ЄУН 193/227/14-ц
Провадження №2/193/124/14
26 лютого 2014 року Софіївський районний суд Дніпропетровської області в складі:
судді Шумської О.В.
при секретарі Палій Л.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні смт. Софіївка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Софіївської селищної ради Софіївського району, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, відділ державної реєстраційної служби Софіївського районного управління юстиції, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, -
12 лютого 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Софіївського районного суду із вищевказаною позовною заявою. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її чоловік ОСОБА_4.
З ОСОБА_4 позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з 21 травня 1988 року.
Під час перебування в шлюбі, 22 травня 2000 року вони з ним придбали житловий будинок АДРЕСА_1, покупцем якого відповідно до угоди купівлі-продажу є ОСОБА_4. Отже придбане ОСОБА_4 під час перебування в шлюбі домоволодіння являється спільним майном подружжя відповідно до ст. 22 КпШС України (норма якого діяла на момент набуття права власності на домоволодіння).
В зазначеному договорі купівлі-продажу відмічено, що даний договір підлягає реєстрації в Жовтоводському бюро технічної інвентаризації та селищній раді по місцю розташування житлового будинку та земельної ділянки.
Проте померлий за час свого життя не встиг здійснити державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1.
Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається з житлового будинку АДРЕСА_1
Після смерті ОСОБА_4 позивач не знайшла свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1.
Відповідно до ст.ст. 1216, 1218 ЦК України успадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Отже, до складу спадщини, у відповідності до ст. 128 ЦК України ввійшли всі права та обов'язки ОСОБА_4, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті, а саме майнові права на майно, яке належало йому на праві власності: домоволодіння АДРЕСА_1, що складається з житлового будинку та господарських споруд, яке належало спадкодавцю на підставі угоди купівлі-продажу від 22 травня 2000 року.
Крім позивача, спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_4 є їхні діти - син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який на момент смерті ОСОБА_4 був неповнолітнім (17 років), та дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. На момент смерті ОСОБА_4 проживала та була зареєстрована разом з ним, тому вважається, що фактично прийняла спадщину відповідно до ч. 1268 ЦК України, син також вважається таким, що прийняв спадщину, так як на момент смерті ОСОБА_4 був неповнолітнім і також відповідно до ч. 4 ст. 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину.
Отже до позивача, як до спадкоємця першої черги також перейшли всі права та обов'язки спадкодавця.
Спадщину після смерті чоловіка відповідно до ст. 1268 ЦК України позивач прийняла з моменту відкриття спадщини, тобто з 17 листопада 2012 року, так як проживала разом зі спадкодавцем на момент його смерті та вступила в управління майном.
05 серпня 2013 року позивач звернулась до державного нотаріуса Софіївської державної нотаріальної контори з заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті чоловіка, але нотаріусом їй було відмовлено в видачі свідоцтва про право на спадщину за законом в зв'язку з тим, що не була належним чином проведена державна реєстрація на спадкове майно ОСОБА_4, а саме: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Цією ж постановою позивачу надано роз'яснення, що вона має право звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Намагаючись вирішити питання про проведення державної реєстрації домоволодіння за нею в позасудовому порядку, позивач звернулась з заявами до компетентних органів, а саме: - із заявою про реєстрацію права власності на домоволодіння позивач звернулась до відділу реєстраційної служби Софіївського районного управління юстиції, але 22 жовтня 2013 року отримала рішення про відмову у державній реєстрації прав та обтяжень в якому причина відмови в державній реєстрації за позивачем права власності на житловий наступна - із заявою звернулася неналежна особа.
Також із заявою про прийняття рішення про визнання за позивачем - ОСОБА_1, як за спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 позивач звернулась до Софіївської селищної ради, але позивачу 23.09.2013 року надана відповідь про те, що прийняття рішення про визнання за нею, як за спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 не входить до компетенції селищної ради.
Таким чином, розпорядитись майном, а саме: житловим будинком, розташованим в АДРЕСА_1 позивач не має можливості, так як нотаріусом їй відмовлено в видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з тих підстав, що не була належним чином оформлена державна реєстрація будинку.
Той факт, що домоволодіння АДРЕСА_1 Дніпропетровської області належало спадкодавцю підтверджується документально, а саме: угодою купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 від 22 травня 2000 року; домовою книгою для прописки громадян, які проживають в будинку АДРЕСА_1, де ОСОБА_4 зазначений як власник будинку з 22.05.2000 року.
Таким чином, виникла ситуація при якій, через бездіяльність спадкодавця ОСОБА_4 щодо реєстрації нерухомого майна, спадкоємець, тобто позивач, ОСОБА_1 не може набути право власності на це майно в порядку спадкування за законом через нотаріальну контору, а тому змушена звернутись до суду з даним позовом.
Позивач - ОСОБА_1 позовні вимоги підтримує, посилаючись на обставини, викладені у поданій до суду позовній заяві, на задоволенні позову наполягає, просить розглянути справу за її відсутності, про що надала до суду відповідну заяву.
Відповідач - Софіївська селищна рада Софіївського району позовні вимоги визнають, проти позову не заперечують, просять розглянути справу за відсутності їхнього представника, про що надали до суду відповідну заяву.
Треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позовні вимоги визнають, проти позову не заперечують, просять розглянути справу за їх відсутності, про що надали до суду відповідні заяви.
Третя особа - державний реєстратор реєстраційної служби Софіївського районного управління юстиції, будучи, у встановленому чинним законодавством порядку, увідомленим про дату, час і місце проведення судового засідання, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, приймаючи до уваги, що сторони судового процесу не заперечують проти вирішення спору у судовому засіданні, суд вважає за можливе задовольнити позов з наступних підстав.
Так, ІНФОРМАЦІЯ_3 помер чоловік позивача ОСОБА_4. Даний факт підтверджується свідоцтвом про смерть від 19.11.2012 року, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Софіївського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, серія НОМЕР_1 (а.с. 17). Факт родинних відносин підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_2 від 21.05.1988 року (а.с. 5).
За життя ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 22.05.2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Софіївського районного нотаріального округу ОСОБА_6, був власником житлового будинку з господарчими побудовами АДРЕСА_1 (а.с. 13).
Згідно вказаного договору до покупця перейшло право власності на житловий будинок загальною площею 52,1 м2, жилою площею 29,7 м2. Чоловік за час свого життя державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 не здійснив.
Відповідно до довідки ОКП «Софіївське БТІ» № 112 від 05.08.2013 року житловий будинок в АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_7, а не за ОСОБА_4 (а.с. 18).
Необхідно зазначити, що згідно з ч. 3 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Таким чином, позивач не має можливості належним чином оформити правовстановлюючі документи на вказане вище нерухоме майно, так як належний заявник помер.
Після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, на належне йому майно, у вигляді житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відкрилась спадщина, яку позивач належним чином прийняла.
У відповідності із ст. 1261 ЦК України, позивач є спадкоємцем за законом першої черги після смерті свого чоловіка. Інші спадкоємці - спільні діти, син та дочка, позивача і відповідача (а.с. 7-9), від спадщини відмовилися.
05 серпня 2013 року позивач звернулась до державного нотаріуса Софіївської державної нотаріальної контори з заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті чоловіка, але нотаріусом їй було відмовлено в видачі свідоцтва про право на спадщину за законом в зв'язку з тим, що не була належним чином проведена державна реєстрація на спадкове майно ОСОБА_4, а саме: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Цією ж постановою позивачу надано роз'яснення, що вона має право звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів (а.с. 20).
Намагаючись вирішити питання про проведення державної реєстрації домоволодіння за нею в позасудовому порядку, позивач звернулась з заявами до компетентних органів, а саме: - із заявою про реєстрацію права власності на домоволодіння позивач звернулась до відділу реєстраційної служби Софіївського районного управління юстиції, але 22 жовтня 2013 року отримала рішення про відмову у державній реєстрації прав та обтяжень в якому причина відмови в державній реєстрації за позивачем права власності на житловий наступна - із заявою звернулася неналежна особа (а.с. 29).
У зв'язку з неможливістю належним чином оформити свої спадкові права після смерті свого чоловіка, позивач була змушена звернутись до суду із цією позовною заявою.
Відповідно до ст.ст 100-101 ЦК УРСР( в редакції 1963 року), який діяв на момент придбання у володіння спадкодавцем позивача домоволодіння, громадяни могли мати у власності житловий будинок. При цьому глава 10 цього Кодексу не пов'язувала наявність такого права з його обов'язковою державною реєстрацією. Так, ст. 128 ЦК УРСР визначався момент виникнення права власності у набувача майна за договором з моменту передачі речі.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.
Після придбання будинку позивач з чоловіком весь час проживали в даному будинку, і ніхто його право власності на житловий будинок до суду не оспорив.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Від спадщини у вигляді житлового будинку позивач не відмовилася, фактично її прийняла, оскільки проживала зі спадкодавцем і залишилися проживати в спадковому будинку, утримує його.
Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Власник майна, згідно ст. 392 ЦК України, може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який посвідчує його право власності.
Крім того, п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
У п. 3.1 інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» звертається увага на те, що відповідно до ч. 3 ст. 3 ЗУ від 01.07.2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визначаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом за таких умов: якщо реєстрація права була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Державна реєстрація на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу УРСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства УРСР 31.01.1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13.12.1995 року № 56, Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністра юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року № 157/6445.
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та ЗУ від 01.07.2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Придбання чоловіком позивача будинку здійснювалося в період дії норм Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року) та Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу УРСР, затвердженої Міністром комунального господарства УРСР 31.01.1966 року.
Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порідку до набрання чинності ЗУ від 01.07.2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.
Тобто, на момент укладення угоди купівлі-продажу будинку від 22.05.2000 року ОСОБА_4, виникнення права власності не залежало від його державної реєстрації.
Таким чином, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 212-214 ЦПК України, ст. 328, 1216, 1217, 1218, 1225, 1261, 1267, 1273, 1274, 1268 ЦК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Софіївської селищної ради Софіївського району, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, відділ державної реєстраційної служби Софіївського районного управління юстиції, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 52,5 м2, житлова площа 30,0 м2 з господарськими спорудами, а саме: сарай, гараж, туалет, свердловин, ворота та огорожа, розташований по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О.В. Шумська