Господарський суд
Чернігівської області
14000, м. Чернігів, пр-т Миру,20, тел. 672-847
« 28 » лютого 2014 року Справа №16/46 (11/196/31(2/164))
Суддя Кушнір І.В. розглянувши матеріали за скаргою від 23 січня 2014 року №17
Стягувача (Позивача): Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1
АДРЕСА_4
Орган, дії якого оскаржуються: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області
пр-т Миру, 21-А, м. Чернігів, 14000
Боржник (Відповідач-1): Деснянський відділ Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції
вул. Шевченка, 118, м. Чернігів, 14030
Відповідач-2: Головне управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області
вул. Комсомольська, 27, м. Чернігів, 14000
Про участь у справі на боці Відповідача - 2 подав заяву:
Заступник прокурора Чернігівської області
вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000
Треті особи на стороні відповідача-1:
ОСОБА_5
АДРЕСА_5
2.ОСОБА_6
АДРЕСА_1, 14000
АДРЕСА_6
3.ОСОБА_7
АДРЕСА_7
на дії органу Державної виконавчої служби
Суддя І.В. Кушнір
Стягувач (позивач): ОСОБА_1, особисто
Боржник (відповідач-1) Деснянський відділ Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції: Шило Т.О., заступник начальника, довіреність б/н від 08.01.2014
Боржник (відповідач-2) Головне управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області: Устименко І.І., головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність №6 від 03.01.2014
орган, дії якого оскаржуються: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області: Сенченко М.В., старший державний виконавець, довіреність б/н від 08.01.2014
Прокурор: Косенко О.Д., посвідчення №018917 від 23.07.2013
Треті особи на стороні відповідача-1:
ОСОБА_5: не з'явився
2.ОСОБА_6: не з'явився
3.ОСОБА_7: не з'явився
Ухвала виноситься після оголошеної в судовому засіданні перерви з 25.02.2014 по 28.02.2014 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Стягувачем - Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 подано скаргу, у якій останній просить:
1) Визнати незаконною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області, пов'язаного з виконанням наказів господарського суду Чернігівській області № 16/46(11/196/31(2/164)) від 10.02.2010 р.;
2) Визнати протиправним рішення відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управляння юстиції у Чернігівській області, пов'язане з відмовою у прийнятті до провадження виконавчих документів;
3) Визнати незаконними постанови відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управляння юстиції у Чернігівській області ВП № 41603984 та ВП № 41620989 від 21.01.2014 року про відмову у відкритті виконавчого провадження;
4) Зобов'язати відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управляння юстиції у Чернігівській області прийняти до провадження накази № 16/46(11/196/31(2/164)), видані 10.02.2010 року господарським судом Чернігівської області на примусове стягнення з боржника Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції на користь Стягувача 114220,45 грн. - шкоди; 1142,20 грн. - державного мита та 118 грн. - витрат на ІТЗ;
5) Зобов'язати відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області вчинити дії по виконанню виконавчих документів у відповідності до вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а саме звернутися із заявою про виконання рішення суду до Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області.
У судове засідання 25.02.2014 з'явилися Стягувач, уповноважені представники органу ДВС та Боржників.
Представники третіх осіб, на стороні відповідача-1 в судове засідання не з'явились.
До початку судового засідання від Стягувача надійшло письмове пояснення, яке суд долучив до матеріалів справи.
Стягувач підтримав вимоги по скарзі.
Представник Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області виклав заперечення по скарзі.
Представник Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції виклав усні пояснення по скарзі.
Представник Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області надав пояснення по скарзі, в яких просить відмовити у задоволенні скарги
Прокурор виклав усні пояснення по скарзі.
Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення Прокурора, повноважних представників Стягувача, Боржників, Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають суттєве значення для розгляду скарги по суті, господарський суд
Рішенням господарського суду Чернігівської області у справі №16/46(11/196/31(2/164)) від 02.11.2009 стягнуто з рахунку Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції (14030, м. Чернігів, вул. Шевченка, 118, р/р 37314001003635 в ГУ у Чернігівській області, МФО 853592, код 35029719) на користь суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, р/р НОМЕР_2 в КФ АБ „Тавріка" м. Київ, МФО 300788, код НОМЕР_1) 114220,45 грн. збитків.
Крім того, вирішено стягнути з Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції (14030, м. Чернігів, вул. Шевченка, 118, р/р 37314001003635 в ГУ у Чернігівській області, МФО 853592, код 35029719) на користь суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, р/рНОМЕР_2 в КФ АБ „Тавріка" м. Київ, МФО 300788, код НОМЕР_1) 1713,30 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2010 рішення в частині стягнення державного мита змінено та постановлено стягнути з Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції (14030, м. Чернігів, вул. Шевченка, 118, р/р 37314001003635 в ГУ у Чернігівській області, МФО 853592, код 35029719) на користь суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, р/рНОМЕР_2 в КФ АБ „Тавріка" м. Київ, МФО 300788, код НОМЕР_1) 1142,20 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
На виконання вказаної постанови 10.02.2010 були видані відповідні накази.
Постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2010 вищенаведена постанова Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2010 залишена без змін.
15.02.2010 було відкрито виконавче провадження.
При розгляді попередньої скарги відповідно до ухвали від 11.01.2011 судом було встановлено, що на ім'я боржника на час виконання судового рішення відкрито в управлінні Дежказначейства у м. Чернігові лише один рахунок № 37314001003635, який відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевого бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 28.11.2000 № 119 призначений для обліку руху депозитних сум.
Під час виконавчого провадження орган ДВС та стягувач зверталися до суду із заявами щодо зміни порядку та способу виконання судового рішення, пропонуючи стягувати кошти не з відповідача-1, а з Державного бюджету в особі Головного управління юстиції у Чернігівській області.
У задоволенні заяв було відмовлено.
17.03.2011 державним виконавцем були складені акти про відсутність у боржника майна, за рахунок якого можливо погасити борг стягувачу.
В подальшому орган ДВС виніс постанови про повернення виконавчих документів стягувачеві від 03.08.2011 ВП № 17391997, від 03.08.2011 ВП № 17391956.
Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 06.03.2012, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2012 вказані постанови було скасовано. При цьому суд вказав, що органом ДВС виконані не всі можливі виконавчі дії, зокрема, не були направлені в органи держказначейства необхідні документи.
Після скасування постанов про повернення виконавчого документа органом ДВС були виконані наступні дії.
21.06.2012 була винесена постанова про відновлення виконавчих проваджень.
02.07.2012 державним виконавцем складено акт про відсутність у боржника коштів та майна , на які можливо звернути стягнення.
24.07.2012 накладено арешт на рахунок боржника, відкритий в Головному управлінні державної казначейської служби № 37314001003635.
08.08.2012 до органу казначейської служби направлено вимогу для примусового списання коштів з цього ж рахунку.
09.08.2012 орган казначейства направив листа про повернення без виконання постанов про арешт коштів боржника на підставі п.27 постанови КМУ №845 від 03.08.2011р., оскільки зазначений у постановах рахунок не є реєстраційним чи спеціальним і не є бюджетним рахунком, з цих же підстав 13.08.2012р. орган казначейства повернув без виконання платіжну вимогу.
14.08.2012 була виставлена платіжна вимога № 406/1 від 14.08.2012р. до ЧФ ПАТ "Укрексімбанк" для списання з рахунку боржника 14062 швейцарських франків шляхом продажу на МВРУ за гривню, яка 17.08.2012р. повернута банком без виконання.
27.08.2012 орган ДВС виніс постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, які мотивовані тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернене стягнення, а вжиті виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 03.10.2012 у справі №16/46(11/196/31(2/164)) визнано незаконною бездіяльність відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області, пов'язану з виконанням наказів господарського суду Чернігівської області № 16/46 (11/196/31(2/164)) від 10.02.2010 та визнано незаконними постанови відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області про повернення виконавчих документів стягувачеві від 27.08.2012 ВП № 17391997, від 27.08.2011 ВП № 17391956.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2012 апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області на ухвалу господарського суду Чернігівської області від 03.10.2012 у справі №16/46(11/196/31(2/164)) з доданими документами повернуто без розгляду.
Постановами старшого державного виконавця Сенченко М.В. від 27.11.2012 виконавчі провадження ВП № 17391997, ВП № 17391956 були відновлені.
Листами відділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області № 02.01-25/141-1 від 25.12.2013 та № 02.01-25/142-1 від 25.12.2013 СПД ОСОБА_1 були надіслані постанови ВП № 17391956 від 25.12.2013 та ВП № 17391997 від 25.12.2013 про повернення виконавчого документа стягувачу.
Дані постанови винесені на підставі п.2 ч.1 ст.47, ст.50 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а вжиті державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Як зазначено Стягувачем у скарзі, враховуючи те, що 17 червня 2013 року Міністерство юстиції України надіслало лист № 7449-0-33-13/6.1 від 06.06.2013 року, яким повідомило, що 27.12.2012 року на рахунок Головного управління юстиції в Чернігівській області, який відкритий в Головному управлінні Державної казначейської служби в Чернігівській області, надійшли кошти в сумі 116000 грн. по КЕКВ 1135 для погашення боргу за наказами господарського суду Чернігівської області від 10.02.2013 року № 16/46(11/196/31(2/164)), а також беручи до уваги, що з 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", СПД ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області із відповідною заявою.
Листом Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області за № 15-19/770/13-728 від 31.12.2013 року СПД ОСОБА_1 було рекомендовано звернутися до Державної виконавчої служби України.
Листом Управління Державної казначейської служби України в м. Чернігові Чернігівській області за № 04-05/75 від 16.01.2014 у відповідь на заяву про виконання судового рішення до Управління Державної казначейської служби України в м. Чернігові Чернігівській області по виконанню наказів Господарського суду Чернігівської області від 10.02.2013 року № 16/46(11/196/31(2/164)) згідно вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" Стягувачу також рекомендовано звернутися до Державної виконавчої служби України.
Враховуючи, що в постанові ВП№ 17391956 від 25.12.2013 року про повернення виконавчого документа стягувачу та постанові ВП № 17391997 від 25.12.2013 року про повернення виконавчого документа стягувачу було зазначено право Стягувача на пред'явлення виконавчого документа до 25.12.2014 року, то відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" останній звернувся із заявами про відкриття виконавчих проваджень до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області примусового виконання наказів №16/46(11/196/31(2/164)), виданих 10.02.2010р. господарським судом Чернігівської області на примусове стягнення з боржника Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції на користь СПД ОСОБА_1 114220,45 грн. - збитків, 1142,20 грн. - державного мита та 118 грн. - витрат на ІТЗ.
Листами відділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області № 02.01-25/795-1 та № 02.01-25/796-1 від 21.01.2014 року СПД ОСОБА_1 було надіслано постанови ВП № 41603984 та ВП №41620989 від 21.01.2014 року про відмову у відкритті виконавчого провадження.
Також, даними листами були повернуті виконавчі документи.
Підставою для відмови відкриття виконавчого провадження було зазначено ч.2 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження".
На думку Стягувача такі дії, пов'язані із відмовою у відкритті виконавчої провадження, є незаконними, а також є незаконними оскаржувані постанови, що в черговий раз свідчить про незацікавленість відділ примусового виконанні рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області у виконанні судового рішення, тому СПД ОСОБА_1 звернувся з відповідною скаргою до суду.
Досліджуючи матеріали скарги та пояснення сторін суд відмічає таке.
Згідно з ч.2 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV, яка зазначена органом ДВС в якості підстави винесення постанов про відмову у відкритті виконавчого провадження:
«Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.»
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 року, в редакції, чинній з 16.10.13р., тобто на момент прийняття спірних постанов:
« 1. Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.»
Таким чином, жодної суперечності між вищенаведеними ч.2 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» та ч.1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» немає - рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Разом з тим, згідно з з ч.2 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у наведеній редакції:
«Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.»
Проте, відповідно до абз.1 п.3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 року, в редакції, чинній з 16.10.13р., тобто на момент прийнят спірних постанов:
«Виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом.»
Відповідно до п.1 Прикінцевих та Перехідних положень даного Закону:
«Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2013 року.»
Згідно з абз.1 ч.1 ст.2 зазначеного Закону:
«Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган.»
Рішення господарського суду Чернігівської області у справі №16/46(11/196/31(2/164)) винесено 02.11.2009, набрало законної сили 21.01.2010 (дата постанови Київського апеляційного господарського суду), тобто до набрання чинності вищевказаним Законом.
Кошти даним рішенням стягнуто з рахунку Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, тобто державного органу.
Таким чином, в даному випадку наявна розбіжність саме між з ч.2 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та абз.1 п.3 Прикінцевих та Перехідних положень цього Закону стосовно питання, в якому порядку мав діяти СПД ОСОБА_1, тобто до якого органу він мав направити вищевказані виконавчі документи -накази господарського суду: до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, чи до органу державної виконавчої служби.
Стаття 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» має назву «Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу», і стосується виконання всіх рішень суду про стягнення коштів з державного органу, не містячи жодних винятків, тобто в даному випадку носить загальний характер.
Разом з тим, абз.1 п.3 Прикінцевих та Перехідних положень вищевказаного Закону стосується лише рішеннь суду про стягнення коштів або рішень суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, тобто носить спеціальний характер.
Згідно правил тлумачення правових норм спеціальні правові норми мають перевагу в застосувані перед загальними правовими нормами.
Таким чином, в даному випадку до спірних правовідносин щодо визначення органу, до якого мав направити виконавчі документи Стягувач - СПД ОСОБА_1, першочерговому застосуванню підлягає саме абз.1 п.3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», тобто направлення СПД ОСОБА_1 виконавчих документів до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області є правильним.
Данним відділом абсолютно вірно зазначено в спірних постановах ВП № 41603984 та ВП №41620989 від 21.01.2014 року про відмову у відкритті виконавчого провадження згідно з ч.2 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження», що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Як зазначено судом вище, даний висновок повністю співпадає з ч.2 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Таким чином, основне виконання вищевказаних рішення господарського суду та виданих на його виконання наказів буде здійснюватися саме органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Разом з тим, поза увагою відділу залишилося таке.
По-перше, що згідно спеціальних норм абз.1 п.3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» направлення СПД ОСОБА_1 виконавчих документів саме до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області є правильним.
По-друге, згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» :
«Цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.»
Тобто направлення стягувачами виконавчих документів щодо виконання рішеннь суду про стягнення коштів або рішень суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені саме до набрання чинності цим Законом, саме до органів державної виконавчої служби, а не до до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, є особливим порядком їх виконання.
По-третє, згідно ч.3 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження»:
«Органи, установи, організації та особи, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності.»
Згідно ч.1 ст.2 даного Закону:
«Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.»
Таким чином, той факт, що саме органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, буде здійснюватися основне виконання вищевказаних рішення господарського суду та виданих на його виконання наказів, не перетворює даний орган в орган примусового виконання рішення, яким залишається виключно державна виконавча служба.
Враховуючи вищевказаний висновок суду , що згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» направлення стягувачами виконавчих документів щодо виконання рішеннь суду про стягнення коштів або рішень суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені саме до набрання чинності цим Законом, саме до органів державної виконавчої служби, а не до до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів чи до органу, є особливим порядком їх саме виконання, і що державна виконавча служба є єдиним в Україні органом саме примусового виконання рішень, суд доходить висновку, що відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області, отримавши згідно з абз.1 п.3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від СПД ОСОБА_1 виконавчі документи, мав поступити саме як орган примусового виконання рішення, тобто на підставі ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» відкрити виконавчі провадження, а не відмовляти у їх відкритті.
Дані висновки суду похідним чином підтверджується і тим, що викладення ч.2 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» в новій редакції, на яку посилається орган ДВС, як і доповнення Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» вищевказаним п.3, на який посилається Стягувач, фактично відбулося одним й тим самим Законом «Про внесення змін до деяких законів України щодо виконання судових рішень» від 19.09.2013р., тобто ніяких розбіжностей чи суперечностей між цими нормами на думку законодавця не має, що підтверджується і вищенаведеним тлумаченням судом зазначених норм.
Як вбачається з заперечень відділу ДВС одним з основних обґрунтувань своїх дій останній зазначає факт повернення органами державної казначейської служби платіжних вимог органу ДВС про списання коштів.
По-перше, виконання органом ДВС дій, покладенних на нього вищевказаними нормами чинного законодавства, жодним чином не пов'язане з законними чи незаконними діями інших державних органів, державних чи недержавних підприємств, установ організацій тощо, пов'язаними з виконанням судових рішень.
По-друге, законодавець визначивши в абз.1 п.3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», що виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби, при цьому не зазначив, що саме даний орган буде здійснювати основне виконання рішення і не визначив, в якому саме порядку.
В абз.2 даного пункту визначено лише порядок погашення заборгованості, а в абз.3 - джерела погашеня.
Як зазначено вище, такі орган та загальний порядок виконання визначені статтею 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який має назву «Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу», і ч.ч.1,2 якого передбачають наступне:
« 1. Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
2. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.»
Головним нюансом в даному випадку є те, що ч.2 цієї статті передбачає звернення до органу державної казначейської служби саме стягувача, а не органу ДВС, яким в даному випадку є СПД ОСОБА_1 і який у відповідності до вищевказаного абз.1 п.3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» направив виконавчі документи до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області, який в свою чергу є органом примусового виконання рішення, а не стягувачем.
З цього приводу суд відмічає таке.
Відповідно до ст.8 Конституції України:
«В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно ч.1 ст.2 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N2453-VI:
„Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України."
Відповідно до ч.1 ст.6 даного Закону:
«Суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права.»
Конституційний Суд України у п.п.4.1. п.4 Рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України(справа про призначення судом більш м'якого покарання) по справі N 1-33/2004 від 2 листопада 2004 року, відмітив наступне:
"Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави."
Принцип верховенства права та справедливості є універсальним, як для кримінального, так і для господарського, адміністративного та цивільного судочинства.
На дане власне рішення Конституційний Суд України посилається і в рішеннях по справах N1-10/2004 від 1 грудня 2004 року та N1-9/2005 від 24 березня 2005 року.
Згідно п.9 ч.3 ст.129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Крім того, обов'язковість судових рішень визначена ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч.1 ст.4-5, ст.115 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного та висновку суду, що абз.1 п.3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» має спеціальний характер стосовно рішеннь суду про стягнення коштів або рішень суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, перед ст.3 цього Закону щодо визначення органу, до якого мав направити виконавчі документи Стягувач - СПД ОСОБА_1, суд доходить висновку, що виконання ч.2 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» має відбуватися з врахуванням спеціальних норм абз.1 п.3 Прикінцевих та Перехідних положень вищевказаного Закону, тобто звертатися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в порядку визначеному ч.2 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» із заявою про виконання рішення суду з доданням відповідних документів має не Стягувач, а орган ДВС, якому Стягувач направив виконавчі документи відповідно до спеціальних норм абз.1 п.3 Прикінцевих та Перехідних положень вищевказаного Закону.
Інше буквальне тлумачення порядку одночасного застосування положень ч.2 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та абз.1 п.3 Прикінцевих та Перехідних положень вищевказаного Закону призведе лише до невиконання рішення суду з чисто формальних підстав, чим буде порушено вищевказані конституційні принципи верховенстав права і обов'язковості рішень суду та права СПД ОСОБА_1 на справедливий суд, передбачене п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та на ефективний засіб юридичного захисту, передбачене ст.13 даної Конвенції, що неодноразово констатувалося рішеннями Європейського суду з прав людини проти держави України стосовно інших фізичних осіб.
Доказів звернення до органів державної казначейської служби в порядку, визначеному ч.2 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», саме з заявою про виконання рішення суду з доданням відповідних документів відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області суду не представив.
Згідно ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України:
"Скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.
Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.
За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку."
Згідно з п.9.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України":
"За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється."
За таких обставин, суд доходить висновку, що скарга Стягувача - СПД ОСОБА_1 підлягає задоволенню в частині:
1. Визнання недійсними постанов відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управляння юстиції у Чернігівській області ВП №41603984 та ВП №41620989 від 21.01.2014 року про відмову у відкритті виконавчого провадження.
2. Зобов'язання відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управляння юстиції у Чернігівській області прийняти до провадження накази № 16/46(11/196/31(2/164)), видані 10.02.2010 року господарським судом Чернігівської області на примусове стягнення з боржника Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції на користь Стягувача 114220,45 грн. - шкоди; 1142,20 грн. - державного мита та 118 грн. - витрат на ІТЗ.
4. Зобов'язання відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області вчинити дії по виконанню виконавчих документів у відповідності до вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а саме звернутися із заявою про виконання рішення суду до відповідного органу державної казначейської служби України.
Враховуючи, що рішення відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управляння юстиції у Чернігівській області, пов'язане з відмовою у прийнятті до провадження виконавчих документів, було оформлено у вигляді відповідних постанов про відмову у відкритті виконавчого провадження, які судом визнані недійсними, що є достатнім засобом захисту порушених прав Стягувача в цій частині, суд не вбачає необхідності у додатковому визнанні такого рішення протиправним.
Враховуючи, що відділом не було відкрито виконавче провадження та повернуто виконавчі документи, а отже не виникло правових підстав для вчинення виконавчих дій, у суду відсутні підстави для визнання незаконною бездіяльності відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області, пов'язаної саме з виконанням наказів господарського суду Чернігівській області № 16/46(11/196/31(2/164)) від 10.02.2010 р.
Згідно п.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" ухвали господарських судів набирають законної сили в день їх винесення, якщо інше не передбачено законом (зокрема, частинами п'ятою та шостою статті 12211ГПК).
Керуючись ст.ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Скаргу Стягувача - Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати недійсними постанови відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управляння юстиції у Чернігівській області ВП №41603984 та ВП №41620989 від 21.01.2014 року про відмову у відкритті виконавчого провадження.
3. Зобов'язати відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управляння юстиції у Чернігівській області прийняти до провадження накази № 16/46(11/196/31(2/164)), видані 10.02.2010 року господарським судом Чернігівської області на примусове стягнення з боржника Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції на користь Стягувача 114220,45 грн. - шкоди; 1142,20 грн. - державного мита та 118 грн. - витрат на ІТЗ.
4. Зобов'язати відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області вчинити дії по виконанню виконавчих документів у відповідності до вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а саме звернутися із заявою про виконання рішення суду до відповідного органу державної казначейської служби України.
5. В задоволенні решти скарги відмовити.
6. Дана ухвала набирає законної сили з дня її винесення.
Суддя І.В. Кушнір
28.02.14