревербері» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській обл. про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, -
02.11.2011р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Мінмат Ревербері» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати недійсним винесене Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією /ОДПІ/ податкове повідомлення-рішення № 0000992301 від 27.09.2011р. щодо зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств у розмірі 5722 грн. (а.с.3-6).
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 30.11.2011р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ № 0000992301 від 27.09.2011р.; стягнуто з державного бюджету на користь позивача судові витрати у розмірі 28 грн. 23 коп. сплаченого судового збору (а.с.58-62).
Не погодившись із винесеною постановою, її оскаржила відповідач Луцька ОДПІ, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.65-66).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що здійсненою перевіркою виявлено проведення позивачем реалізації виробів мінеральної вати за цінами, нижчими за витрати, понесені на виробництво таких виробів, на загальну суму 485660 грн.
При цьому, собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку «Запаси», згідно яких первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається їхня виробнича собівартість, яка визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».
У зв'язку із реорганізацією Луцької ОДПІ в Луцьку ОДПІ Головного управління Міндоходів у Волинській обл., судом апеляційної інстанції в порядку ст.55 КАС України допущено заміну відповідача (апелянта) його правонаступником - Луцькою ОДПІ Головного управління Міндоходів у Волинській обл. (а.с.79-82).
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, протягом 15.08.2011р.-05.09.2011р. відповідачем Луцькою ОДПІ проведена виїзна планова документальна перевірка ТзОВ «Мінмат Ревербері» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.06.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009р.по 30.06.2011р., за результатами якої складено Акт перевірки № 7059/23-2/33273839 від 12.09.2011р. (а.с.9-25).
Із змісту складеного Акта перевірки слідує, що підприємство регулярно і постійно здійснювало виробництво та продаж виробів із мінеральної вати. Протягом обревізованого періоду позивачем здійснено реалізацію виробів із мінеральної вати за цінами, нижчими за витрати, понесені на виробництво таких виробів, на суму 485660 грн. Вказаний висновок обґрунтований тим, що згідно вимог чинного законодавства вироблені товари зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю; вибуття запасів оцінюється за ідентифікованою собівартістю, а отриманий дохід відображається за справедливою вартістю.
Таким чином, відповідачем в ході перевірки виявлено порушення, зокрема, вимог п.п.1.20, 1.32 ст.1, п.4.1 ст.4, п.5.1 ст.5, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.36, 14.1.71 п.14.1 ст.14, ст.ст.135, 137, 138 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування в загальній сумі 5722 грн. за ІІ квартал 2011 року.
На підставі вищевказаного Акту податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000992301 від 27.09.2011р. про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств за лютий 2011 року на 5722 грн. (а.с.7).
Із змісту доводів податкового органу убачається, що останнім рівень звичайної ціни на вироби із мінеральної вати прирівняні до собівартості продукції, у зв'язку з чим прийшов до висновку про те, що договірна ціна на ці товари є нижчою від звичайної ціни.
При вирішенні наведеного спору, колегія суддів враховує, що відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.
Аналіз наведеної норми права дає підстави вважати, що доход отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг), повинен бути не меншим за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), які діяли на дату такого продажу, у тому випадку, коли договір купівлі-продажу укладається між платником податку і пов'язаною особою.
Підпунктом 1.20.1 п.1.20 ст.1 зазначеного Закону передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).
Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.
Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.
Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.
З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом.
Аналіз фактичних обставин справи свідчить про те, що вказані вимоги Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відповідачем в розглядуваному випадку не дотримані; також останнім помилково застосовано поняття «собівартість товарів» замість поняття «звичайна ціна», що не передбачено вказаним Законом. Для обґрунтування звичайної ціни повинні застосовуватися терміни «справедливої вартості», «ринкової вартості» та «чиста вартість реалізації», визначення яких наведено в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.
Також під час визначення рівня звичайних цін податковий орган не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, із врахуванням звичайних цін при укладенні угод між непов'язаними особами, надбавок чи знижок до ціни. Відповідачем не проаналізовано і не надано правової оцінки наявності чи відсутності об'єктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів та могли вплинути на ціну для контрагентів позивача.
Враховуючи вищенаведене, Луцькою ОДПІ не доведено перед судом факту невідповідності рівня цін реалізованих позивачем товарів рівню їх звичайних цін.
Додатково колегія суддів враховує, що калькуляція собівартості продукції, що виробляється, складається з постійної та змінної частин. Постійна частина включає в себе витрати, пов'язані з утриманням та обслуговуванням основних фондів підприємства, сплатою орендних платежів, виплатою заробітної плати адміністративному та виробничому персоналу. При цьому, вказані витрати не залежать від кількості продукції, що виготовляється, вони є постійними.
Разом з тим, податковим органом не враховані показники економічної діяльності підприємства протягом обревізованого періоду, не прийнято до уваги наявності під час простою та виробництва продукції постійних витрат, які значною мірою впливають на собівартість продукції.
Також в складено Акті перевірки не проведено аналізу реалізації позивачем продукції третім особам, які не є платниками податку на прибуток підприємств, а також не наведено переліку вказаних осіб, цін реалізації тощо.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що визначення відповідачем податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств є безпідставним, оскільки не грунтується на вимогах чинного законодавства.
Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.
З огляду на викладені обставини та враховуючи приписи ч.2 ст.71 КАС України, в силу яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, колегія суддів вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, а спірне податкове повідомлення-рішення слід визнати протиправним та скасувати.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській обл. на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 30.11.2011р. в адміністративній справі № 2а/0370/2984/11 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання ухвалою законної сили.
Головуючий суддя: Р.М.Шавель
Судді: А.М.Ліщинський
Н.В.Савицька