26 травня 2009 р.
№ 18-13/4784
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого:
Мирошниченка С.В.,
Суддів :
Кота О.В.,
Малетича М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги
Приватного підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство "Черкасиліфт"
на постанову
Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 04.03.2009 року
у справі
№ 18-13/4784 господарського суду Черкаської області
за позовом
Ремонтно-експлуатаційного управління № 3
до
ПП "Спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство "Черкасиліфт"
про
розірвання договору
за участю представників сторін:
позивача
Черевко В.П.,
відповідача
Богословець Р.І., Рогоза В.В.,
У квітні 2008 року Ремонтно-експлуатаційне управління № 3 звернулось до господарського суду з позовом до ПП "СРБП "Черкасиліфт" про розірвання договору №3 від 28.12.2007 року на надання послуг з технічного обслуговування ліфтів та виконання робіт з ремонту ліфтів і диспетчерських систем. В обґрунтування позову зазначав, що договором передбачено можливість його розірвання в односторонньому порядку.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 27.11.2008 року (суддя Васянович А.В.) позов задоволено. Розірвано договір № 3 від 28.12.2007 року на надання послуг з технічного обслуговування ліфтів та виконання робіт з ремонту ліфтів і диспетчерських систем укладений сторонами. Стягнуто з відповідача судові витрати.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції застосував положення ст. 651 ЦК України, ст. 188 ГК України і мотивував його тим, що позовні вимоги про розірвання договору відповідають вимогам закону.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 04.03.2009 року (судді: Поліщук В.Ю., Агрикова О.В., Жук Г.А.) рішення господарського суду Черкаської області від 27.11.2008 року у даній справі залишено без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив судові рішення у даній справі скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги та правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як встановили господарські суди, 28.12.2007 року позивач (замовник) та відповідач (виконавець) уклали договір №3 на надання послуг з технічного обслуговування ліфтів та виконання робіт з ремонту ліфтів і диспетчерських систем, згідно якого виконавець зобов'язався надати послуги з технічного обслуговування та виконувати роботи з ремонту ліфтів (місячні та квартальні ремонти), а також проводити технічні огляди обладнання на об'єктах замовника згідно з договірними цінами та графіками проведення ремонтних робіт, які є невід'ємними частинами договору, а замовник зобов'язався оплачувати послуги та ремонтні роботи в розмірі, у строки та в порядку, встановленому договором.
Договір діє з 01.01.2008 р. до 31.12.2008 р. (п 8.1 договору).
Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Також, ст. 188 ГК України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
У п. 8.4 договору визначено, що договір може бути розірваний в односторонньому порядку з підстав не проведення оплати за виконані роботи протягом 30 календарних днів; недосягнення згоди в питаннях встановлення вартості робіт, а також у випадку недосягнення згоди на запропоновані зміни умов договору.
При наявності підстав для дострокового розірвання договору сторона-ініціатор повинна попередити письмово другу сторону за місяць до дня розірвання договору.
25.07.2008 р. позивач направив відповідачу лист про дострокове розірвання договору № 3 від 28.12.2007 р. Крім того, позивач звертався до відповідача з листами №315 від 18.08.2008 р., № 321 від 26.08.2008 р., № 322 від 28.08.2008 р. з нагадуванням про розірвання зазначеного договору та передачу технічних паспортів на ліфти та диспетчерського обладнання до 30 серпня 2008 року.
Відповідач відмовився розірвати договір № 3 від 28.12.2008 р., тому позивач звернувся до суду з вимогою про розірвання договору.
Суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що підставою для розірвання договору стало недосягнення згоди з відповідачем в питаннях встановлення вартості робіт.
Крім того, суд взяв до уваги те, що 01.09.2008 р. позивач уклав договір №3 з іншим виконавцем послуг -ТОВ "Укрбудспецмонтаж". З акту надання послуг ТОВ "Укрбудспецмонтаж" позивачу за вересень 2008 р. вбачається, що загальна вартість робіт за місяць становить 25200 грн., що є економічно вигіднішою пропозицією для позивача та значно меншою вартістю в порівнянні з умовами спірного договору.
Умови договору та внесені зміни № 1 від 03.04.2008 р. за підвищеними тарифами за обслуговування ліфтів, суттєво перевищували спроможність позивача проводити оплату за надані послуги. Після підписання зазначених змін позивач неодноразово звертався до міськвиконкому Уманської міськради про необхідність відшкодування різниці між економічно обґрунтованими витратами і затвердженим тарифом. Було вирішено наступне: закладено тариф 10000 грн., а 9000 грн. щомісячно повинен перераховувати відділ житлового господарства міськвиконкому за рахунок орендної плати, решту - безпосередньо позивач.
В квітні 2008 року відділ житлового господарства перерахував 7 000 грн., за травень - серпень кошти не перераховані.
За таких обставин, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що саме недосягнення згоди з відповідачем в питаннях встановлення вартості робіт стало підставою для розірвання договору в односторонньому порядку.
З урахуванням викладеного, суд задовольнив позовні вимоги та розірвав спірний договір про надання послуг.
З такими висновками господарських судів не можна погодитись, оскільки всупереч вимогам ст. 43 ГПК України вони не грунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Так, предметом позовних вимог є розірвання договору № 3 від 28.12.2007 року на надання послуг з технічного обслуговування ліфтів та виконання робіт з ремонту ліфтів і диспетчерських систем, укладеного сторонами.
Господарські суди, задовольняючи позов, не звернули увагу на те, що у позовній заяві не зазначено підстав з яких вказаний договір підлягає розірванню в односторонньому порядку.
У п. 8.4 договору визначено, що договір може бути розірваний в односторонньому порядку з підстав не проведення оплати за виконані роботи протягом 30 календарних днів; недосягнення згоди в питаннях встановлення вартості робіт, а також у випадку недосягнення згоди на запропоновані зміни умов договору.
Таким чином, господарському суду потрібно було перевірити на якій правовій підставі, передбаченій п. 8.4 спірного договору, договір повинен бути розірваний та навести мотиви та докази, з огляду на які він прийшов до висновку про розірвання спірного договору на тій чи іншій правовій підставі.
Крім того, у касаційній скарзі скаржник правомірно наголошує, що у листі позивача з пропозицією про розірвання спірного договору не вказано підстав для його розірвання, відтак вона є необґрунтованою.
Водночас, господарські суди не з'ясували правову природу спірних правовідносин та не застосували норми матеріального права, які підлягали застосуванню.
Так, суд не звернув увагу на те, що положеннями ст. 651 ЦК України передбачено декілька способів розірвання договорів, зокрема, за згодою сторін, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною або в односторонньому порядку.
Таким чином, для розірвання договору у судовому порядку на підставі ст. 651 ЦК України суду необхідно встановити наявність істотного порушення договору. Однак, суд не встановив наявність чи відсутність істотного порушення договору.
Крім того, господарський суд, розриваючи договір на підставі п. 8.4 договору, не врахував, що даним пунктом договору передбачено саме односторонній порядок розірвання договору.
Частиною 3 ст. 651 ЦК України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Тобто суд не перевірив чи були порушені права позивача, а отже чи виникло у нього право звернутися з позовом до суду.
Наведені обставини залишилися поза увагою суду, що свідчить про порушення вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи у їх сукупності.
Згідно ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справі лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.
Враховуючи викладене, постановлені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно більш ретельно з'ясувати вимоги позивача, заперечення відповідачів, всім доказам дати оцінку у їх сукупності і в залежності від встановленого у відповідності з нормами закону вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство "Черкасиліфт" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Черкаської області від 27.11.2008 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 04.03.2009 року у справі № 18-13/4784 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Головуючий
С. Мирошниченко
Судді
О. Кот
М. Малетич