Справа №: 115/5134/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Асанов Е.Н.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Підлісна І. А.
"17" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіПідлісної І.А
СуддівБелинчук Т.Г. Ісаєва Г.А.
При секретаріУрденко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Сакського міжрайонного управління водного господарства про скасування наказу про звільнення з роботи, зміну формулювання причин звільнення з п 4 ст 40 КЗпП України на ч 3 ст 38 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди за апеляційними скаргами представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та Сакського міжрайонного управління водного господарства на рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 27 листопада 2013 року,
02.09.2013 року ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 звернувся до Сакського міжрайонного управління водного господарства АР Крим з позовом про скасування наказу №68-л від 6.08.2013 року про звільнення з роботи; про зміну формулювання причин звільнення з п 4 ст 40 КЗпП України на ч 3 ст 38 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди у розмірі 30000 грн та судових витрат.
Рішенням Сакського міськрайонного суду АР Крим від 27 листопада 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Змінено формулювання підстав звільнення ОСОБА_6 та дату його звільнення з роботи з посади машиніста насосних установок Сакського міжрайонного управління водного господарства. Визнано ОСОБА_6 звільненим з посади машиніста насосних установок Сакського міжраойннйого управління водного господарства на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України за власним бажанням з 5 липня 2013 року та зобов'язано Сакське міжрайонне управління водного господарства внести відповідний запис у трудову книжку ОСОБА_6. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнено з Сакського міжрайонного управління водного господарства у дохід держави судовий збір у сумі 114,40грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 просить рішення суду скасувати в частині відмови в позові та ухвалити нове рішення, яким: поновити позивача на роботі; стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу; змінити формулювання причин звільнення на ч 3 ст 38 КЗпП України; зобов'язати відповідача оплатити листи непрацездатності; стягнути компенсацію моральної шкоди 30 000 грн; стягнути з відповідача розходи, пов'язані з явкою до суду(а.с. 95-99).
Сакське міжрайонне управління водного господарства просить в апеляційній скарзі скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Вказує, що підстав для звільнення ОСОБА_6 з 4.07.2013 року за ч 3 ст 38 КЗпП України не було. Заява про звільнення була отримана власником лише 8.07.2013 року.
Заслухавши суддю - доповідача, вислухавши осіб, що з'явились до суду, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_6 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга Сакського міжрайонного управління водного господарства є обґрунтованою.
З матеріалів справи вбачається, що наказом начальника Сакського міжрайонного управління водного господарства №68-л від 6.08.2013 року машиніст насосних установок Воробьйовської експлуатаційної ділянки ОСОБА_6 був звільнений з 6.08.2013 року за прогули без поважних причин (п 4 ст 40 КЗпП України) за те, що з 5.07.2013 року по день звільнення був відсутній на роботі без поважних причин (а.с. 19).
Звільнення відбулося за згодою виборчого органу первинної профспілкової організації (а.с. 18, а.с. 71-72)
ОСОБА_6, не заперечуючи факт своєї відсутності на роботі в зазначений період часу, посилається на те, що до 4.07.2013 року, включно, він знаходився у відпустці без збереження заробітної плати, та 3.07.2013 здав на пошту заяву про звільнення з 4.07.2013 року за ч 3 ст 38 КЗпП України, в зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору (а.с. 11, 20, 43, 47-49). Після подачі такої заяви власник був зобов'язаний припинити трудовий договір за ч 3 ст 38 КЗпП України, а він мав право не виходити на роботу. Відсутність його на роботі з 4.07.2013 року по 6.08.2013 року не є прогулом без поважних причин.
Відповідно до ч 3 ст 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
При цьому, як слідує із змісту ст. ст. 21, 36, 38 КЗпП України, правової позиції висловленої ВССУ в ухвалі від 14.11.2012року, працівник має право з власної ініціативи в будь - який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.
В заяві про звільнення від 3.07.2013 року ОСОБА_6 взагалі не зазначив в чому полягає порушення власником законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору (а.с 11).
За таких обставин, коли працівник, якому виключно належить право на свій розсуд визначити причини, які спонукають його до розірвання трудового договору (перешкоджають продовжувати трудові відносини), не вказав в заяві про звільнення в чому саме полягають порушення власником законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, він створив для власника неможливість оцінки наявності підстав для припинення договору.
В разі, якщо вказані працівником причини звільнення не підтверджуються (а в даному випадку взагалі працівником не зазначені), або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
Таким чином, на час отримання заяви ОСОБА_6 про звільнення у власника не було достатніх підстав для перевірки та встановлення факту наявності порушень трудового законодавства та припинення трудового договору з працівником за ч 3 ст 38 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги.
Окрім цього, ОСОБА_6 3.07.2013 року здав на пошту заяву про звільнення з 4.07.2013 року. При цьому, ОСОБА_6 не міг не усвідомлювати, що на вказану ним дату звільнення, власник не зможе отримати його заяву.
Заява про звільнення була отримана власником 8.07.2013 року (а.с. 20, 48-49).
Листом від 9.07.2013 року №694-11/18 Сакське МУВГ повідомило ОСОБА_6 про відмову в задоволенні заяви про звільнення (а.с. 20).
Колегія суддів також приймає до уваги те, що позивач не довів наявності таких порушень трудового законодавства з боку власника, які в зв'язку з їх явним та грубим характером, були очевидними підставами для розірвання договору (наприклад, невиплата заробітної плати тривалий час).
Не зазначивши причин звільнення в заяві від 3.07.2013 року, в позовній заяві ОСОБА_6 вказав, що розцінював як порушення власником трудового законодавства те, що в порушення ст. 171 КЗпП України власник не провів розслідування нещасного випадку, який стався з ним 27.04.2013 року, а також не здійснив оплату листів непрацездатності.
Відповідно до ст. 171 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 року №1231.
Відповідно до пунктів 8, 10 Порядку на працівників ( потерпілих, очевидців або тих, хто виявив нещасний випадок) покладається обов'язок повідомити про це безпосереднього керівника, керівника робот або іншу посадову особу. Власник зобов'язаний своїм наказом утворити комісію з розслідування нещасного випадку. Після закінчення розслідування власник розглядає та затверджує акти відповідної форми.
З матеріалів справи вбачається, 27.04.2013 року близько 15-30 год. на території насосної станції № 301, яка розташована біля с Наташино Сакського району ОСОБА_6 були спричинені тілесні ушкодження (а.с. 9).
8.05.2013 року ОСОБА_6 повідомив керівника про нещасний випадок (а.с. 81). В той же день, наказом керівника Сакського МУВГ від 8.05.2013року №45-Од створена комісія з розслідування нещасного випадку (а.с. 81, 82). До складу комісії, серед інших осіб, у відповідності до пункту 11 Порядку було включено страхового експерта з охорони праці ВВД ФССНВП та ПЗУ в м Саки (а.с. 82, 73).
Листом від 13.06.2013 року Сакське МУВГ повідомило ОСОБА_6 на його звернення від 4.06.2013 року, що акт розслідування форми Н-5 буде складений та виданий після отримання від Сакського РВ ГУ МВС України в Криму результатів кримінального провадження (а.с. 12).
29.08.2013 року ОСОБА_6 під розпис був вручений акт по формі Н-5, яким встановлено, що нещасний випадок не пов'язаний з виробництвом. В ньому є посилання на висновок ГУ МВС України в АР Крим від 16.08.2013 року №67/9194. (а.с. 73-77). Акт складено комісією 27.08.2013 року та затверджено начальником Сакського міжрайонного управління водного господарства 29.08.2013 року.
Таким чином, власник у відповідності до положень ст. 171 КЗпП України, Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, отримавши повідомлення про нещасний випадок у встановлений строк видав наказ про створення комісії з розслідування нещасного випадку, а після складення комісією акту - у встановлений строк його затвердив.
Пунктом 13 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві передбачено, що встановлення та дослідження обставин, пов'язаних з нещасним випадком на виробництві, віднесено до компетенції утвореної роботодавцем комісії з розслідування нещасного випадку.
Порушення комісією строків розслідування не є виною власника. За змістом вищезазначеного Порядку, комісія є самостійним суб'єктом, який реалізовує повноваження по розслідуванню нещасного випадку. До складу комісії входить страховий експерт з охорони праці Відділу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України, який не є підпорядкованою власнику особою. Порядком не встановлено повноваження власника впливати на здійснення комісією своїх функцій. Фактів, які б свідчили, що роботодавець не виконував свої обов'язки по сприянню роботи комісії з метою своєчасного та об'єктивного розслідування нещасного випадку, не доведено (п 10 Порядку) (а.с.60).
Отже, при вирішенні питання щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_6 за ч 3 ст 38 КЗпП України, для власника не могло бути ясним, очевидним, що такими підставами є тривалі строки розслідування причин нещасного випадку.
Також в позовній заяві, ОСОБА_6 зазначив, що власником не були оплачені листи непрацездатності.
Представник відповідача в засіданні апеляційного суду пояснив, що листи непрацездатності серія АГГ №536115 та серія АГГ № 685906 були надані власнику відповідно 20.05.2013 року та 21.06.2013 року. При цьому, у листах непрацездатності була виявлена невідповідність положенням Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженої наказом від 3.11.2004 року. Так листок непрацездатності серія АГГ №536115 був виданий 7.05.2013 року на період звільнення від роботи з 29.04.2013 року по 15.05.2013 року, з зазначенням причини непрацездатності (підкреслено): нещасний випадок на виробництві та його наслідки. В листку непрацездатності серія АГГ № 685906, було зазначено, що він є продовженням листа № 536115. Листок непрацездатності видано 31.05.2913 року на період непрацездатності з 16.05.2013 року по 31.05.2013 року. При цьому, причиною непрацездатності вказано іншу, ніж в первинному листі № 536115 - захворювання загальне. Вказана невідповідність впливала на визначення обов'язку підприємства оплатити перші п'ять днів непрацездатності у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, та витратами, зумовленими народженням та похованням», «Порядку оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації», затвердженого постановою КМУ від 6.05.2001 року. Так, якщо працівникові видано декілька листків непрацездатності та між першим і другим листками не було робочих днів, а в заключному висновку першого листка непрацездатності зазначено, що працівник продовжує хворіти, наступний листок непрацездатності вважається продовженням попереднього та оплачується за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. ОСОБА_6 забрав ці листи непрацездатності для оформлення їх належним чином; заперечень не висловлював. Але, не повернувши ці листи непрацездатності власнику, звернувся з заявою про звільнення.
Пояснення представника Сакського МУВГ узгоджуються з фактичними обставинами.
Так, оригінали листів непрацездатності знаходяться у позивача, що він не заперечував (а.с.99). При цьому ОСОБА_6 або його представники не довели, що Сакське МУВГ повернуло листи непрацездатності безпідставно, без згоди на це працівника; відмовило в прийнятті цих листів після внесення в них виправлень.
Ксерокопії листів непрацездатності, які надані ОСОБА_6 як додаток до його апеляційної скарги, та знаходяться на аркуші справи №104, свідчать про те, що ОСОБА_6 дійсно одержав листи для їх належного оформлення та здійснив ці дії. В копії цих листів на аркуші справи №10 вказано, що листок непрацездатності серія № 685906 є продовженням листа № 536115. В копії цього ж листа непрацездатності, яка знаходиться на аркуші справи №104, є посвідчувальний напис про внесення виправлень; виправлено, що цей лист є первинним, а не продовженням листа № 536115.
На звернення ОСОБА_6 з приводу оплати листів непрацездатності, власник листами від 19.07.2013 року, 28.08.2013 року повідомляв про необхідність повернення оригіналів листів непрацездатності для здійснення їх оплати (а.с.57, 79).
Представник ОСОБА_6 в засіданні апеляційного суду від 17.02.2014 року заявив клопотання про допит в якості свідка дочки ОСОБА_6, яка могла б підтвердити відмову роботодавця в оплаті листів непрацездатності. Колегією суддів в задоволенні клопотання відмовлено, оскільки весь час проведення судового засідання (10.02.2014року, 17.02.2014року) дана особа знаходилась в залі судового засідання (ст. 160 ЦПК України).
Отже, при подачі працівником заяви про звільнення з підстав ч 3 ст 38 КЗпП України, без зазначення в ній конкретних фактів порушення законодавство про працю, умов колективного чи трудового договору, для власника не могло бути очевидним, що таке порушення на думку працівника полягає в не оплаті листів непрацездатності.
Не встановивши із заяви працівника, в чому полягає невиконання власником трудового законодавства, яке обумовило реалізацію працівником права на звільнення за ч 3 ст 38 КЗпП України у визначений ним строк, власник після одержання заяви про звільнення обґрунтовано відмовив у припиненні трудового договору, про що повідомив працівника.
Листи - скарги про порушення строків розслідування нещасного випадку, оплати листів непрацездатності надходили вже після подачі заяви про звільнення та вирішення цього питання власником - датовані 9.07.2013року, 5.07.2013 року (дата одержання власником невідома) (а.с. 15-16, 55-56, 59- 60).
За таких обставин, відсутність працівника на роботі в період з 5.07.2013 року по день звільнення, може кваліфікуватися як прогул - п 4 ст 40 КЗпП України.
Підстав для зміни формулювання причин звільнення з п 4 ч 1 ст 40 КЗпП України на ч 3 ст 38 КЗпП України колегія суддів не вбачає.
Окрім цього, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про зміну формулювання причин звільнення на ч 1 ст 38 КЗпП україни, оскільки це не відповідає предмету та підставам заявлених позовних вимог. В ході розгляду справи, а також і в апеляційній скарзі, представник ОСОБА_6 визначав зміст заявлених позовних вимог, як - зміну формулювання причин звільнення на ч 3 ст 38 КЗпП України.
Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_6 про поновлення на роботі виходять за межі позовних вимог, які в ході розгляду справи були уточнені та полягали в зміні формулювання причин звільнення. Поновлення на роботі та зміна формулювання причин звільнення є взаємовиключними вимогами.
З тих же мотивів не можуть бути прийняті до уваги вимоги апеляційної скарги про зобов'язання відповідача оплатити листи непрацездатності (а.с. 99). Відповідно до ч 1 ст 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог. Згідно з ч 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вимоги про стягнення оплати листів непрацездатності або покладення на відповідача обов'язку здійснити таку оплату в позовній заяві не заявлялися.
Вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації моральної шкоди мають похідний характер, а тому в зв'язку з безпідставністю позову про зміну формулювання причин звільнення, задоволенню не підлягають.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Керуючись статтями 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 відхилити.
Апеляційну скаргу Сакського міжрайонного управління водного господарства задовольнити.
Рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 27 листопада 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_6 в позові.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Підлісна І.А. Белинчук Т.Г. Ісаєв Г.А.