36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
18.02.2014р. Справа № 917/2534/13
за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго", вул.Комарова, 2а, м.Полтава, Полтавська область,36008
до Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал", вул. П.Комуни, 40-а, м.Полтава, Полтавська область, 36000
про стягнення 1 807 549,96 грн.
Суддя Іваницький Олексій Тихонович
секретар судового засідання Жадан Т.С.
Представники:
від позивача: Данілова Н.Н. дов. №19-14/990 від 10.04.2013р.
від відповідача: представник не з"явився
СУТЬ СПОРУ: розглядається позовна заява про стягнення з заборгованості за транспортування і підвищення тиску холодної води по Договору №1 від 01.11.2003р. в розмірі 1 807 549,96 грн.
28.01.2014 року за вх. канцелярії суду №977 представником позивача Даніловою Н.Н. на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження надані суду копія витягу з ЄДР щодо ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" та копії узгоджених відповідачем кошторисів. Суд подані дакази прийняв, розглянув та залучив до матеріалів справи.
Представник відповідача Васюта А.І. після оголошеної перерви 28.01.2014р. в судове засідання 18.02.2014 року не з"явився, вимог ухвали суду від 24.12.2014 року не виконав, причини неявки суду не повідомив.
З огляду на вищевикладене, а також достатністю документальних доказів в матеріалах справи для її розгляду по суті, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши і оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, а також за результатами оцінки поданих сторонами господарського процесу доказів, у нарадчій кімнаті суд задовольняє позовні вимоги виходячи з наступного:
01.11.2003 року між Обласним виробничим підприємством "Полтаватеплоенерго" (в подальшому перейменоване на Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господрства "Полтаватеплоенерго" (далі - позивач, Виконавець) та Полтавським обласним виробничим підприємством "Полтававодоканал" (в подальшому перейменоване на Комунальне підприємство "Полтававодоканал" Полтавської обласної ради (далі - відповідач, Замовник) укладено Договір про надання послуг з транспортування холодної води та технічного обслуговування підвищувальних насосів холодної води в м.Полтаві (далі - Договір).
Згідно Договору Виконавець надає Замовику послуги виробничого характеру, а саме: транспортування холодної води через межі холодного водопостачання Виконавця та підвищення тиску холодної води в житлові будинки та об"єкти соцкультпобуту підвищувальними насосами Виконавця (п.1.1. Договору).
За умовами розділу 3 Договору, вартість послуг визначається за узгодженим сторонами договору кошторисом, який є невід"ємною частиною Договору. Кошторисна вартість послуг уточнюється та узгоджується сторонами договору в 10-денний термін з дати внесення змін.
В разі ненадходження зі сторони «Замовника» в строк встановлений договором
для узгодження заперечень щодо вартості послуг, кошторис вважається узгодженим
(в редакції додаткової угоди від 28.02.2007 року).
Позивач на виконання умов договору (п.3.1 договору) щомісяця надсилав кошториси витрат відповідачу.
У пункті 3.2. договору сторони обумовили, що оплата вартості послуг проводиться на підставі узгодженого кошторису витрат до 15 числа місяця наступного за місяцем надання послуг.
Наданими копіями кошторису позивачем підтвердженно надання послуг відповідачу в період з 01.04.2013р. по 31.10.2013р. на суму 381 759,50 грн.
Відповідач за надані послуги не розрахувався.
Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статей 525-527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1 734162,92 грн. основного боргу підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).
Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом п.4.2 договору визначено нарахування відповідачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки платежу.
Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Після проведення перевірки наданого позивачем розрахунку позовних вимог в частині стягнення з відповідача 59 806,62 грн. пені та 13580,42 грн. - 3% річних трьох процентів річних, суд визнає його вірним та приходить до висновку, що вимоги позивача в цій частині є правомірними, а тому підлягають задоволенню (розрахунок здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 8.1.5").
Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Стаття 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Згідно зі статтею 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Стаття 36 ГПК України передбачає, що письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 82 ГПК України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.
Відповідно до, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом / статті 43 ГПК України.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач відповідно до статей 32-34,36,38 ГПК України надав належні докази, довів обставини на які він посилався як підставу своїх вимог та обґрунтував які дають підставу суду позов задовольнити повністю.
Після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення яким позовні вимоги задоволено повністю.
Враховуючи викладене, матеріали справи, обставин справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши і оцінивши подані додаткові докази, керуючись статтями 4 - 47, 22, 28, 32 - 34, 36, 43, 44 - 45, 471, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, у нарадчій кімнаті, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Полтававодоканал" Полтавської обласної ради (36014, м.Полтава, вул.П.Комуни, 40а, р/р 260072429 в АБ "Полтава-банк", МФО 331489, ЄДРПОУ 03361661) на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (вул.Комарова, 2а,м. Полтава, Полтавська область, 36008, р/р №2600071448 в АК "Полтава-банк", МФО 331489, ЄДРПОУ03338030) заборгованість за транспортування і підвищення тиску холодної води по Договору № 1 від 01.11.2003 року в сумі 1 807 549,96 грн., в т.ч. 1 734 162,92 грн. основного боргу, 59806,62 грн. пені, 13580,42 грн. 3% річних., а також витрати на сплату судового збору в розмірі 2 294,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
СУДДЯ Іваницький О.Т.
Повне рішення складено 25.02.2014р.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.