м. Миколаїв.
17 лютого 2014 року справа № 814/5439/13-а
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в письмовому провадженні розглянув адміністративну справу
за позовомПП "Норок", с. Сирове, Врадіївський район, Миколаївська область, 56310
доПервомайської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Дзержинського, 18, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55213
провизнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 26.09.13 р. № 0000912202, визнання протиправною і скасування податкової вимоги від 06.12.13 р. № 1135-17
Приватне підприємство «Норок» (далі - позивач) звернулось із адміністративним позовом до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївської області, правонаступником якої є Первомайська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Миколаївської області (далі - відповідач, ОДПІ), в якому просить суд визнати протиправними і скасувати податкове повідомлення-рішення та податкову вимогу, якими позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) і застосовано штраф.
В обґрунтування позовних вимог вказано на наявність всіх первинних документів, з якими податкове законодавство пов'язує формування податкового кредиту. Наполягає на фактичному отриманні товару від ТОВ «Миронівське насіння».
Відповідач позов не визнав, в запереченнях зазначив, що контрагент позивача - ТОВ «Миронівське насіння» не могло виконати договірних зобов'язань перед позивачем, у зв'язку із відсутністю для цього виробничих передумов (а. с. 130-132).
Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, ст. 72 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на нього покладається обов'язок доказування правомірності свого рішення.
Під час розгляду справи за загальними правилами КАС України, сторони подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності, в порядку письмового провадження (а. с. 161-162). Згідно ст. 122 ч. 4 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Враховуючи, що обидві сторони скористались своїм правом на розгляд справи за їх відсутності та приймаючи до уваги те, що їх вимоги і заперечення викладені письмово, суд вважає, що маються підстави, передбачені вищенаведеною нормою КАС України, для розгляду справи в письмовому провадженні.
Вирішуючи спір, суд виходить за наступного.
В червні 2013 р. ОДПІ провела позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за період з 1 до 30 квітня 2012 р., результати якої оформлені актом від 5 липня 2012 р. № 81/22/35116498 (далі - акт перевірки) (а. с. 11-34).
У висновку акту перевірки вказано на порушення позивачем ст. 203 ч. 5, ст. 215, ч. 1, 2, ст. 216, ст. 662, ст. 655, ст. 656 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); ст. 123 п. 123.1., ст. 185 п. 185.1., ст. 188 п. 188.1., ст. 198 п. 198.1., 198.6. Податкового кодексу України, а саме укладення із ТОВ «Миронівське насіння» правочину, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 11183,33 грн.
За наслідками адміністративного оскарження, 26 вересня 2013 р. ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000912202, яким збільшила позивачу грошове зобов'язання з ПДВ на суму 11183,0 грн. і застосувала штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 5591,67 грн., а також 6 грудня 2013 р. податкову вимогу № 1135-17, згідно якої податковий борг позивача склав 15185,47 грн., в тому числі 9593,80 грн. основного платежу і 5591,67 грн. штрафу (а. с. 43-44).
Як встановлено судом і підтверджується матеріалами адміністративної справи, 24 квітня 2012 р. позивач уклав із ТОВ «Миронівське насіння» договір купівлі-продажу № 022404, за умовами якого придбав 31 т насіння сої на суму 181099,96 грн., в тому числі ПДВ 30183,33 грн. (а. с. 156-157). Господарська операція оформлена сторонами рахунками-фактурами, а також податковими накладними (а. с. 114-116, 158-159).
Відповідач заперечує реальність цієї господарської операції позивача, посилаючись при цьому виключно на інформацію, яка міститься в акті про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Миронівське насіння» (а. с. 133-141). З цього приводу суд зауважує, що під час невиїзної перевірки позивача, об'єктивно неможливо встановити або спростувати товарність господарської операції, так як під час невиїзної перевірки досліджуються тільки документи, які за будь-яких умов є тільки опосередкованими (непрямими) доказами і які, для підтвердження висновків про безтоварний характер правочинів, повинні узгоджуватись із іншими доказами, здобутими податковим органом, в той час як в даному спорі такі висновки відповідача ґрунтуються виключно на даних акту про неможливість проведення зустрічної звірки.
Також, суд зазначає, що сам по собі факт неможливості проведення звірки контрагента, не може вважатись беззаперечним доказом порушення позивачем вимог податкового законодавства, без наявності інших доказів, які б підтверджували такий висновок ОДПІ. Так само, наявність серед постачальників ТОВ «Миронівське насіння» підприємств, які, на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності, не має прямого впливу на оцінку господарських правовідносин позивача із ТОВ «Миронівське насіння», адже порушення податкового законодавства, допущені ТОВ «Миронівське насіння» та/або його постачальниками, може мати наслідком визначення податкових зобов'язань виключно учасникам цих правовідносин, а протилежний висновок фактично означатиме, що позивач повинен нести відповідальність за дії платників податків, з якими він не має правовідносин і визначати свої податкові зобов'язання з огляду на висновки податкового органу щодо інших підприємств, які не є стороною договору, що суперечить принципу індивідуальної відповідальності, який закріплений ст. 61 ч. 2 Конституції України. Крім того, щоб стверджувати про вплив господарських операцій ТОВ «Миронівське насіння» і його постачальників на господарські операції позивача із останнім суб'єктом господарювання, ОДПІ повинна була встановити тотожність товару, який переміщувався за цим ланцюгом, тобто встановити, що товар, отримання якого позивачем від ТОВ «Миронівське насіння» заперечується, останнє отримало від підприємств, які вважаються податковим органом фіктивними, але ані акт перевірки позивача, ані акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Миронівське насіння» не містять такої інформації.
Також поза увагою відповідача залишилось те, що відповідно до п. 4.4. Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України 22 квітня 2011 р. № 236, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (додаток 3). В свою чергу, Додаток 3 до вказаних Методичних рекомендацій містить зразок форми акту про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, згідно якого такий акт повинен містити тільки загальну інформацію про платника податків та фіксувати факт неможливості проведення звірки із зазначенням причин цього, а тому посилання в дослідженому акті про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Миронівське насіння» на порушення ним вимог податкового законодавства, суперечить вимогам Методичних рекомендації, які є обов'язковими для виконання відповідачем. З огляду на це, суд приходить до висновку, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки постачальника не відповідає критерію допустимості, передбаченому ст. 70 ч. 3 КАС України, а тому не може братись судом до уваги при вирішенні цієї справи.
З приводу посилань відповідача на порушення позивачем вимог ЦК України при укладенні і виконанні правочину, суд зауважує, що у відповідача відсутні повноваження для контролю за дотриманням платниками податків вимог цивільного законодавства - якщо відповідач приходить до висновку про штучність правочину позивача, його укладення з метою отримання податкової вигоди, відповідач повинен довести перед судом факт відсутності товару, який був предметом такого правочину, що і матиме наслідком висновок про порушення позивачем поряд із податковим, вимог і цивільного законодавства, тоді як відповідач зазначає про порушення позивачем ЦК України, не довівши факту безтоварності правочину, інакше кажучи, ОДПІ вказує на наслідок, а не на причину.
З огляду на встановлені обставини, суд констатує, що доводи і заперечення відповідача носять характер припущень, які нічим не підтверджені і не мотивовані, а тому спірні податкове повідомлення-рішення і податкова вимога є протиправними і підлягають скасуванню.
На підставі ст. 4 ч. 3 Закону України «Про судовий збір», позивач сплатив 10 відсотків розміру ставки судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру, в розмірі 182,70 грн., що підтверджується квитанцією № 1249.653.2 від 24 грудня 2013 р. (а. с. 2). За правилами ст. 94 ч. 1 КАС України, зазначена сума судового збору підлягає присудженню позивачу з Державного бюджету України. Відповідно до ст. 4 ч. 3 Закону України «Про судовий збір», решта суми судового збору стягується з відповідача пропорційно до задоволеної частини вимоги. Враховуючи, що позовні вимоги задоволені в повному обсязі і названий Закон не містить застережень щодо неможливості або обмежень для стягнення судового збору з державних органів, в тому числі і тих, які звільнені від сплати судового збору і повністю фінансуються з Державного бюджету України, решта судового збору в сумі 1644,30 грн. (1827-182,70=1644,30) підлягає стягненню з ОДПІ на користь Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 122, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Податкове повідомлення-рішення № 0000912202, прийняте 26 вересня 2013 р. Первомайською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Миколаївської області, визнати протиправним і скасувати.
3. Податкову вимогу № 1135-17, прийняту 6 грудня 2013 р. Первомайською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Миколаївської області, визнати протиправною і скасувати.
4. Присудити приватному підприємству «Норок» з Державного бюджету України судовий збір в сумі 182,70 грн.
5. Стягнути з Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївської області на користь Державного бюджету України (р/р 31217206784002 УДКСУ у м. Миколаєві, код 37992781, МФО 826013, ЄДРПОУ 35356555) 1644,30 грн.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя А. О. Мороз