Справа № 159/3068/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Луньова Т.М.
Провадження № 22-ц/773/346/14 Категорія: 2 Доповідач: Здрилюк О. І.
21 лютого 2014 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Здрилюк О. І.,
суддів - Карпук А.К., Бовчалюк З.А.,
при секретарі - Шоцькій О.В.,
з участю пр-ка позивача - ОСОБА_1,
відповідача - ОСОБА_2,
прокурора - Супрунюк Т.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визначення часток у праві спільної часткової власності на новостворений об'єкт нерухомого майна за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Ковельського міськрайонного суду від 16 січня 2014 року,
Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 16 січня 2014 року позов у даній справі задоволено частково.
Визнано у новоствореному об'єкті нерухомого майна, а саме в квартирі АДРЕСА_1 право ОСОБА_3 на 54/100 ідеальної частини, право ОСОБА_2 на 38/100 ідеальної частини та право ОСОБА_4 на 8/100 ідеальної частини квартири.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі по 107 грн. 30 коп. з кожного.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір у розмірі по 1719 грн. 70 коп. з кожного.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати це рішення і закрити провадження у справі.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 січня 1993 року по 03 листопада 2008 року. За час шлюбу сторони набули майно шляхом приватизації квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві спільної сумісної власності позивачу та відповідачам.
Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11.06.2009 року затверджено мирову угоду, за умовами якої ОСОБА_3 перейшла у власність належна ОСОБА_2 частка у квартирі АДРЕСА_1, відтак частка позивача у цій квартирі стала становити 2/3 частин.
Крім того, перебуваючи у шлюбі, сторонами придбана квартира АДРЕСА_2 в цьому ж будинку та ними було розпочато роботи по проведенню добудови з мансардним поверхом до частини житлового будинку АДРЕСА_1, а саме до квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2. Для проведення таких робіт було отримано відповідні дозвільні документи та виготовлено будівельний паспорт, а квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 були реконструйовані та об'єднані в один об'єкт нерухомості, якому присвоєно адресний номер: квартира АДРЕСА_1.
Всі роботи по реконструкції квартир та проведення добудови з мансардним поверхом були завершені та об'єкт здано в експлуатацію, що підтверджується декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, яка зареєстрована в інспекції ДАБК у Волинській області від 02.08.2012 року № ВЛ 14212132210.
Після розірвання шлюбу стосунки між колишнім подружжям погіршилися, а тому визначення розміру часток кожного із сторін у новоствореному об'єкті нерухомого майна є необхідним для встановлення варіантів поділу житлової квартири в натурі з метою захисту прав позивача та малолітньої дитини щодо володіння та користування вказаним житловим приміщенням.
Відповідачі відмовляються у добровільному порядку визначити та погодити належні кожному із співвласників розміри часток у новоствореному об'єкті нерухомості, позивач позбавлена можливості зареєструвати у передбаченому законом порядку своє право на частку у новоствореному об'єкті нерухомого майна, а тому позов підлягає до часткового задоволення.
Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.
Згідно ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників) належить їм на праві спільної власності. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Відповідно до ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Судом встановлено, що позивач та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 січня 1993 року по 03 листопада 2008 року (том 1 а.с.10).
Із матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 05.09.1997 року сторонам шляхом приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 (том 1 а.с.6-7).
Відповідно до ст.355, ч.1 ст.357 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності. Частки у спільній частковій власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Крім того, виходячи зі змісту ст.ст.3, 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» частка кожного із співвласників житла у спільному майні є рівною.
Ухвалою Ковельського міськрайонного суду від 11 червня 2009 року затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у цивільній справі № 2-910/2009 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, за умовами якої сторони дійшли згоди щодо переходу у власність позивача ОСОБА_3 належної ОСОБА_2 частки квартири АДРЕСА_1, в результаті чого частка ОСОБА_3 у вказаній квартирі збільшилася до 2/3 частин (том 1 а.с.11). Вказана ухвала набрала законної сили.
Покликання апелянта на ту обставину, що суд не вправі був, визначаючи ідеальну частку позивача, враховувати належну йому при приватизації 1/3 частку квартири, оскільки за позивачем ця частка не зареєстрована - не заслуговують на увагу, оскільки мирова угода щодо передачі цієї частки затверджена у червні 2009 року, коли відбувалась реконструкція обох квартир і судом першої інстанції дана належна оцінка неможливості реєстрації позивачем за собою цієї частки приватизованої квартири.
Із витягу з рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради № 252 від 09 червня 2011 року вбачається, що квартирі загальною площею 171,90 кв.м, житловою площею 77,60 кв.м після об'єднання двох квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (том 1 а.с.18).
Апелянт ствердив вказану обставину та пояснив, що це рішення ніким не скасоване.
Будь-яких належних та допустимих доказів, що ОСОБА_2 має бути виділено іншу ідеальну частину спірної квартири - апелянт не надав.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, що підтверджуються належними доказами, правильно визначено правовідносини між сторонами і застосовано норми матеріального права, що регулюють ці правовідносини.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст.307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 відхилити, а рішення Ковельського міськрайонного суду від 16 січня 2014 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий
Судді