Провадження № 22ц/790/118/14 Головуючий 1 інст. -
Справа № 646/5965/13-ц Прошутя І.Д.
Категорія: захист права власності Доповідач - Яцина В.Б.
12 лютого 2014 року м. Харків
Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого судді Яцини В.Б.,
суддів Бурлака І.В., Карімової Л.В.,
при секретарі Костюченко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12 вересня 2013 року
по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Червонозаводського райвідділу ХМУ ГУМВСУ в Харківській області про виселення та зняття з реєстраційного обліку, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, служба у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визнання договору недійсним і застосування односторонньої реституції, -
У березні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні належної йому на праві власності жилим будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_2 та ОСОБА_4; стягнути з відповідачів понесені судові витрати: судовий збір 8,50 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 37,00 грн.; витрати на правову допомогу - 5691,50 грн.
В обґрунтування позовних вимог послався на те, що жилий будинок АДРЕСА_1 він придбав у відповідачів на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 28 травня 2009 року приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5 за реєстраційним номером 2159. Однак, на порушення умов вказаного договору відповідачі залишилися проживати і не виписалися за вказаною адресою реєстрації їх постійного місця проживання, чим порушують права позивача на використання власності на власний розсуд.
Відповідачі позов не визнали і 09 червня 2011 року звернулися до суду із зустрічним позовом про визнання договору купівлі-продажу спірного будинку удаваним з передбачених ст. 235 ЦК України підстав, застосувавши до нього правила договору найму, який був дійсно укладений. При цьому вказали, що насправді відповідачі уклали з ОСОБА_3 в усній формі договір займу на умовах фіктивного укладення договору купівлі-продажу їх жилого будинку. Із отриманих від позивача 13 000 тисяч вони вже повернули йому 9200 доларів, однак той відмовився надавати розписки про отримання цих коштів, посилаючись на наявність вказаного спірного договору купівлі-продажу. Після травня 2010 року ОСОБА_3 зник, а пізніше їм стало відомо про його засудження за скоєння шахрайства. Крім того, спірний договір в силу ч. 1 ст. 224 ЦК України є нікчемним правочином, оскільки був укладений без дозволу органу опіки і піклування: в ньому зареєстровані і проживають двоє малолітніх дітей відповідачів ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.
30 червня відповідач ОСОБА_2 уточнив свій зустрічний позов і просив визнати спірний договір купівлі-продажу недійсним з передбачених ст. 234 ЦК України підстав, з огляду на його фіктивність, та - повернути будинок у його власність. Вказав, що вказаний договір купівлі-продажу насправді є гарантією повернення ним позичених у ОСОБА_3 13 000 доларів США. Починаючи з липня 2009 року відповідач сплачував ОСОБА_3 3% від позики 13000 доларів США, однак той відмовився надати письмові підтвердження повернення цього борг, посилаючись на те, що він не буде реєструвати своє право власності на куплену у відповідачів квартиру. Крім того відповідач вказав, що нотаріус при посвідченні спірного договору купівлі-продажу не перевірив реєстрацію в ньому місця проживання неповнолітніх дітей відповідачів, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12 вересня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_3 та зустрічного ОСОБА_2, ОСОБА_4 було відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням районного суду ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить його скасувати в частині відмови у задоволенні його позову і в цій частині ухвалити нове рішення про його задоволення, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, які мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права. При цьому вказав, що він став жертвою шахрайських дій позивача, з приводу чого він звернувся до міліції із відповідною заявою про порушення кримінальної справи, а суд неповно з'ясував обставини про фіктивний характер договору купівлі-продажу квартири, укладення якого було передумовою отримання у позивача грошових коштів в борг, чим позивач обґрунтував свій зустрічний позов.
ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить рішення районного суду в частині відмови у задоволенні його позову скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на невідповідність закону, ст.ст. 182, 334, 657 ЦК України в редакції на день виникнення спірних правовідносин, і обставинам справи висновків суду про те, що позивач на підставі укладеного з ОСОБА_2 договору купівлі-продажу не набув права власності за договором купівлі-продажу квартири; неповне з'ясування судом обставин справи стосовно набуття позивачем права власності на придбану за договором купівлі-продажу квартиру, що мають значення для справи, і підтверджуються наявним в матеріалах справи витягу із Державного реєстру правочинів.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового засідання, що з'явилися, відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, дійшла до наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_2 районний суд виходив з того, що ОСОБА_3 всупереч вимог ст. 210, 640 ЦК України після укладення нотаріальній формі договору купівлі-продажу жилого будинку від 28 травня 2009 року не зареєстрував право власності на цю нерухомість, внаслідок чого такий договір не можна вважати укладеним. Оскільки таким чином ОСОБА_3 право власності не набув, тому немає й правових підстав для його захисту і виселення відповідачів.
Що стосується відмови у задоволенні зустрічного позову, то районний суд виходив з його недоведеності.
Однак при цьому стосовно позову ОСОБА_3 районний суд всупереч вимог ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення не з'ясував, чи вимагалося законом на день укладення в нотаріальній формі договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями для набуття на них права власності додатково проводити державну реєстрацію цього права, внаслідок чого помилився у своїх висновків про його не укладення.
Так, за загальним правилом, викладеним у статті 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим (укладеним) з моменту його державної реєстрації.
Стаття 657 ЦК України в редакції, яка була чинною на день укладення вказаного договору купівлі-продажу, передбачала, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, в результаті чого за чинною на той день ч. 3 ст. 640 ЦК України такий договір вважається укладений.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 334 ЦК України, в редакції, яка була чинною на день укладення вказаного договору купівлі-продажу, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникло з моменту такої реєстрації.
Так, згідно до наявної в матеріалах справи копії нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 28 травня 2009 року ОСОБА_2 за 211 000 грн. продав ОСОБА_3 належний йому на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1, які знаходяться на земельній ділянці площею 1742 кв.м. і належали продавцю на праві особистої приватної власності. За умовами цього договору, зареєстрованому нотаріусом в той же день в державному реєстрі правочинів за № 2159, продавець отримав від покупця вказану суму грошових коштів до його підписання, при цьому продавець попередив покупця про те, що внаслідок відчуження вказаного в договорі майна не буде порушено прав і законних інтересів інших осіб, у тому числі неповнолітніх, малолітніх дітей, повідомив покупця, що це майно є його особистою приватною власністю, про що було складено та підписано заяву, зміст якої було доведено до покупця. Право власності на вищевказане майно за цим договором виникає у покупця з моменту державної реєстрації. Сторони своїми підписами засвідчили, що вони розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, дійсність намірів при укладенні, а також те, що він не носить характеру фіктивного або удаваного. За п. 14 вказаного договору продавець зобов'язався знятися з реєстраційного обліку не пізніше 28 серпня 2009 року та не пізніше цієї ж дати звільнити продане майно і передати покупцю від нього ключі (а.с., 238-239 т. 1). Всупереч передбачених цим договором обов'язків відповідачі на день розгляду справи районним судом вказаний житловий будинок не звільнили і не знялися з реєстрації свого місця проживання за цією адресою.
Відповідно до змін, які внесені Законом України № 1878-IV від 11.02.2010 року, на відміну від вищевказаної норми ст. 334 України нині чинна частина 4 ст. 334 України передбачає, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня реєстрації такого права, а не з дня реєстрації відповідного договору.
Таким чином, вищевказані норми ЦК України, які діяли на день укладення спірного договору і внаслідок цього підлягають застосуванню до спірних правовідносин, передбачали виникнення у покупця житлового будинку з надвірними будівлями права власності на цю нерухомість на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу і в результаті його державної реєстрації, а не державної реєстрації права власності, що було визначено вже після укладення спірного договору і внаслідок цього ці додаткові вимоги закону не мають зворотної дії у часі. Однак районний суд не взяв до уваги, що такі зміни до порядку набуття права власності на нерухомість на спірні правовідносини не поширюються, - тому слід вважати що у ОСОБА_3 на підставі належним чином зареєстрованого договору купівлі-продажу від 28 травня 2009 року право власності на придбану нерухомість виникло в той же день.
Оскільки районний суд помилився із застосуванням наведених норм матеріального права та всупереч наявних у матеріалах справи доказів не з'ясував, що після спливу передбаченого договором купівлі-продажу строку для звільнення спірного будинку та зняття з реєстрації постійного місця проживання відповідачі безпідставно ним користується, і тому відповідно до ст. 387 ЦК України, за якою власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння, з передбачених п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підстав рішення районного суду за позовом ОСОБА_3 підлягає скасуванню, із ухваленням апеляційним судом нового рішення про його задоволення шляхом виселення відповідачів з цього житла, зі зняттям їх з реєстрації постійного місця проживання.
При цьому судова колегія відхиляє доводи скарги про фіктивність чи незаконність спірного договору внаслідок не з'ясування нотаріусом при його посвідченні порушення прав користування спірним житловим будинком неповнолітньої та малолітньою дитиною, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження цих обставин, не було надано таких доказів й під час апеляційного провадження по справі.
Так, згідно до вищевказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_2 отримав за проданий житловий будинок з надвірними будівлями 211 000 грн., при цьому заперечення відповідачів проти дійсності цього договору з мотивів фіктивності та отримання цих коштів у борг належними і допустимими у світлі вимог ст. 218 ЦК України доказами не підтверджені. Той факт, що ОСОБА_3 не вселився до придбаного будинку чи іншим чином його не використовував на свій розсуд про фіктивність спірного договору не свідчить, оскільки внаслідок неправомірної поведінки відповідачів, які його не звільнили і не знялися з реєстрації місця проживання, прострочення кредитора не наступило.
Як вбачається із наданих нотаріусом до матеріалів справи документів, при укладенні спірного договору купівлі-продажу ОСОБА_2 у своїй заяві нотаріусу від 28 травня 2009 року вказав про відсутність права власності та права користування спірним житловим будинком з надвірними будівлями з боку будь-яких малолітніх, неповнолітніх дітей або інших осіб, на підтвердження чого нотаріусу було надано довідку № 63 від 27.03.2009 року голови вуличного комітету № 22 про те, що за адресою спірного житлового будинку зареєстровано місце проживання лише відповідачів, а також - відповідний витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно та витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с. 221-222, 228-230 т. 1 ). Заяви відповідачів про те, що вказана довідка надавалася представником позивача, який вдався до шахрайських дій з метою протиправного заволодіння майном ОСОБА_2 належним чином також не підтверджені.
Під час розгляду справи судом відповідачі надали довідку № 349 від 13.11.2012 року від голови вуличного комітету № 21 про те, що ОСОБА_2 зареєстрований за місцем проживання за адресою спірного житлового будинку з надвірними будівлями і до складу його сім'ї входять ОСОБА_4, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2, а також - будинкову книгу, в якій вони також вписані, і відповідь ГУ ДМС України в Харківській області від 18.04.2013 року № 3/1-с-39 про реєстрацію дітей ОСОБА_4 разом з нею у 2005 році за адресою спірного житлового будинку з надвірними будівлями (а.с. 215, 216, 305 т. 1). При цьому відповідачі не надали до суду доказів на спростування наданих нотаріусом документів, з яких вбачається, що ОСОБА_2 при укладенні спірного договору купівлі-продажу цих відомостей стосовно дітей нотаріусу не повідомив, а навпаки заявив про їх відсутність, що при таких обставинах свідчить про зловживання ним правом на визнання недійсним договору з цих підстав, що відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України виходить поза межі допустимого здійснення особою цивільних прав і тому відповідно до частини 6 цієї ж статті таке право не підлягає захисту судом.
Таким чином дійсність та правомірність спірного договору купівлі-продажу по справі не була спростована, тому судова колегія погоджується з висновками районного суду про недоведеність зустрічного позову і в цій частині рішення суду залишається без змін, а скарга ОСОБА_2 - відхиляється.
З огляду на задоволення позову ОСОБА_3 відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягає перерозподілу відшкодування понесених ним у зв'язку з розглядом справи і документально підтверджених судових витрат.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 316, 319-325 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Позов ОСОБА_3 задовольнити.
Виселити зі зняттям з реєстрації постійного місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 із жилого будинку АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати, з кожного по 51,42 грн.
В іншій частині рішення районного суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак протягом двадцяти днів після набрання законної сили може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий суддя:
Судді колегії: