"25" лютого 2014 р. Справа № 917/2512/13
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Бондаренко В.П. , суддя Ільїн О.В.
при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,
за участю представників :
позивача - не з'явився
відповідача - Блоха Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №323П/1-12) на рішення господарського суду Полтавської області від 09 січня 2014 року у справі №917/2512/13
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,
до Комунального підприємства теплового господарства "Гадячтеплоенерго", м. Гадяч, Полтавська область,
про стягнення грошових коштів у сумі 906 777,14 грн.,
В грудні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Комунального підприємства теплового господарства "Гадячтеплоенерго", в якій просило стягнути з відповідача суму основного боргу, що складає 747944,64 грн., пеню у розмірі 64201,02 грн., 7% штрафу у розмірі 72634,83 грн., суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 3357,32 грн. та три відсотки річних у розмірі 18639,34 грн.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 09 січня 2014 року у справі №917/2512/13 (суддя Киричук О.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства теплового господарства "Гадячтеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" суму основного боргу в розмірі 747944,64 грн., 32100,51 грн. пені, 36317,42 грн. 7 % штрафу, 18639,34 грн. 3% річних, 3357,32 інфляційних нарахувань та 18135,54 грн. витрат по сплаті судового збору.
Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 09 січня 2014 року у справі №917/2512/13 скасувати в частині зменшення пені та 7 % штрафу та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача 68417,93 грн. пені та 7 % штрафу, у стягненні яких було відмовлено. В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 09 січня 2014 року у справі №917/2512/13 просить залишити без змін.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції не врахував майновий стан позивача, а взяв до уваги лише ступінь виконання зобов'язання відповідачем.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що газ, придбаний у позивача, використовував виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням. Крім того, зазначає, що основною причиною несвоєчасних розрахунків за спожитий природний газ є несвоєчасне відшкодування різниці в тарифах. Відповідач просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 09 січня 2014 року у справі №917/2512/13 залишити без змін.
25 лютого 2014 року позивач факсом (вх. №1690) та телеграмою (вх. №1703) через канцелярію суду надав клопотання, в якому просив відкласти розгляд справи на інший день, в зв'язку із неможливістю забезпечення явки його представника.
Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).
Колегія суддів, розглянувши клопотання позивача, дійшла висновку, що позивач не довів неможливість розгляду справи без участі його представника, в зв'язку з чим відмовляє у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
Позивач, будучи належним чином повідомленим про місце та час розгляду апеляційної скарги, не реалізував своє право на участь у судовому процесі та не забезпечив явку свого представника у призначене судове засідання.
Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що явка представника позивача не була визнана обов'язковою, а також те, що його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначеного представника за наявними матеріалами у справі.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, 30 вересня 2011 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Комунальним підприємством теплового господарства "Гадячтеплоенерго" (покупець) було укладено договір №14/2338/11 на купівлю-продаж природного газу (а.с.8-13).
Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 та у 2012 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями.
Згідно із п. 2.1. продавець передає покупцеві з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 6670,00 тис. куб. м.
Пунктом 5.2. передбачено, що ціна за 1000 куб. м. природного газу становить 1091,00 грн. До сплати за 1000 куб. м. природного газу з ПДВ - 1309,20 грн.
Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.
Пунктом 11.1. передбачено, що цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2011 року до 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості.
Згідно із п. 11.2. усі зміни та доповнення до цього договору оформлюються письмово, підписуються уповноваженими особами та скріплюються печатками обох сторін.
Матеріали справи свідчать, що в подальшому сторони укладали додаткові угоди до договору №14/2338/11 на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 року.
Так, додатковими угодами №1 від 11.10.2011 року, №2 від 19.01.2012 року та №3 від 27.06.2012 року п.4.1. договору викладався в нових редакціях, в зв'язку з чим, змінювалась ціна за 1000 куб. м. природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається релігійними організаціями, а також національними творчими спілками і їх регіональними осередками. Також додатковою угодою №3 від 27.06.2012 року в новій редакції викладались пункти 1.1. та 1.2. стосовно того, що споживачами теплової енергії є не лише населення та релігійні організації, а й національні творчі спілки і їх регіональні осередки (а.с.14-17).
Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
27 листопада 2012 року сторони договору №14/2338/11 на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 року склали акт приймання-передачі природного газу, відповідно до якого Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" передала, а Комунальне підприємство теплового господарства "Гадячтеплоенерго" прийняло імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, спожитий у жовтні 2012 року, в обсязі 221,277 тис. куб. м. на суму 289695,85 грн. (а.с.18).
З матеріалів справи вбачається, що аналогічні акти приймання-передачі було укладено між позивачем та відповідачем також 30.11.2012 р. щодо приймання-передачі імпортованого природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, спожитий у листопаді 2012 року, в обсязі 489,626 тис. куб. м. на суму 641018,36 грн. та 31.12.2012 р. щодо приймання-передачі імпортованого природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, спожитий у грудні 2012 року, в обсязі 571,299 тис. куб. м. на суму 747944,64 грн. (а.с.19-20).
Таким чином, позивач передав відповідачу імпортований природний газ в обсязі 1282,202 тис. куб. м. на загальну суму 1678658,85 грн., тобто виконав свої зобов'язання за договором №14/2338/11 на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 року.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 Цивільного кодексу України).
Згідно із п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
Положеннями ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як стверджує позивач, відповідач свої зобов'язання щодо оплати за поставлений газ виконав частково, сплативши лише 930714,21 грн., в зв'язку з чим, станом на 14.10.2013 року сума основного боргу складала 747944,64 грн.
Отже, відповідач неналежно виконав зобов'язання за договором, що підтверджується бухгалтерською випискою з балансового рахунку сальдо по підприємству та випискою по операціях (а.с.27-29).
В ст. 610 Цивільного кодексу України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 7.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.
Згідно із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Предметом неустойки, згідно зі ст. 551 Цивільного кодексу України, може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Умовами договору, а саме п. 7.2. передбачено, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.
Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов'язаний у разі невиконання або неналежного виконання ним господарського зобов'язання сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Положеннями ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України також передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Також колегія суддів звертає увагу, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на вищезазначені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем, в зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, обґрунтовано нараховано суму основного боргу в розмірі 747944,64 грн., пеню в сумі 64201,02 грн., 7% штрафу на загальну суму 72634,83 грн., інфляційні нарахування в розмірі 3357,32 та 3% річних в сумі 18639,34 грн., що підтверджується наданими до матеріалів справи розрахунками (а.с.21-22).
Проте, відповідач надав до місцевого господарського суду клопотання, в якому просив максимально зменшити розмір пені та 7% штрафу (а.с.74-78).
Відповідно до п. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він перевищує розмір збитків, та за наявності обставин, які мають істотне значення.
Стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
У відповідності до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Згідно із пунктом 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідач знаходиться в скрутному фінансовому стані, що підтверджується протоколами засідання територіальної комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу Полтавської області №55 від 05.02.2013 р. та №12 від 07.11.2013 р. з додатками, розрахунками обсягу заборгованості за минулі роки з різниці в тарифах на теплову енергію, що надана населенню за 2001-2012 роки, грудень 2012 року та 9 місяців 2013 року, звітами про фінансові результати за 2012 рік та 9 місяців 2013 року, звітами про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємств від надання послуг теплопостачання за січень-грудень 2012 року, січень-вересень 2013 року (а.с.79-94).
Крім того, порушення зобов'язання відповідачем не потягло за собою значних збитків для позивача проте, сплата неустойки (штрафу, пені) в даному випадку зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інтереси населення, зокрема, щодо можливості постачання йому теплової енергії. Оскільки Комунальне підприємство теплового господарства "Гадячтеплоенерго" використовувало придбаний за даним договором газ виключно для вироблення теплової енергії для потреб населення міста Гадяч, забезпечуючи його послугами теплопостачання.
З матеріалів справи вбачається, що населення міста Гадяч має заборгованість перед відповідачем по сплаті послуг теплопостачання, до того ж, різниця в тарифах на такі послуги не відшкодована.
Однак, колегія суддів приймає до уваги також й майновий стан позивача, який несе збитки, зокрема, через неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків, що підтверджується наявними в матеріалах справи звітами про фінансовий стан та фінансові результати, та необхідність придбання позивачем газу, який споживається відповідачем, із-за кордону (а.с.123-128).
З урахуванням зазначеного, даний випадок є винятковим, тому висновок суду першої інстанції, про зменшення розміру пені та штрафу на 50 % та стягнення з відповідача пені у сумі 32100,51 грн. та 7% штрафу у сумі 36317,42 грн., є правомірним та обґрунтованим.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України, а саме в постанові від 26.12.2012 р. у справі №5004/635/12, в постанові від 28.02.2013 р. у справі №11/5025/641/12, в постанові від 28.02.2013 р. у справі №16/5005/8055/2012, а також в постанові від 05.08.2013 р. у справі №912/13/13-г.
Колегія суддів, враховуючи вищевикладене, погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, в зв'язку з чим, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню основний борг в розмірі 747944,64 грн., 32100,51 грн. пені, 36317,42 грн. 7 % штрафу, 18639,34 грн. 3% річних, 3357,32 інфляційних нарахувань та 18135,54 грн. витрат по сплаті судового збору.
Натомість, колегія суддів вважає, що заперечення позивача, викладені в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є обґрунтованим, тому підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 09 січня 2014 року у справі №917/2512/13 залишити без змін.
Повна постанова складена 26 лютого 2014 року.
Головуючий суддя Черленяк М.І.
Суддя Бондаренко В.П.
Суддя Ільїн О.В.