донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
18.02.2014р. справа №5009/4855/12
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого: суддівРадіонової О.О. Зубченко І.В., Марченко О.А.
секретаря Загіряєвої І.Р.
від позивача:Ведмедь А.Є., представник за дов. від 31.12.13р. № 1/27
від відповідача:не з»явився
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» в особі Філії Концерну «Міські теплові мережі» Жовтневого району м.Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області
від10.12.2013 року
у справі№5009/4855/12 (суддя Горохов І.С.)
за позовомКонцерну «Міські теплові мережі» в особі Філії Концерну «Міські теплові мережі» Жовтневого району м.Запоріжжя
до відповідача за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаПублічного акціонерного товариства «Мелітопольський м'ясокомбінат» м.Мелітополь, Запорізька область Публічного акціонерного товариства «Торговий дім «Вакула» м.Мелітополь, Запорізька область
простягнення вартості безпідставно набутої теплової енергії у розмірі 58225,00грн.
25.12.2012р. Концерн «Міські теплові мережі» в особі Філії Концерну «Міські теплові мережі» Жовтневого району м.Запоріжжя звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Мелітопольський м'ясокомбінат» м.Мелітополь, Запорізька область про стягнення вартості безпідставно набутої теплової енергії у розмірі 58225,00грн. (а.с.3-7).
Ухвалою суду від 01.03.2013р. було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «Торговий дім «Вакула» (а.с.152).
Рішенням господарського суду Запорізької області від 10.12.2013р. у задоволені позову відмовлено (а.с.186-188).
В обґрунтування прийнятого рішення господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем безпідставно та необґрунтовано нарахована відповідачу сума боргу за теплову енергію з посиланням на ст. ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.
Позивач, Концерн «Міські теплові мережі» в особі Філії Концерну «Міські теплові мережі» Жовтневого району м.Запоріжжя, не погодившись з винесеним рішенням, звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 10.12.2013р. по справі №5009/4855/12, оскільки вказане рішення є незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с. 205-209).
Апелянт стверджує, що у спірний період з грудня 2011 року по квітень 2012 року договір між сторонами укладено не було, проте договір щодо постачання теплової енергії згідно рішення господарського суду Запорізької області від 19.06.2012р. у справі № 5009/1413/12, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.09.2012р. був укладений і дія його починається з 11.09.2012р. Обов»язок щодо укладення договору згідно п.1 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» покладається саме на споживача теплової енергії. Однак, апелянт стверджує, що правовідносини з приводу теплопостачання існували між сторонами ще тривалий час до укладання вказаного договору, а саме з грудня 2011 року. Система опалення нежитлових приміщень, власником яких є відповідач, являється єдиною з централізованою системою теплопостачання житлового будинку № 1 по вул.Аваліані.
На думку апелянта, суд поза увагою залишив норму ст. 322 ЦК України, яка передбачає, що власник зобов»язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд, на думку апелянта, порушив норми ст.ст.34, 38, 43 ГПК України та не надав оцінки доказам, які позивач надав в підтвердження заявлених вимог.
Апелянт вважає, що правовідносини з приводу електроенергії та теплової енергії є спорідненими за своїм змістом та характеристиками.
Представник апелянта у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.
Відповідача та третя особа у судове засідання не з»явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Приймаючи до уваги те, що яка сторін не визнавалася судом обов»язковою, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та третьої особи.
Відповідно до частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв»язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Заслухавши представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Позивач, Концерн «Міські теплові мережі» м.Запоріжжя є юридичною особою (ідентифікаційний код 32121458), що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, довідкою з ЄДР, здійснює свою діяльність на підставі Статуту (а.с.62-65).
Філія Концерну «Міські теплові мережі» Жовтневого району м.Запоріжжя є структурним підрозділом Концерну без права юридичної особи, що підтверджено Положенням про філію (а.с.65).
Відповідач, Публічне акціонерне товариство «Мелітопольський м'ясокомбінат» м.Мелітополь, Запорізька область є юридичною особою (код ЄДРПОУ 00443513), що підтверджено довідкою з ЄДРПОУ та Статутом (а.с.106-131).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Публічне акціонерне товариство «Торговий дім «Вакула» є юридичною особою (ідентифікаційний код 30608654).
Позивач, звертаючись з позовною заявою про стягнення вартості безпідставно набутої теплової енергії посилався на ті обставини, що він здійснював постачання теплової енергії відповідачу в будинок № 1 по вул. Аваліані в м. Мелітополь Запорізької області.
Відповідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно, наданої ОП "ЗМБТІ", ПАТ "Мелітопольський м'ясокомбінат" (Відповідач) являється власником 13/25 частини приміщення XI підвалу та першого поверху літ. А-5 будинку №1 по вул. Аваліані, на підставі договору купівлі-продажу від 22.11.2005р. № 4682
Згідно акту від 07.02.2012 року у приміщення за адресою вул. Аваліані буд.1 проводиться теплопостачання. Зазначено, що система опалення єдина та відсутня технічна можливість відключити систему опалення.(а.с.11)
Отже, як зазначає позивач, за період з грудня 2011р. по квітень 2012р. відповідачем отримано від позивача теплову енергію на загальну суму 58225,00 грн.
Нарахування проводилося на теплове навантаження відповідно до розрахунку, який було розроблено проектною організацією для приміщень відповідача.
Згідно рахунку основного боргу по особовому рахунку №600030 відповідач мав сплатити 58225,00грн.(а.с.13).
30.11.2012 року відповідачу була направлена вимога №1449 від 30.11.2012 року про погашення заборгованості за відпущену теплову енергію, про що свідчить копія фіскального чеку №1368 від 30.11.2012 року та опис вкладення (а.с.37-39).
Відповідач не сплатив борг за безпідставно набуту теплову енергію у розмірі 58225,00грн.
Позивач наполягає на тому, що у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків по сплаті спожитої теплової енергії за відповідачем утворилась заборгованість за спожиту теплову енергію за період з грудня 2011р. по квітень 2012р. у розмірі 58225,00грн.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.06.2012р. по справі №5009/1413/12 Публічне акціонерне товариство "Мелітопольський м'ясокомбінат" зобов'язано укласти з Концерном "Міські теплові мережі" в особі Філії Концерну "Міські теплові мережі" Жовтневого району договір купівлі - продажу теплової енергії № 600030.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.09.2012р. рішення господарського суду Запорізької області від 19.06.2012р. у справі № 5009/1413/12 залишено без змін. Днем укладання спірного договору є 11.09.2012р.
З матеріалів справи вбачається, що між ВАТ «Мелітопольський м»ясокомбінат» та ВАТ «Торговий дім «Вакула» укладено договір № 1\1 найму приміщення від 03.01.2011р., за предметом якого, наймодавець передає наймачу, а наймач приймає в строкове платне користування приміщення, вказані у додатку № 1 до цього договору, відповідно до його умов ( а.с.140-141).
Додатком № 1 до зазначеного договору є Акт приймання-передачі, за яким наймачу передано, в тому числі приміщення, розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Аваліані,1 загальною площею 1472,9 кв. м.
Згідно п.6.1.7 договору наймач виконує за свій рахунок платню за опалення приміщення.
Цей договір набирає чинності з моменту його укладання та підписання сторонами та діє до 01.12.2013р. ( п. 9.1 договору).
За таких обставин позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з вимогою до відповідача про стягнення вартості безпідставно набутої теплової енергії за період грудня 2011р. по квітень 2012р. у розмірі 58225,00грн., з посиланням на ст. ст.1212, 1213 ЦК України.
Суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо правомірності нарахування та стягнення з відповідача суми боргу за теплову енергію як безпідставне набуте майно з посиланням на ст. ст.1212, 1213 ЦК України.
Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про теплопостачання» від 02.06.2005р. № 2633-1У (далі - Закон № 2633), Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004р. №1875-1У (далі -Закон № 1875), Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. № 1198 (далі - Правила).
Згідно ст. 1 Закону України № 2633-1У теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Пунктом 4 ст. 19 Закону України № 2633-1У передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.
Основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії (ст.24 Закону України "Про теплопостачання").
Відповідно до п.3 ст.20 Закону України № 1875 споживач зобов»язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Стаття 19 Закону України № 1875 передбачає, що відношення між учасниками договірних відношень у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних началах.
Правила користування тепловою енергією затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. № 1198 та визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії ( далі - Правила).
Пунктом 3 цих Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією (п. 4 Правил).
Відповідно до частини 1 ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Пунктом 3 ст.179 Господарського кодексу України, зазначено, що укладення господарського договору є обов»язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов»язковим для суб»єкта господарювання у випадках, передбаченим законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов»язковості укладення договору для певних категорій суб»єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до п.2 ст.275 Господарського кодексу України, ст.1, п.4 ст.19 Закону України «Про теплопостачання» споживання теплової енергії допускається тільки на підставі договору, укладеного між Теплопостачальною організацією та Споживачем.
Відповідно до п. 4 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою КМУ від 03.10.2007р. № 1198, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.
Абзацом 5 п. 5 зазначених Правил встановлено, що теплопостачальна організація укладає договори з власниками (балансоутримувачами) теплових мереж на транспортування теплової енергії за тарифами, встановленими відповідно до законодавства.
До обов»язків споживача теплової енергії, зокрема, належить вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил ( абз.6 п. 40 Правил)
Таким чином, наявність договірних відносин між сторонами у даному випадку є обов»язковою та такою, що передбачена Законом.
Як встановлено колегією суддів та вбачається із тексту позовної заяви договір купівлі-продажу теплової енергії, в період заявлений позивачем, між сторонами не укладався.
Слід зазначити, що ст.ст.1212, 1213 відносяться до глави 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» Підрозділу 2 «Недоговірні зобов»язання».
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на норми ст.ст.1212, 1213 ЦК України та стверджував, що відповідач у спірний період, а саме з грудня 2011р. по квітень 2012р. отримав від енергопостачального підприємства теплову енергію на суму 58 225,00 грн. без достатніх правових підстав, тобто без укладання відповідного договору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов»язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов»язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже, вищевказана норма права встановлює підстави виникнення зобов»язання повернути безпідставно придбане майно або відшкодувати його вартість, якими є сукупність наступних умов:
- є набуття або збереження майна, що означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;
- мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;
- обов»язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов»язків, передбачених статтею 11 ЦК України.
Підставою виникнення зобов»язання із безпідставного збагачення можуть бути як дії набувача майна або потерпілого, так і події. При цьому поведінка набувача майна може бути як правомірною (коли він набуває майно внаслідок помилки, без умислу зі своєї сторони), так і неправомірною (здійснення будь-яких неправомірних діянь з метою отримання безпідставного збагачення).
Згідно зі ст.1213 ЦК України набувач зобов»язаний повернути потерпілому безпідставне набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставне набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Таким чином, вирішуючи спір такої категорії, господарській суд повинен був дослідити питання щодо факту набуття особою майна, до якої звернулася потерпіла особа з відповідними вимогами, а також відсутність чи наявність підстав для його набуття.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що позивач на довів належними та допустимими доказами надання послуг з теплопостачання відповідачу, оскільки наявні в матеріалах справи рахунки, акти приймання-передачі теплової енергії, які не підписані з боку відповідача та реєстри на відправку рахунків та актів не є належними доказами в розумінні ст.ст.33.34 ГПК України.(а.с.23-36).
Крім того, колегія суддів зазначає, що вимога про погашення заборгованості від 30.11.12 № 1449 містить посилання на договір купівлі-продажу № 4682 від 22..11.2005р., якого взагалі в матеріалах справи немає та на якій взагалі позивач не посилається (а.с.37).
З наданої позивачем Методики нарахувань за теплову енергію за спірний період вбачається посилання на показання приладу обліку за опалення тепла по житловому будинку Аваліані,1 та зазначено, що нарахування здійснюється згідно показань загально будинкового прибору обліку у відсотковому співвідношенні від договірного теплового навантаження (а.с.14-15).
Крім того, у заявлений позивачем спірний період з грудня 2011 року по квітень 2012р. приміщення, в яке подавалося тепло (м. Запоріжжя, вул..Аваліані,1), використовувалося згідно договору найму від 02.01.2011р. ВАТ «Торговий дім «Вакула» та за умовами цього договору наймач виконує за свій рахунок платню за опалення приміщення.
Доводи апелянта стосовно того, що правовідносини з приводу електроенергії та теплової енергії є спорідненими за своїм змістом та характеристиками, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Так, правовідносини у сфері теплопостачання та електроенергетики регулюються різними нормативними актами, тому не є тотожними.
Без договірне споживання електроенергії регулюється положеннями п.2 ч. 2 ст. 27 Закону України «Про електроенергетику» та п.2.6 Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживача правил користування електричною енергією, затвердженої постановою НКРЕ від 04.05.2006р. № 562, якою встановлений порядок визначення обсягу та вартості самовільно спожитої електричної енергії в разі виявлення у споживача порушень, зазначених в підпункті 5 пункту 2.1 Методики, та за умови відсутності у такого споживача договору про постачання електричної енергії.
Як зазначено вище правовідносини у сфері теплопостачання регулюються нормами спеціального Закону України «Про теплопостачання» від 02.06.2005р. №2633-1У, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. № 1198, які є обов»язковими ля виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії.
Зокрема, п.4 Правил № 1198 встановлено, що користування теплової енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією. Договори укладаються відповідно до типових договорів, форми яких затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Такого поняття як «без договірне споживання теплопостачання» ані спеціальний Закон, ані Правила не містять.
Інші доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, оскільки не спростовують висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволені позову.
Колегія суддів враховуючи те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, а судове рішення прийнято з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, вважає, що підстав для його скасування немає.
Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» в особі Філії Концерну «Міські теплові мережі» Жовтневого району м.Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 10.12.2013р. у справі №5009/4855/12 - залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 10.12.2013р. у справі № 5009/4855/12 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий О.О.Радіонова
Судді
І.В.Зубченко
О.А.Марченко
Надр.5 прим:1 -у справу; 2-позивачу;3 -відповідачу;4 -ДАГС;5-ГС Запоріз. обл.