ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/96/14-к
провадження № 1-кп/753/153/14
"27" лютого 2014 р.
Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
представника потерпілого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження № 42012110000000039 по обвинуваченню:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Києва, громадянки України, одруженої, з повною середньою освітою, зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , індивідуальний номер платника податків НОМЕР_1 , не судимої,
13 листопада 2006 року Дарницькою районною у м. Києві державною адміністрацією ОСОБА_5 зареєстровано як фізичну особу-підприємця та 22 січня 2007 року Міністерством фінансів України надано ліценцію № 3042756 на виготовлення та продаж виробів з дорогоцінних металів.
Відповідно до листа Дарницького районного центру зайнятості №21/909 від 13 червня 2013 року фізична особа підприємець ОСОБА_5 у Дарницькому районному центрі зайнятості зареєструвала 3 трудові договори з найманими працівниками, а саме з ОСОБА_6 , з якою 1 вересня 2009 року зареєстрований трудовий договір № 2009090100005 та який знятий з реєстрації 18 серпня 2010 року, з ОСОБА_7 , з якою 1 вересня 2009 року зареєстрований трудовий договір № 2009090100010 та який знятий з реєстрації 19 вересня 2010 року, з ОСОБА_8 , з якою 18 жовтня 2010 року зареєстрований трудовий договір №2010101800003. Відповідно до вищезазначених договорів ОСОБА_5 наймала ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 як продавців ювелірних виробів.
20 липня 2010 року між ОСОБА_9 , як фізичною особою-підприємцем та ОСОБА_5 , яка діяла також, як фізична особа-підприємець укладено договір доручення б/н. Відповідно до договору ОСОБА_9 доручила ОСОБА_5 продавати товар, який належав їй. Найменування, ціна та кількість товарів, що продається, визначався товарно-транспортними накладними. Договір вступав у силу з моменту його підписання сторонами та був дійсний до 31 грудня 2011 року.
Цього ж дня, ОСОБА_9 , перебуваючи за адресою:
АДРЕСА_3 згідно накладних без номера передала ОСОБА_5
ювелірні вироби, загальною вартістю 275 379 грн.
В період часу з 20 липня 2010 року по 11 лютого 2011 року ОСОБА_5 реалізувала ювелірних виробів та передала ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 15 162 грн.
11 лютого 2011 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , укладено Додаткову угоду до договору доручення б/н від 20 липня 2010 року, за якою залишок товару, що відвантажений по накладним б/н від 20 липня 2010 року на загальну суму 259 928 грн. ОСОБА_5 мала повернути ОСОБА_9 14 лютого 2011 року.
Однак, 2, 4, 16 листопада 2010 року, ОСОБА_5 реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на розтрату майна, шляхом зловживання службовим становищем вчинене у великих розмірах, заклала товар ОСОБА_9 до ПТЗТ «Скарбниця», а саме до його відділення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Мішуги, 3-В та 4 січня 2011 року, 31 березня 2011 року до відділення, що знаходиться за. адресою: АДРЕСА_4 та 27 листопада 2010 року до ПТ «Ломбард «Україна», що знаходиться за адресою: м. Бровари, вул. Короленка, 68, кв. 153. Гроші, отримані за закладений товар ОСОБА_5 використала на власні потреби.
В подальшому ОСОБА_5 товар ОСОБА_9 , який вона заклала до ПТЗТ «Скарбниця» та ПТ «Ломбард «Україна» не викупила, гроші та ювелірні вироби ОСОБА_9 не повернула.
В результаті своїх протиправних дій ОСОБА_5 спричинила ОСОБА_9 матеріальну шкоду в розмірі 260 217 грн., що в 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
Будучи допитаною в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_5 визнала себе винуватою, однак не погодилась з заявленим цивільним позовом, та пояснила суду, що в листопаді 2006 року вона зареєструвалась як фізична особа підприємець та почала реалізовувати ювелірні вироби. В 2010 року вона уклала договір з ОСОБА_9 , та остання передала їй товар на суму 275 000 грн., гроші отримані від реалізації ювелірних виробів ОСОБА_5 повертала ОСОБА_9 . В лютому 2011 року ОСОБА_5 уклала додаткову угоду з ОСОБА_9 , відповідно до якої вона мала повернути залишок товару. Однак ні товар, ні кошти ОСОБА_5 не повернула. У зв'язку з скрутним матеріальним становищем заклала товар у ломбарди ПТЗТ «Скарбниця» та ПТ «Ломбард «Україна», щоб в подальшому його викупити, та повернути ОСОБА_9 , однак товар з ломбардів вона не викупила та не віддала борг потерпілій.
Свідок ОСОБА_6 в суді показала, що вона 11 місяців протягом 2009-2010 років працювала продавцем-консультантом ювелірних виробів у ОСОБА_5 по трудовому договору. Гроші від продажу товару забирала ОСОБА_5 , або за телефонним дзвінком її чоловік. Про будь-які боргові зобов'язання ОСОБА_5 перед ОСОБА_9 їй не відомо.
ОСОБА_7 , будучи допитаною в судовому засіданні в якості свідка показала, що вона протягом 2009-2010 року, 9 місяців працювала продавцем-консультантом у ОСОБА_5 та реалізовувала ювелірні вироби. Грошові кошти від проданого товару, вона передавала ОСОБА_5 , або її чоловікові. Свідок вказала, що їй невідомо про будь-які боргові зобов'язання ОСОБА_5 перед ОСОБА_9 .
Представник потерпілої ОСОБА_9 цивільний позов на суму 520 434 грн. підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити. Таку ж позицію в письмовому вигляді висловила потерпіла ОСОБА_9 (Т.1, а.м.к.п.143).
Крім повного визнання своєї винуватості у вчиненому злочині, винність ОСОБА_5 підтверджується дослідженими та перевіреними судом доказами в їх сукупності:
даними договору доручення б/н від 20 липня 2010 року, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , відповідно до якого ОСОБА_9 передавала товар ОСОБА_5 , яка його зобов'язана реалізовувати, а грошові кошти, отримані від реалізації, передати ОСОБА_9 (Т.2 а.м.к.п. 30-31);
даними додаткової угоди до договору доручення б/н від 20.07.2011 р., відповідно до яких залишок товару ОСОБА_5 зобов'язана повернути ОСОБА_9 до 14.02.2011 року (Т.2 а.м.к.п.32);
даними акту взаємозвірки між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , відповідно до якого ОСОБА_5 не повернула ОСОБА_9 залишок ювелірних виробів на суму 260 217 грн. (Т.2 а.м.к.п.132-135).
Враховуючи викладене, суд вважає доведеною винуватість ОСОБА_5 у розтраті майна, яке було їй ввірене у великих розмірах та кваліфікує її дії за ч. 4 ст. 191 КК України.
Обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_5 згідно ст. 66 КК України є щире каяття. Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_5 , відповідно до ст. 67 КК України судом не встановлено.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченій покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, який кримінальний закон відносить до тяжкого злочину, обставину, яка пом'якшує покарання обвинуваченій та відсутність обставин, які обтяжують їй покарання, а також дані, що характеризують особу обвинуваченої.
Так, ОСОБА_5 вперше притягується до кримінальної відповідальності, формально позитивно характеризується за місцем реєстрації, одружена, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.
Враховуючи наведене, суд призначає ОСОБА_5 покарання в мінімальних межах санкції статті обвинувачення, у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов'язані з матеріальною відповідальністю.
Крім цього, враховуючи її позитивну посткримінальну поведінку, а саме: усвідомлення своєї протиправної поведінки, намірів щодо повного відшкодування завданої шкоди, обставин вчинення злочину - скрутного матеріального становища, суд вважає, що досягнення мети покарання можливе без ізоляції від суспільства та звільняє ОСОБА_5 від відбування основного покарання у виді позбавленні волі з встановленням іспитового строку на підставі ст. 75 КК України, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. Саме таке покарання, на думку суду є необхідним та достатнім для її виправлення і попередження нових злочинів.
Вирішуючи питання про цивільний позов суд виходить з вимог ст. 128, 129 КПК України. Враховуючи, що діями обвинуваченої ОСОБА_5 потерпілій ОСОБА_9 завдано матеріальну шкоду на суму 260 217 грн. - вартість не повернутого товару, суд задовольняє цивільний позов частково. Доводи представника потерпілої щодо відшкодування шкоди в розмірі 520 434 грн. відповідно до Закону України «Про визначення розміру збитків завданих підприємству, установі, організації, розкраданням, знищенням, псуванням, недостачею, або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» суд вважає неспроможними, оскільки вказаний правовий акт стосується лише юридичних осіб, а інших доводів представником потерпілої не надано. В частині стягнення моральної шкоди, суд відмовляє, оскільки вважає її необгрунтованою.
Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд,
ОСОБА_5 визнати винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України та призначити їй покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов'язані з матеріальною відповідальністю строком на 1 (один) рік.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.
Відповідно до п. 2-4 ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_5 не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.
Стягнути з ОСОБА_5 матеріальну шкоду в сумі 260 217 гривень на користь ОСОБА_9 .
Запобіжний захід засудженій ОСОБА_5 - залишити без змін - особисте зобов'язання.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав, передбачених статтею 395 КПК України, до Апеляційного суду міста Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляції протягом 30 днів з моменту його проголошення.
Копію вироку негайно вручити прокурору і засудженій.