24.02.14р. Справа № 904/3422/13
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Саратовський завод продтоварів", смт. Сарата Одеська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільногірське скло", м. Вільногірськ Дніпропетровська область
про визнання частково недійсним договору поставки
Головуючий колегії: Ніколенко М.О. Суддя Золотарьова Я.С.
Суддя Соловйова А.Є.
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Кушнаренко О.М. - довіреність від 29.05.2013
Товариство з обмеженою відповідальністю "Саратовський завод продтоварів" звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільногірське скло" про визнання частково недійсним договору поставки № 01/8-09 від 08.04.09 в частині встановлення відповідальності покупця за прострочку сплати товару у вигляді річних в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки.
Позивач вважає, що річні в розмірі подвійної облікової ставки НБУ є подвійним стягненням пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.08.2013 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2013 залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Постановою ВГСУ від 10.10.13 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.08.13 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.13 у цій справі скасовано, справу № 904/3422/13 передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
Ухвалою суду від 26.11.13 розгляд справи відкладався на 17.12.13.
Ухвалою суду від 17.12.13 призначено колегіальний розгляд справи.
Розпорядженням голови суду № 557 від 23.12.2013 визначено склад колегії по розгляду справи у складі трьох суддів: головуючий суддя - Ніколенко М.О., судді: Суховаров А.В., Соловйова А.Є.
Ухвалою колегії суддів від 24.12.2013 справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.01.2014.
Судове засідання призначене на 28.01.2014 не відбулось, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Суховарова А.В.
Розпорядженням голови господарського суду Дніпропетровської області Новікової Р.Г. № 95 від 28.01.2014, визначено інший склад колегії по розгляду справи у складі трьох суддів: головуючий суддя - Ніколенко М.О., судді: Золотарьова Я.С., Соловйова А.Є.
Ухвалою колегії суддів від 29.01.2014 справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.02.2014.
Ухвалою суду від 17.02.14 розгляд справи відкладався на 24.02.14.
Позивач в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, вимог ухвал суду не виконав, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи.
Представник Відповідача з'явився в судове засідання, проти позову заперечує, вважає, що встановлення річних у розмірі подвійної ставки НБУ є встановленням чітко визначеного розміру процентів річних, а встановлення Договором іншого розміру процентів річних, ніж визначений ч.2 ст.625 ЦК України, повністю узгоджується з приписами цієї правової норми. крім того, просить застосувати строк позовної давності.
Згідно зі ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
В порядку статті 85 ГПК України, у судовому засіданні 24.02.14 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Між Позивачем (покупець) та Відповідачем (постачальник) укладено договір поставки №01/8-09 від 08.04.09 (Договір).
Згідно предмету договору, постачальник зобов'язується передати у встановлений Договором строк покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його вартість.
Відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором сторони передбачили у розділі 8 договору.
Згідно п. 8.2. Договору, у випадку прострочки оплати товару, покупець сплачує на користь постачальника за кожний день прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення від суми заборгованості (вартості неоплаченого товару) та річні в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення (а.с.10).
Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі Договору поставки, є господарськими зобов'язаннями. Тому, згідно зі ст. ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст.193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України ).
Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
При цьому, необхідно мати на увазі, що правова природа пені та процентів річних є різною і, відповідно, по-різному здійснюється нарахування цих сум та обчислення позовної давності щодо їх стягнення з боржника. Тобто, пеню необхідно відрізняти від процентів річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України.
Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти. Тоді як пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання (див. Постанову Пленуму ВГСУ N 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Спільним для пені та процентів річних є те, що вони нараховуються у відсотковому відношенні та за наявності порушення грошового зобов'язання.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, пені та процентів річних, не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки вони є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Отже, застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів річних.
Крім того, проценти річних та пеню, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
З тексту п. 8.2 Договору, вбачається, що у випадку невиконання або неналежного виконання Покупцем грошових зобов'язань за Договором, Покупець сплачує на користь Продавця пеню та річні, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.
Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.
Чинне законодавство України не містить заборони щодо встановлення процентів річних у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення.
Отже, встановлення процентів річних у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, не суперечить чинному законодавству, а тому відсутні підстави для визнання п. 8.2 Договору недійсним.
За таких обставин, позовні вимоги є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно Постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" N 10 від 29.05.2013, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
У зв'язку із тим, що в позові слід відмовити з підстав його необґрунтованості, відсутні підстави для застосування законодавства про позовну давність.
Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на Позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 193, 203, 215, 216 Господарського Кодексу України, ст. ст. 6, 11, 193, 625, 628 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня підписання повного рішення.
Повне рішення складено 27.02.14.
Головуючий колегії М.О.Ніколенко
Суддя Я.С.Золотарьова
Суддя А.Є.Соловйова