11 лютого 2014 р. Справа № 57551/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Заверухи О.Б.,
суддів - Старунського Д.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області на постанову Заліщицького районного суду Тернопільської області від 28 грудня 2010 року у справі № 2а-2545/10 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області про зобов'язання нарахувати та виплатити щорічну допомогу на оздоровлення, особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, -
09.12.2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просив визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Заліщицької районної державної адміністрації нарахувати та виплатити на його користь разову щорічну допомогу на оздоровлення за період з 2007 по 2010 роки та виплачувати її в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Заліщицького районного суду Тернопільської області від 28 грудня 2010 року позов задоволено частково:зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області провести виплату належної ОСОБА_1 щорічної компенсації на оздоровлення як інваліду III групи з захворюванням , пов'язаним з ЧАЕС і віднесеної до I категорії постраждалих , у відповідності із Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Закону України «Про державні соціальні стандарти та соціальні гарантії» з 09.06.2010 року.
Постанову суду допущено до негайного виконання.
Постанову оскаржив відповідач , подавши апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить постанову скасувати.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з ч.4 ст. 196 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, інвалідом третьої групи.
Відповідно до ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Таким чином, оскільки законодавством не встановлено інших строків звернення до суду за захистом порушених прав, тому до спірних правовідносин слід застосувати положення ст. 99 КАС України, якими передбачено піврічний строк звернення до адміністративного суду.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» інвалідам третьої групи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, щорічна допомога на оздоровлення виплачується у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, який визначається на момент виплати.
Розмір щорічної допомоги на оздоровлення ,що встановлений ще в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України N 836 від 26.07.96 р. протягом тривалих років (до прийняття постанови Кабінету Міністрів України N 562 від 12.07.2005 р.) не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.
Зокрема, розмір мінімальної заробітної плати, згідно із Законом України про Державний бюджет регулярно зростав кожний наступний рік. При цьому, вказані закони не містили обмежень щодо застосування статті 48 Закону N 796-XII. Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону N 796-XII та стаття 1 Закону N 372-IV, а не постанови Кабінету Міністрів України N 836, 562.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими на 2008 рік було обмежено виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, встановлених, зокрема, у ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із вказівкою на те, що дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
За таких обставин колегія суддів приходить до переконання про підставність вимог позивача в частині невиплати йому у 2010 році грошової допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат і покладення на відповідача обов'язку щодо проведення її нарахування та виплати за вказаний період у зазначеному розмірі.
Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність покладення обов'язку з нарахування і виплати спірної допомоги саме на Управління праці та соціального захисту населення Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області в силу вимог частини 5 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.
Керуючись ст. 160, ст. 195, ст. 196, п.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області залишити без задоволення , а постанову Заліщицького районного суду Тернопільської області від 28 грудня 2010 року у справі № 2а-2545/10 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
ГОЛОВУЮЧИЙ О.Б.Заверуха
СУДДІ Д.М.Старунський
В.В.Ніколін