21.02.2014Справа № 901/165/14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лондон-Крим"
до відповідача Приватного акціонерного товариства "Санаторій "30 років Жовтня"
про стягнення 22247,14 грн.
Суддя Башилашвілі О.І.
Представники:
від позивача - Ізмоденов Д.В., довіреність №б/н від 03.01.2014, представник;
від відповідача - не з'явився.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Лондон-Крим" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Приватного акціонерного товариства "Санаторій "30 років Жовтня" з вимогами про стягнення 22247,14 грн., у тому числі 20240.30 грн. основного боргу, пені у розміру 1552,68 грн., 3% річних у розмірі 332,72 грн., інфляційні втрати у розмірі 121,44 грн., а також судовий збір у розмірі 1720,50 грн.
Позовні вимоги мотивовані невиконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасності та повноти оплати поставленого позивачем товару у відповідності до умов, укладеного між сторонами договору поставки від 15.03.2012 №36.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.01.2014 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження по справі.
Відповідач згідно наданого відзиву на позов визнає позовні вимоги в частині основного боргу, в частині позовних вимог щодо стягнення пені просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності, в частині позову, що стосується заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, відповідач заперечує, вважаючи, що оскільки укладений між сторонами договір не є договором про користування грошовими коштами, то у позивача відсутні підстави для заявлення такого роду вимог.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.02.2014 прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог, згідно з якою позивач просить стягнути з відповідача 21767,57 грн. заборгованості, у тому числі 20240,30 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 1304,63 грн., інфляційні витрати у розмірі 222,64 грн.
У судовому засіданні 17.02.2014 від представника позивача надійшла заява про часткову відмову від позову в частині стягнення пені у розмірі 1552,69 грн.
У судовому засіданні оголошувалась перерва.
В продовженому судовому засіданні 21.02.2014 представник позивача наполягав на задоволенні заяви про часткову відмову від позову.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.02.2014 суд прийняв часткову відмову позивача від позову в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства « 30 років Жовтня» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лондон-Крим» пені у розмірі 1552,68 грн. за договором № 36 від 15.03.2012 доставки продуктів харчування, провадження в цій частині позовних вимог у справі припинив.
Відповідач у судове засідання 21.02.2014 не з'явився, причина неявки не відома, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить підпис повноважного представника у бланку повідомлення про оголошення перерви в засіданні.
При цьому, жодних письмових заяв, клопотань, заперечень, станом на день слухання справи, на адресу суду від нього не надходило.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 19.10.2011 по справі № 5023/4165/11.
Враховуючи обмеження процесуальним строком розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами у відсутність представника відповідача, оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують обставини справи і його неявка не перешкоджає вирішенню спору по суті.
Розгляд справи відкладався відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши представника позивача, суд
Зобов'язання згідно із ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.
Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
15.03.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лондон-Крим» (продавець) та Приватним акціонерним товариством "Санаторій "30 років Жовтня" (покупець) укладено договір №36 (далі договір).
Предметом даного договору є те, що продавець зобов'язується поставити покупцю продукти харчування і ТМЦ в асортименті партіями для ведення господарської діяльності, а покупець зобов'язався прийняти цей товар і оплатити його згідно умов цього договору. Конкретну кількість, асортимент і ціни товару зазначаються в видаткових накладних, які є невід'ємними частинами даного договору (п. 1.1 договору).
Пунктом 4.4 договору, сторони визначили, що датою доставки товару вважається дата підписання сторонами супровідних документів партії товару.
Згідно п. 4.6 договору, доставка товару відбувається протягом 5 календарних днів з дати одержання продавцем у письмовій формі або за телефоном заявки покупця.
Розділом 4 договору сторони обумовили порядок розрахунків, так оплата товару проводиться покупцем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 10 банківських днів з моменту поставки та підписання накладної (п. 5.1 договору).
Договором встановлено, що він набирає силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012. Якщо жодна із сторін не заявила про розірвання цього договору, він вважається продовженим на один рік на тих само умовах (п.п. 9.1, 9.3 договору).
Доказів розірвання чи визнання даного договору недійсним у встановленому законом порядку, сторонами, під час розгляду справи, суду не надано.
Як встановлено судом, позивач передав у власність відповідача відповідно до умов вказаного договору за видатковими накладними, підписаними обома сторонами без зауважень та скріпленими печатками підприємств, в період з 28.04.2012 по 27.12.2012 товар на загальну суму 284007,13грн. (а. с. 9-50).
Проте відповідач сплатив вартість поставленого товару частково на суму 263766,83грн. Решта товару залишилась не оплаченою.
04.12.2013 позивач звернувся до відповідача з претензією №17п щодо негайного погашення заборгованості в розмірі 20240,30грн. (а.с. 51-52).
Проте відповідач претензію позивача залишив без розгляду та задоволення, товар, а ні у визначені умовами договору строки, а ні на вимоги позивача, відповідачем не оплачений, що спричинило звернення позивача з відповідним позовом до суду про стягнення суми боргу з відповідача в примусовому порядку.
Акти звірки взаємних розрахунків, складені позивачем станом на 30.11.2013 та станом на 28.01.2014, за даними яких заборгованість відповідача перед позивачем становить 20240,30грн. відповідачем не підписані.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, перевіряючи правомірність та правове обґрунтування вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.
Положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
При цьому до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем обов'язку щодо оплати поставленого позивачем товару за договором поставки.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, при цьому, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Договором визначено, що покупець здійснює оплату товару у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 10 банківських днів з моменту поставки.
Враховуючи, що остання партія товару, поставлена позивачем відповідачеві 27.12.2012, строк виконання грошового зобов'язання відповідача перед позивачем сплив, однак відповідачем сума бору в розмірі 20240,30грн. не сплачена.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Під час розгляду справи по суті, до прийняття рішення у ній, відповідач не надав доказів оплати відповідної заборгованості, отже, не спростував шляхом надання відповідних доказів тверджень позивача про наявність заборгованості.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, відповідач, не виконавши в повному обсязі зобов'язання з оплати поставленого йому товару, допустив порушення зобов'язання, у зв'язку з чим заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню у сумі 20240,30грн.
Заявляючи позов, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, прийнятої судом до розгляду, позивач просить суд стягнути з відповідача 1304,63грн. - 3% річних за загальний період з 05.01.2013 по 30.12.2013 та 222,64грн. інфляційних втрат за період з жовтня 2013 року по грудень 2013 року.
Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати (ст.ст. 612, 625 ЦК України).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.
Таким чином, заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов, спростовуються вищевикладеним.
Зважаючи на те, що факт прострочки виконання грошового зобов'язання за договором №36 від 15.03.2012 підтверджується матеріалами справи, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% та інфляційних втрат заявлені правомірно.
Проте, перевіривши розрахунок заявлених санкцій, судом встановлено, що 3% річних від суми боргу, розраховані по кожному з періодів окремо, разом за загальний період з 05.01.2013 по 30.12.2013 складає 1164,35грн., тому саме в цьому розмірі і підлягає задоволенню. В частині заявлених до стягнення позивачем 3% річних в розмірі 140,28грн. суд в позові відмовляє за недоведеністю.
Що стосується заявлених до стягнення 222,64грн. інфляційних втрат за період з жовтня 2013 року по грудень 2013 року, то суд не може погодитись з таким розрахунком, враховуючи наступне.
Так, перевіривши розрахунки інфляційних втрат, суд встановив, що позивач здійснив свій розрахунок, відповідно до якого інфляційне збільшення розраховується не за весь період існування заборгованості відповідача, який заявлений для 3% річних, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, а лише за жовтень, листопад та грудень 2013 року, у зв'язку з тим, що протягом 2013 року в країні була дефляція, отже сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення повинна бути зменшена.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).
Нарахування індексу інфляції у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення. І якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю, і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнувався би весь ланцюг розрахунків. Державні органи статистики щорічно встановлюють загальний індекс інфляції в цілому за минулий рік з обов'язковим урахуванням інфляції за всі без виключення місяці, в яких індекс інфляції був як більше, так і менше одиниці.
Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 лютого 2012 року по справі №5021/1596/2011.
15.07.2005 Інформаційним листом №3.2-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 Цивільного України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.
Таким чином, діючим законодавством передбачено компенсацію за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що пов'язані з інфляційними процесами в державі, які не можна вважати штрафними санкціями для боржника. А тому суд вважає правильним застосування індексу інфляції за весь період, який заявлений позивачем, як період прострочення, як це передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України.
Оскільки чинним законодавством, а саме статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено одночасне нарахування відсотків річних та інфляційне відшкодування за весь час прострочення, суд вважає правомірним застосування періоду з грудня 2012 року по березень 2013 року, при розрахунку інфляційного відшкодування.
Судом здійснений розрахунок інфляційних відшкодувань з урахуванням загального періоду з 05.01.2013 по 30.12.2013, на відповідну суму боргу відповідному періоду, з урахуванням рекомендацій Верховного Суду України (Лист Верховного Суду України від 03.04.97 N62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ") за формулою: (сума заборгованості х індекс інфляції : 100) - сума заборгованості, та визначив, що сума інфляційних втрат за даний період становить 161,20грн. і саме вона підлягає задоволенню. В частині стягнення 61,44грн. інфляційних втрат суд в задоволенні позову відмовляє, у зв'язку з необґрунтованістю, оскільки неправомірно є скороченим період нарахування з метою штучного завищення розміру інфляційних втрат, що призвело до збільшення розміру відшкодування, що порушує права відповідача, безпідставно збільшує розмір основного боргу, та не відповідає правовій природі інфляційного відшкодування. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 23 липня 2012 року у справі №5020-1922/2011.
Судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою позову судовим збором підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 26.02.2014.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Санаторій "30 років Жовтня" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лондон-Крим" основного боргу у розмірі 20240,30 грн., 1164,35грн. - 3% річних, 161,20грн. інфляційних втрат, 1720,50грн. судового збору.
3. В частині стягнення 61,44грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 140,28грн. у позові відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя О.І. Башилашвілі