Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001
м. Миколаїв
25.10.2013 р. Справа № 814/4429/13-а
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В., за участю секретаря судового засідання Гарасюти К.С.,
представника позивача: Масюк А.М., довіренсть № 26/9/10-013 від 15/07/12р.,
представника відповідача: ОСОБА_2, довіренсть № 2174 від 24.1013р.,
відповідача: ОСОБА_3, паспорт серії НОМЕР_2 від 30.01.96р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за
поданням: Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)
про: підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків,
Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області звернулася до суду з поданням, у якому просила підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків - фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, накладеного рішенням начальника ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 23.10.2013 р.
В обґрунтування подання податковий орган зазначає, що фізичною особою-підприємцем не було допущено посадових осіб Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області до проведення фактичної перевірки, що згідно вимог ст. 94 Податкового кодексу України є підставою для застосування адміністративного арешту майна такого платника податків. У зв'язку з цим, 23.10.2013 р. начальником Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області було прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків ФОП ОСОБА_3.
Відповідач проти подання заперечує, ввжає, що застосування адміністративного арешту внаслідок відмови платника податків у допуску до проведення фактичної перевірки суперечить п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, суд вважає, що подання Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідач зареєстрований як фізична особа-підприємець 03.05.2012 року та знаходиться на обліку як платник податків в ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва МО ДПС з 07.05.2012 року за № 24838.
На виконання наказу начальника Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № 290 від 03.10.2013 року та відповідно до направлень на перевірку № 145/14-29-03-01-36 від 03.10.2013 року та № 144/14-29-03-01-36 від 03.10.2013 року, працівниками податкового органу 10.10.2013 року було здійснений виїзд для проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_3
Підпунктом 80.2.2. п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України визначено, що фактична перевірка може проводитись на підставі рішення керівника органу податкової служби, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку до початку проведення перевірки.
Під час здійснення своїх повноважень працівники податкової інспекції не були допущені до проведення вказаної перевірки, про що складено акт відмови у допуску до проведення перевірки № 35/14-29-22/НОМЕР_1 від 10.10.2013 року, копію якого вручено відповідачеві, про що свідчить підпис відповідача на акті.
У зв'язку із недопуском працівників податкового органу до проведення перевірки начальником Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області 23.10.2013 року було винесено рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.
Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Виходячи з положень Податкового кодексу України, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника податкового органу або його заступником, обґрунтованість якого протягом 96 год. має бути перевірена судом. Відповідно до п. 94.1 ст. 94 Податкового кодексу України, адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.
Підстави для застосування адміністративного арешту майна визначені п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України, до яких, зокрема, віднесено таку підставу, як відмова платника податків від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби. Визначений перелік підстав для застосування адміністративного арешту майна є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
В даному випадку в якості підстави для застосування адміністративного арешту позивач зазначає відмову фізичної особи-підприємця від проведення фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби.
Відповідно до ст. 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених Податковим кодексом України, а фактичні перевірки - Податковим кодексом України та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.
Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється органом державної податкової служби щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відповідно до закону, ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Отже, законодавець чітко розмежував зазначені види перевірок з огляду на те, що вони мають різну правову природу.
Зважаючи на викладене, суд прийшов до висновку, що відмова платника податків від проведення фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби не може слугувати підставою для застосування адміністративного арешту майна.
За таких обставин вимоги ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, застосованого рішенням начальником Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 23.10.2013 року, є таким, що не ґрунтується на положеннях чинного законодавства. При цьому суд враховує, що обставини стосовно наявності законних підстав для проведення фактичної перевірки або дотримання процедури такої перевірки не мають значення для правильного вирішення цього спору з огляду на законодавче закріплення відсутності взагалі можливості застосування адміністративного арешту майна в разі відмови платника податків від проведення фактичної перевірки.
Згіднодо ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Суб'єкт владних повноважень свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 11, 71, 158 - 163, 183-3 КАС України, суд -
В задоволенні подання Державна податкова інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків - фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - відмовити.
Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 183-3, 186 КАС України.
Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня її проголошення або з дня отримання копії постанови у випадках встановлених ст. 186 КАС України.
Суддя О.В. Малих