Київський районний суд м. Полтави
Справа № 552/351/14-ц
27.02.2014 року Київський районний суд м. Полтави в складі:
головуючого судді - Шаповал Т.В.
при секретарі - Лавріненко О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2. про розірвання шлюбу. В поданій до суду заяві посилалася на те, що спільне проживання з відповідачкою припинили з жовтня 2013 року. В даний час проживають окремо. Спільне господарство не ведуть. Тому просила шлюб розірвати.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував. Вважає, що ще мають змогу з позивачкою помиритися.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази у справі, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони з 12 листопада 2010 року перебувають в зареєстрованому шлюбі, від шлюбу неповнолітніх дітей не мають.
З жовтня 2013 року сторони проживають окремо. Дана обставина визнається обома сторонами, тому в силу ч.1 ст.61 ЦПК України є такою, що доказуванню не підлягає.
Відповідно до ст. 111 СК України суд вживає заходи щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Суд бере до уваги, що звернувшись до суду з позовом про розірвання шлюбу, позивач протягом всього часу провадження у справі свого ставлення до предмету розгляду справи не змінила.
Таким чином протягом тривалого часу намір позивача розірвати шлюб є незмінним.
З цього суд робить висновок про впевненість позивача в своєму бажанні шлюб розірвати.
Заперечуючи проти позову, відповідач пояснив суду, що намагався помиритися з позивачем, однак, йому це не вдалося.
Тому суд враховує, що відповідачем вживались заходи до примирення з позивачем, але позитивного результату вони не дали, примирення з позивачем не досягнуто.
За нормами ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Позивач просить шлюб розірвати, не бажає миритися з відповідачем, наполягає на розірванні шлюбу.
Таким чином, судом встановлено відсутність вільної згоди позивача перебувати в шлюбі з відповідачем.
Відповідно до ст.55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Позивач зазначила, що збереження сім'ї та спільне проживання з відповідачем є неможливим.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що сім'я сторін по справі розпалась остаточно, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу неможливі. Тому, збереження шлюбу суперечили б інтересам обох з подружжя.
Враховуючи вищевикладене, позов необхідно задовольнити, шлюб - розірвати.
Керуючись ст.ст. 110, 112 СК України, ст.ст. 209, 213-215 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнити.
Шлюб, зареєстрований 12 листопада 2010 року у Опішнянській селищній раді Зіньківського району Полтавської області, актовий запис № 21, між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 - розірвати.
Після розірвання шлюбу позивачці присвоїти прізвище - ОСОБА_1.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Головуючий Т.В.Шаповал