Справа №-22-а-14898/08
Головуючий у 1 інстанції Голуб А.В. Суддя доповідач Федорова Г.Г.
08 квітня 2009 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: Суддів: при секретарі:
Федорової Г.Г., Глущенко Я.Б., Коротких А.Ю. Демченко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення,-
В вересні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовом до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про визнання відмови в перерахунку щорічної одноразової допомоги, яка передбачена ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» протиправною та стягнення недоплаченої суми одноразової допомоги на оздоровлення за 2003-2004 роки в розмірі 1513,60 грн.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16.11.2007 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а також просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2-ї категорії, що підтверджується копією посвідчення.
Статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачена виплата щорічної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2-ї категорії в розмірі 3-х мінімальних заробітних плат.
Відповідачем зазначена щорічна допомога була виплачена позивачу у сумі: за 2003 рік - в розмірі 15,70 грн. 29.10.2004 року; за 2004 рік - 15,70 грн. 29.06.2005 року, тобто у розмірах, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26.07.1996 року № 836.
Відповідно до Закону України «Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2003 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлений в розмірі 185 грн., який згідно подальших змін до Державного бюджету України зростав кожен наступний рік.
Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2004 року складав 205 грн. на місяць, а з 01.09.2004 року - 237 грн. на місяць.
Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2005 року складав 262 грн. на місяць, з 01.04.2005 року - 290 грн. на місяць, з 01.07.2005 року - 310 грн. на місяць.
При цьому вищевказані Закони не мали ніяких обмежень щодо застосування ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка передбачає право позивача на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 3-х мінімальних заробітних плат.
Вирішуючи питання про те, положення якого нормативно-правового акту підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст.75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Закони України мають вищу юридичну силу над урядовими нормативно-правовими актами. Тому застосуванню підлягають саме положення ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Виходячи з цього, відповідач повинен був виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати, тобто, вимоги позивача щодо стягнення допомоги на оздоровлення виходячи з розміру мінімальної заробітної плати є цілком обґрунтованими.
Однак, судом першої інстанції встановлено, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду з позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що позивач отримав допомогу на оздоровлення за 2003 рік 29.10.2004 року, за 2004 рік 29.06.2005 року, а з позовом він звернувся лише в вересні 2007 року.
Згідно із ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача наполягав на застосуванні річного строку звернення до адміністративного суду та просив відмовити в задоволенні позову на цій підставі.
В свою чергу, позивач не ініціював питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Отже, враховуючи, що інших строків для звернення до адміністративного суду з таким позовом ні Кодексом адміністративного судочинства України, ні іншими законами України не передбачено, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що пропущення позивачем річного строку для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Згідно зі ст. ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2007 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2007 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді:
_____________________ Г.Г. Федорова _____________________ Я.Б. Глущенко _____________________ А.Ю. Коротких