26 травня 2009 р.
№ 37/385
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого:
Мирошниченка С.В.,
Суддів:
Кота О.В.,
Малетича М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2009 року
у справі
№ 37/385 господарського суду м. Києва
за позовом
Дочірньої компанії "Укрнафтогазкомплект" НАК "Нафтогаз України"
до
ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України"
про
стягнення 28651638,87 грн.
за участю представників сторін:
позивача
не з'явились,
відповідача
Данилевський О.М.,
У вересні 2008 року ДК "Укрнафтогазкомплект" НАК "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду з позовом до ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" про стягнення 28 651 638,87 грн. боргу.
11.11.2008 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 28786198,06 грн.
Рішенням господарського суду м.Києва від 17.11.2008 р. (суддя: Кондратова І.Д.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 10632630,88 грн. боргу, 8627531,78 грн. інфляційних, 1 439 479,60 грн. 3 % річних, 25500 грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення боргу в розмірі 8000000 грн. провадження у справі припинено.
Рішення мотивоване тим, що позов в частині стягнення 10632 630,88 грн. боргу, 3 % річних, інфляційних є обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2009 року (судді: Моторний О.А., Кошіль В.В., Шапран В.В.) рішення господарського суду м. Києва від 17.11.2008 року залишено без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив судові рішення у даній справі скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм права та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" у касаційній скарзі наполягає на скасуванні рішення та постанови господарських судів, з наступних підстав:
- відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом. Згідно ст. 631 ЦК України строком дії договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати свої обов'язки за договором, аналогічну норму містить ч. 7 ст. 180 ГК України. На підставі вказаних норм, на думку скаржника, після закінчення строку дії договору зобов'язання сторін договору перестають існувати (припиняються). Господарські суди не врахували цього, тому безпідставно задовольнили позов;
- скаржник посилався на порушення апеляційним судом ст.ст. 42, 43 ГПК України, а саме невиконання вимог щодо рівності сторін перед законом та судом, а також те, що суд не здійснив оцінку доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Крім того, автор касаційної скарги вважає, що в порушення вимог ст. 101 ГПК України апеляційний суд у постанові не визначив, в зв'язку з чим суд не приймає до уваги доводи та аргументи відповідача, які були зазначені в апеляційній скарзі.
Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до п.1 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого господарського суду або постанова апеляційного господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Як встановили господарські суди, 30.12.2003 р. позивач (постачальник) та відповідач (покупець) уклали договір № 480-03/11-7 (далі - Договір), відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити покупцю матеріально-технічну продукцію, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити продукцію на умовах, передбачених Договором.
Згідно п. 1.2. Договору найменування, кількість, ціна та асортимент продукції вказані в додаткових угодах, які є невід'ємною частиною договору.
Додаткова угода є невід'ємною частиною договору. В додаткових угодах сторони визначають: найменування, кількість, асортимент продукції; ДЕСТ (ТУ), інші вимоги до якості; ціну, розмір націнки; умови поставки, умови оплати, строк поставки, строк оплати та інші істотні умови. Додаткова угода діє протягом строку дії договору (п.п. 6.1., 6.2., 6.3. Договору).
Відповідно до додаткової угоди № 119-6 до Договору позивач зобов'язався поставити відповідачу продукцію вартістю 23257630,88 грн., а відповідач зобов'язався оплатити поставлену продукцію по факту поставки.
Пунктом 3.3 Договору зазначено, що остаточні розрахунки здійснюються покупцем в 20-денний термін після поставки продукції згідно з п. 4.5. Договору на підставі рахунка-фактури постачальника.
На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на суму 23257630,88 грн., що підтверджується довіреністю № ЯЛУ-326369 від 23.03.2006 р. та видатковою накладною № 739 від 23.03.2006 р. Однак, відповідач не повністю розрахувався за поставлений товар. Оскільки відповідач сплатив позивачу 4625000 грн., його заборгованість складає 18632630,88 грн.
Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Оскільки відповідач сплатив борг за поставку за Договором у сумі 8000000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 9719 від 16.10.2008 р., суд першої інстанції обґрунтовано припинив провадження у справі в частині стягнення 8000000 грн. боргу на підставі п. 1.1 ст. 80 ГПК України.
Таким чином, борг відповідача перед позивачем становить 10632630,88 грн.
Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
За таких обставин, господарські суди прийшли до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 10632630,88 грн. боргу, 8627531,78 грн. інфляційних, 1439479,60 грн. 3 % річних.
В апеляційній скарзі відповідач наполягав на тому, що на підставі ст.ст. 598, 631 ЦК України, ст. 180 ГК України строк дії договору закінчився, а тому зобов'язання сторін за ним припинилися, відтак підстави для задоволення позову відсутні.
Дійсно, суд апеляційної інстанції не дослідив вказаний довід скаржника. Але ця обставина не вплинула на законність та обґрунтованість прийнятої постанови.
Стаття 598 ЦК України встановлює, що зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.
Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 599-609 ЦК України. При цьому, закон не передбачає, що зобов'язання припиняється закінченням строку дії договору (угоди).
Статті 203-205 ГК України також визначають підстави припинення господарського зобов'язання, але і цей закон не передбачає можливості припинення зобов'язання закінченням строку договору. Тобто норми закону не передбачають припинення зобов'язання закінченням строку дії договору.
Зміст договору №480-03/11-7 від 30.12.2003 р. також не містить положення, що зобов'язання за ним припиняються закінченням строку дії договору.
На підставі викладеного, суд касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника, оскільки вони суперечать вимогам діючого законодавства.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду, оскільки вона є законною та обґрунтованою.
Крім того, відповідно до вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Керуючись ст.ст. 107, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2009 року у справі № 37/385 залишити без змін.
Головуючий
С. Мирошниченко
Судді
О. Кот
М. Малетич