19 лютого 2014 року 810/978/14
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу
за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1
доБілоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області
провизнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 21.11.2013 № Ф-1257.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем прийнято вимогу про сплату заборгованості з єдиного внеску, згідно з якою позивача зобов'язано здійснити сплату єдиного внеску на загальну суму 4155,13 грн. З вимогою позивач не погоджується, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" він звільнений від сплати єдиного внеску як пенсіонер за віком, що отримує відповідно до закону пенсію.
Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що позивач не є пенсіонером за віком в розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у зв'язку з чим не звільняється від його сплати.
У судове засідання, призначене на 19.02.2014, сторони не з'явились.
Натомість, в матеріалах справи наявні клопотання сторін про розгляд справи за їх відсутністю в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 30.01.1998, перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Позивачу з 05 серпня 2012 року призначено пенсію за віком відповідно до положень статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" як особі, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю і відноситься до категорії 4.
Відповідачем 21.11.2013 прийнято вимогу про сплату боргу №Ф-1257, відповідно до якої визначено суму боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 4155,13 грн.
Проте, не погоджуючись із прийнятою вимогою, позивач оскаржив її до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Згідно з частиною 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Умови її призначення за віком визначені статтею 26 зазначеного Закону.
Це вказує на те, що від сплати єдиного внеску звільняються пенсіонери, пенсія яких призначена відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до частини першої статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон України №796) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 14 Закону України №796 для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме копії довідки УПФУ у м. Біла Церква від 07.02.2014 №497/07, позивач є пенсіонером за віком, в якому зазначений вид пенсії: за віком.
Крім того, судом встановлено, що відповідно до наявної в матеріалах справи копії посвідчення серії НОМЕР_2 позивач є особою віднесеною до четвертої категорії осіб, які постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986-1994 роках.
Таким чином, позивач має право вийти на пенсію раніше, ніж встановлено в Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Проте, ця обставина лише підтверджує той факт, що позивач вийшов на пенсію саме за віком, хоча і на пільгових умовах, що і зазначається у його пенсійному посвідченні.
Суд звертає увагу, що знижений граничний вік виходу на пенсію осіб, які підпадають під дію Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не є підставою для висновку про виплату пенсії позивачці з інших підстав і вона є пенсіонером в розумінні визначення поняття "пенсіонер", яке наведено у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". А тому на позивача, як на пенсіонера у розумінні норм наведеного Закону, поширюються положення частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Також суд зазначає, що відповідно до частини сьомої статті 1 Закону України 07.07.2011 №3609-VІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України і деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" статтю 4 Закону України 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на державне соціальне страхування" доповнено частиною четвертою, згідно з якою особи, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу і обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Ці зміни відповідно до частини першої розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 3609-VI набули чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме з 06.08.2011, тому нарахування сум щодо сплати єдиного внеску починаючи з серпня 2011 року є неправомірним.
Отже, суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що до позивача не може бути застосовано положення ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на державне соціальне страхування", оскільки позивач не досяг 60-річного віку, тому що вказана норма не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску із досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати внеску виключно всіх пенсіонерів за віком. Також, законодавець зазначеною нормою не виключає осіб, які є пенсіонерами та отримують пенсію за віком на пільгових умовах, тобто зазначений перелік обставин є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Аналогічна правова позиція наведена в ухвалах Вищого адміністративного суду України №К/9991/45538/12 від 20.09.2012, №К/9991/49213/12 від 09.10.2012 та №К/9991/78530/12 від 14.02.2013.
Виходячи з системного аналізу зазначених положень законодавства, суд приходить до висновку, що позивач, як фізична особа-підприємець, що є пенсіонером за віком, який зареєстрований платником єдиного податку, не повинен сплачувати єдиний внесок, у зв'язку з чим вимога про сплату боргу від 21.11.2013 № Ф-1257 є незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення.
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача підтверджені матеріалами справи, доведені під час розгляду справи та такі, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню з Державного бюджету на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 69, 70, 71, 122, 158-163, 167, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про сплату боргу від 21.11.2013 № Ф-1257.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) сплачений ним судовий збір у сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Балаклицький А. І.