Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001
м. Миколаїв
23 жовтня 2013 року Справа № 814/3182/13-а
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за
адміністративним позовом: ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)
до відповідача: Реєстраційної служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області (вул. Пушкінська, 4, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500)
про: визнання протиправним та скасування рішення від 10.07.2013р. № 3827371,
Позивач, Лєбедєва Крістіна Володимирівна, звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області з позовними вимогами про:
- визнання протиправними та скасувати рішення Реєстраційної служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області № 3827371 від 10.07.2013р. про відмову мені - ОСОБА_3 у державній реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,0536 га, що призначена для ведення садівництва, та розташована за адресою: АДРЕСА_2
- зобов'язання Реєстраційної служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області зареєструвати за мною право власності на земельну ділянку площею 0,0536 га, що призначена для ведення садівництва, та розташована за адресою: АДРЕСА_2, на підставі договору дарування земельної ділянки, що посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу ОСОБА_2 30.11.2005р. за реєстраційним № 3031.
Свої позовні вимоги обґрунтувала тим , що в липні місяці 2013 року вона звернулась до Реєстраційної служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області з метою реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,0536 га, що призначена для ведення садівництва, та розташована за адресою: АДРЕСА_2 Однак, рішенням від 10.07.2013р. відповідач в реєстрації права власності на земельну ділянку їй було відмовлено з посиланням на ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» . Вважає дане рішення незаконним.
Відповідач, Реєстраційна служба Вознесенського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області, в своїх запереченнях зазначив, що Позивачу законно та обґрунтовано відмовлено у реєстрації права власності на земельну ділянку, в зв'язку в чим просив в задоволенні позову відмовити.
Представник позивача заявив клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, позовні вимоги підтримує в повному обсязі (арк. спр. 60).
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (арк. спр. 28).
Суд вважає, що справа може бути розглянута по суті на підставі наявних у справі доказів, а відсутність повноважних представників сторін, відповідно до ст. 128 КАС України, не перешкоджає вирішенню спору.
Приймаючи рішення по справі судом взято до уваги наступне.
30.11.2005 року ОСОБА_3 отримала у дар за договором дарування від ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0536 га, що призначена для ведення садівництва, та розташована за адресою: АДРЕСА_2 (арк. спр. 10).
В липні місяці 2013 року вона звернулась до Реєстраційної служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області з метою реєстрації за собою права власності на земельну ділянку площею 0,0536 га, що призначена для ведення садівництва, та розташована за адресою: АДРЕСА_2
Відповідно до пункту 10 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 N 703, я разом із заявою про державну реєстрацію подала органові державної реєстрації прав, необхідні для такої реєстрації документи, визначені Порядком (договір дарування, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, довідку Держземагентства про присвоєння кадастрового номеру, довідку Вознесенського МБТІ про присвоєння адреси садовому будинку, коп. мого паспорту та коду), їх копії, а також документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита.
Рішенням від 10.07.2013р (арк. спр. 7) в реєстрації права власності на земельну ділянку було відмовлено з посиланням на ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» .Причиною відмови у реєстрації позивачем права власності на земельну ділянку є відсутність у позивача державного акту, який вона повинна була отримати відповідно до пункту 7 договору дарування земельної ділянки від 30.11.2005р.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи Законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 7 ч.1 ст. 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Право власності відповідно до ст. 41 Конституції України є непорушним.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що цей Закон регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості.
Відповідно до ст. 2, 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав. Обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів. Державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
Відповідно до частини першої статті 125 Земельного кодексу України, у редакції, що діяла до 01 травня 2009 року (далі - Кодекс), право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Водночас, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою до 01.01.2013 року посвідчувалось державними актами (частина перша статті 126 Кодексу).
Пунктом 4.2 Тимчасового порядку ведення Державного реєстру земель, затвердженого наказом Держкомзему України 02 липня 2003 року № 174, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 25 липня 2003 року за № 641/7962 (втратив чинність на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства від 07 липня 2012 № 408), державна реєстрація державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди землі здійснювалася шляхом внесення записів реєстрації до книги реєстрації.
Відповідно до пункту 3 розділу II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» державна реєстрація «права власності, права користування (сервітут) земельними ділянками, права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок; права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); права забудови земельної ділянки (суперфіцій) проводилась територіальними органами земельних ресурсів до 01 січня 2013 року.
За таких умов цивільно-правовий договір щодо земельної ділянки, у якому зазначалося, що право власності виникає з моменту отримання або реєстрації державного акту, свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку, рішення суду про визнання права власності на земельну ділянку тощо, у разі неодержання власником державного акта про право власності на земельну ділянку до 01 січня 2013 року є підставою для проведення державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Керуючись ч.4 ст.94, ст.ст. 98, 128, 158-163 КАСУ, адміністративний суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати рішення Реєстраційної служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області № 3827371 від 10.07.2013р. про відмову мені - ОСОБА_3 у державній реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,0536 га, що призначена для ведення садівництва, та розташована за адресою: АДРЕСА_2
3. Зобов'язати Реєстраційну службу Вознесенського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області зареєструвати за мною право власності на земельну ділянку площею 0,0536 га, що призначена для ведення садівництва, та розташована за адресою: АДРЕСА_2, на підставі договору дарування земельної ділянки, що посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу ОСОБА_2 30.11.2005р. за реєстраційним № 3031.
Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Суддя О.В. Малих