Справа № 2-741/12
Провадження № 2/409/1064/12
іменем України
"03" жовтня 2012 р. Дніпровський районний суд м.Дніпродзержинська
в складі : головуючого судді Кір'яка А.В.
при секретарі Глуховій К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні Дніпровського райсуду м. Дніпродзержинська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту, -
Позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просить звільнити з-під арешту АДРЕСА_1, яка на праві власності належить їй -ОСОБА_1.
Свої позовні вимоги в заяві обґрунтовує тим, що їй на праві власності на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 17 травня 2011 року (справа № 2-472/11) належить 2/3 частини квартири АДРЕСА_1. І/3 частина вказаної квартири також належить їй праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 19 грудня 2009 року державним нотаріусом Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори, реєстр № 2-4497. ОСОБА_2, з яким вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тривалий час відвідував гральні заклади, де програв велику суму коштів і заборгував перед ОСОБА_3, який звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Воронко І.А. від 20 січня 2009 року на зазначену вище квартиру з метою забезпечення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу накладено арешт Опис квартири державним виконавцем не проводився. На час проголошення ухвали про накладення арешту спірна квартира належала на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22 грудня 1997 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстр № 5744. Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 17 травня 2011 року задоволено її позов до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_4 - про визнання договору купівлі-продажу зазначеної квартири частково недійсним, про визнання права власності. На підставі зазначеного рішення суду договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений -22 грудня 1997 року" приватним нотаріусом Дніпродзержинського ОСОБА_4, реєстр № 5744, згідно якого ОСОБА_7 передала, а ОСОБА_2 купив зазначену квартиру, в частині зазначення ОСОБА_2, визнано недійсним. Визнано за нею - ОСОБА_1 - право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1. 1/3 зазначеної квартири належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 19 грудня 2009 року державним нотаріусом Третьої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори, реєстр № 2-4497. Таким чином, на даний час вся квартира АДРЕСА_1 на праві власності належить їй. Зазначена квартира придбана на особисті кошти її матері ОСОБА_6. ОСОБА_2 в придбання спірної не вложив ніяких коштів. Тому накладення арешт на квартиру, яка на праві власності належить їй, порушує її права власника, так як вона не може на свій розсуд розпорядитися своєю власністю. Вартість спірної квартири становить 61730,00 гр., що підтверджується звітом експертно-консалтингової фірми «Рейтинг»про незалежну оцінку вартості жилого приміщення - трикімнатної квартири, розташованої по АДРЕСА_1.
Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, але подав суду письмові заперечення, в яких вказує, що дійсно, ухвалою Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська від 20 січня 2009 року на зазначену вище квартиру з метою забезпечення його до відповідача по справі ОСОБА_2 позову про стягнення боргу накладено арешт. Таке рішення було прийнято за наступних підстав:
07 липня 2008 року до нього звернувся давній знайомий ОСОБА_2 і, знаючи про те, що в нього є велика сума грошей(особисті заощадження), попросив зайняти йому значну кількість грошових коштів для погашення боргу банку за придбаний в кредит автомобіль, при цьому ОСОБА_2 сам пообіцяв повернути гроші через чотири місяці, повідомивши, що збирається продавати квартиру, але на це потрібен час, а банк чекати не хоче. Так як у нього було 10000 (десять тисяч) доларів США, заощаджених і відкладених на операцію, він вирішив допомогти ОСОБА_2. Цього ж дня між ним та ОСОБА_2 було укладено угоду, згідно якого він передавав ОСОБА_2 гроші у розмірі 10000 (десяти тисяч) доларів США на строк 4 (чотири ) місяці, а ОСОБА_2 гарантував повернення боргу до 01 жовтня 2008 року. ОСОБА_2 власноруч склав та передав йому розписку по отримання грошей на вищезазначену суму, після чого він передав йому гроші у розмірі 10000 (десять тисяч) доларів США. На жаль, ані 01 жовтня 2008 року, ані в наступні місяці ОСОБА_2 борг не повернув, від контактів ухилявся і на телефонні дзвінки не відповідав. Втративши надію на досудове вирішення справи щодо повернення боргу, він вимушений був звернутися по допомогу до Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська. На час складання позову курс долара США по відношенню до гривні, згідно офіційного курсу, встановленому Національним Банком України, був 7.7383 гривні за 1 долар США. Таким, чином, на час звернення до суду ОСОБА_2 був винен йому з перерахунку на українську валюту 77383 гривень. Незважаючи на те, що 03 квітня 2009 року Дніпровським районним судом міста Дніпродзержинська рішення було прийнято на його користь, ОСОБА_2 відмовився його виконувати, тобто повернути заборговані ним гроші. На протязі 2009-2011 років ОСОБА_2, маючи намір ухилитися від повернення боргу, неодноразово подавав апеляційні та касаційні скарги за видуманих обставин, що природно вело до залишення його заяв без розгляду. На час укладання договору позики між ним та ОСОБА_2 07 липня 2007 року та на час проголошення ухвали про накладення арешту спірна квартира належала на праві власності відповідача по справі ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22 грудня 1997 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу (реєстр № 5744). Позивач ОСОБА_1 у своїй позовній заяві сама визнає, що проживала однією сім'єю з відповідачем ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах тривалий час-понад 20 років, вела з ним спільне господарство і достовірно знала не тільки про те, що відповідач ОСОБА_2 постійно відвідував гральні автомати, де програвав великі суми грошових коштів, а й про те, що він взяв у нього 10000(десять тисяч) доларів США не для
погашення боргу по кредиту, а саме для гри на гральних автоматах. Про це йому повідомила наприкінці 2008 року сама позивачка ОСОБА_1, приймаючи до уваги, що позивачка,
- 2 -
знаючи про хибну звичку відповідача ОСОБА_2 щодо гри у гральні автомати і про, хоча б один зафіксований випадок шахрайських дій ОСОБА_2 щодо знаходження грошей для подальшої гри, не тільки не припинила такі дії відповідача, а навіть фактично підтримувала таку звичку ОСОБА_2. Подальші дії позивачки ОСОБА_1-подача нею чисельних позовних заяв, у тому числі і останньої, тільки підтверджують, що вона має бажанням лише вигородити свого цивільного чоловіка від виконання умов договору позики і від виконання рішення суду першої інстанції щодо примусового стягнення боргу на його користь. Такі дії позивача ОСОБА_1 мають своє відображення у чинному законодавстві, а саме у статті № 27 Кримінального кодексу України «Співучасть у вигляді посібництва та статті № 190 Кримінального кодексу України «Шахрайство». Відповідну заяву про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 направлено до прокуратури міста Дніпродзержинська. Також, у своїй позовній заяві позивач ОСОБА_1 вказує, що рішенням Дніпровського районного суду від 17 травня 2011 року (через 2 роки після прийняття рішення щодо забезпечення примусового стягнення боргу) договір купівлі продажу спірної квартири було визнано частково недійсним і за позивачем ОСОБА_1 визнано у якості права власності 2/3 АДРЕСА_1, а також ще 1/3 квартири, які належать позивачеві на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Тобто, позивач ОСОБА_1 наполягає, що на момент подачі цієї позовної заяви вся спірна квартира є її приватною власністю. До цієї заяви позивачки теж треба відноситися критично. Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (реєстраційний номер 29151155 від 03.03.2010 року, свідоцтво про право на спадщину реєстр № 2-4497 від 19.12.2009 року) позивачці ОСОБА_1 належало лише 1/3 квартири . Через більш ніж рік на підставі рішення суду від 17.05.2011 (та через два роки після прийняття рішення щодо забезпечення примусового стягнення боргу) позивачка отримує витяг про державну реєстрацію прав, згідно якого вона є власником вже 2/3 спірної квартири (реєстраційний номер 29151155 від 20.07.2011 року). Але ніде серед доданих до позовної заяви паперів нема документу, який свідчив би про те, що позивачка ОСОБА_1 є власником всієї квартири. Це свідчить тільки з її слів, які нічим не підтверджені. Як не підтверджені і її слова щодо того, що відповідач ОСОБА_2 не приймав участі у купівлі спірної квартири, а гроші на купівлю квартири дала її мати ОСОБА_6. Загалом, твердження позивачки щодо її повного права власності на спірну квартиру є нічим іншим, як введенням суду в оману, що підтверджується часовим розгоном між прийнятими рішеннями суду першої інстанції, голослівними заявами позивача щодо деяких фактів, як то один реєстраційний номер обох витягів, незрозумілим і нічим не підтвердженим твердженням позивачки щодо особи, яка фактично придбала спірну квартиру (дала гроші на неї), обізнаністю позивача щодо протиправних дій відповідача ОСОБА_2, направлених на шахрайське заволодіння грошима інших осіб для задоволення своїх порочних звичок щодо азартних ігор, тощо. У наданих до позовної заяви документах є помітка про те, що: «22 січня 2003 року син (позивача) ОСОБА_8 змінив своє прізвище на «ОСОБА_8»та по-батькові на «ОСОБА_8», про що в Книзі реєстрації актів про переміну прізвища, імені по-батькові відділом реєстрації актів громадського стану Дніпровського районного управління юстиції м. Дніпродзержинська зроблено відповідний актовий запис за № 04. І, хоча у доданих документах нема підтвердження усиновлення сина позивача відповідачем ОСОБА_2, зміна прізвища та по-батькові дитини можливо тільки при його усиновленні приємним батьком. Це зайвий раз підтверджує, що позивач і відповідач ОСОБА_2 мали рівні права щодо спадкування майна загиблого у 2008 році ОСОБА_8 за законом. У цьому випадку відмова відповідача ОСОБА_2 у прийнятті своєї частки спадку на користь позивача ОСОБА_1 є зайвим підтвердженням його ухиляння від виконання рішення суду та умов договору позики у частині повернення грошей.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, а в своїй заяві просить суд розглянути справу у його відсутність, з позовними вимогами згоден у повному обсязі.
Суд, вислухавши позивачку та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст.319 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які правочини, які не суперечать законові.
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у
здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
В судовому засіданні встановлено, що 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 на праві власності належить позивачці ОСОБА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.4-5). При цьому суд не приймає до уваги ствердження позивачки про те, що їй належить на праві власності вся квартира, так як рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.08.2012 року рішення Дніпровського райсуду м. Дніпродзержинська від 17.05.2011 року, яким було визнано право власності позивачки на всю квартиру, - скасовано, а у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним та визнання права власності - відмовлено.
Відповідно до ч.1 ст.60 Закону України "Про виконавче провадження", особа яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Таким чином, незважаючи на те, що позивачка не є власником всієї квартири, та враховуючи те, що їй на праві приватної власності належить частка арештованого майна, яке є неподільним, суд приходить до висновку про порушення цим арештом її прав власника та про задоволення заявлених вимог про звільнення з-під арешту такого майна.
На підставі викладеного та керуючись ст. 391 ЦК України, та ст.ст. 10, 11, 151-154 209, 212-18 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту, задовольнити повністю.
Звільнити квартиру АДРЕСА_1 з-під арешту, накладеного ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 20 січня 2009 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя Кір'як А.В.