26 травня 2009 р.
№ 12/220
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу державного підприємства “Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості”, м. Київ (далі -Центр)
на рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2008 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2009
зі справи № 12/220
за позовом дочірнього підприємства “Редакція газети “Київський телеграфъ”, м. Київ (далі -Редакція)
до Центру
про стягнення 38 144, 04 грн. та
зустрічним позовом Редакції
до Центру
про визнання договору неукладеним.
Судове засідання проведено за участю представників:
Центру -Ядловського І.І.,
Редакції -Геращенко Т.Л.,
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.12.2008 (суддя Прокопенко Л.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2009 (колегія суддів у складі: Смірнова Л.Г. -головуючий, судді Алданова С.О. і Коротун О.М.): первісний позов задоволено; з Центру стягнуто на користь Редакції 24 000 грн. заборгованості, 1 865, 68 грн. “інфляційних витрат”, 12 278, 36 грн. -3% річних та суму судових витрат зі справи; у задоволенні зустрічного позову відмовлено. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції виходили з обґрунтованості вимог за первісним позовом та з невідповідності такого способу захисту прав, як визнання договору неукладеним, вимогам закону.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Центр просить скасувати оскаржувані судові рішення з даної справи та передати останню на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаргу з посиланням на положення статей 257, 267, 530, 611, 625, 693 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), статей 43, 101, 1117 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано прийняттям цих судових рішень з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу Редакція заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх неправдивість та невідповідність дійсності, та про правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- Редакцією і Центром укладено договір від 01.10.2008 № 34 (далі -Договір), за яким Редакція (продавець) зобов'язалася продати, а Центр (покупець) -придбати друковану продукцію (газету “Київський телеграфъ”), згідно з ціною та кількістю товару, вказаними у супровідних накладних;
- умови Договору сторонами виконувалися належним чином до червня 2005 року; з цього часу, за твердженням Редакції, у Центру виникла заборгованість за одержані газети, яка станом на 07.11.2005 складала 44 800 грн. згідно з підписаним сторонами актом взаєморозрахунків;
- на день подання позову, за розрахунками Редакції, заборгованість Центру за одержані газети становила 24 000 грн.; крім того, Редакція просила стягнути з Центру 12 278, 36 грн. “інфляційних збитків” і 1 865, 68 грн. -3% річних;
- у наявних у справі видаткових накладних є відомості про отримання товару Центром;
- згідно з умовами Договору:
Центр здійснює 100%-ну передоплату шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок Редакції (пункт 3.1);
Договір вступає в силу з моменту підписання і є дійсним “до остаточних розрахунків між сторонами” (пункт 7.1);
- Редакцією неодноразово надсилалися Центру листи щодо сплати заборгованості; Центр на час подання позовної заяви за одержаний товар частково не розрахувався, але відмовлявся оплатити заборгованість лише у зв'язку із закінченням строку позовної давності;
- матеріали справи не містять належних доказів перерахування коштів за товар, поставлений за період з 28.10.2005 по 30.12.2005;
- Редакція просила стягнути з Центру борг за друковану продукцію за видатковими накладними в межах позовної давності (за період з 28.10.2005 по 30.12.2005); доказів сплати залишку заборгованості (24 000 грн.) за спірними накладними суду не подано.
Відповідно до статті 153 Цивільного кодексу УРСР (що був чинний на час підписання сторонами Договору) договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах; істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
З огляду на цю норму та з'ясовані обставини справи попередні судові інстанції встановили, що Договір є укладеним.
Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями ЦК України:
- цей Кодекс набирає чинності з 01.01.2004 (пункт 1);
- щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (абзац другий пункту 4);
- правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом (пункт 6).
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні за змістом положення містяться і в частинах першій та сьомій статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Попередніми судовими інстанціями з'ясовано також, що первісний позов подано у строк, встановлений статтею 257 ЦК України.
За приписами статей 43, 33 і 34 ГПК України:
- сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами;
- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень;
- докази подаються, зокрема, сторонами;
- господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
З огляду на наведені законодавчі приписи та з'ясувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи і зібраних у ній доказів обґрунтованість вимог позивача за первісним позовом і недоведеність належними та допустимими доказами заперечень відповідача за цим позовом, попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення відповідних позовних вимог.
Водночас скаржник, зазначаючи про порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, фактично вдається до заперечення обставин, установлених цими судовими інстанціями, та спростування здійсненої ними оцінки доказів у справі. Однак згідно з вимогами частини другої статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Поряд з тим скаржником не наведено обґрунтованих доводів щодо порушення попередніми судовими інстанціями визначених статтею 43 ГПК України правил оцінки доказів.
Суд апеляційної інстанції також вірно з посиланням на положення частини другої статті 16 ЦК України і частини другої статті 20 Господарського кодексу України зазначив про невідповідність обраного позивачем за зустрічним позовом способу захисту прав та інтересів (визнання Договору неукладеним) вимогам закону, що є підставою для відмови у такому позові. Аналогічну правову позицію викладено і в постанові Верховного Суду України від 13.07.2004 у справі № 10/732.
Таким чином, доводи касаційної скарги не належать до числа тих, з якими процесуальний закон пов'язує можливість скасування оскаржуваних судових рішень.
Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2009 зі справи № 12/220 залишити без змін, а касаційну скаргу державного підприємства “Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості” -без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов