ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
17 лютого 2014 року № 826/20137/13-а
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Смолія І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу:
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Україна"
до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків
проскасування податкового повідомлення-рішення № 0000363720 від 10.09.2013р.,
На підставі ч.4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АДМ Україна" звернулося до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків (далі - відповідач або податковий орган) з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення №0000363720 від 10.09.2013р.
В обґрунтування позовних вимог позивачем вказується на протиправність та необґрунтованість спірного рішення, у зв'язку з чим представник позивача просить позов задовольнити та скасувати податкове повідомлення-рішення.
У судових засіданнях позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив в повному обсязі, в обґрунтування заперечень на позов зіслався на обставини викладені в письмових запереченнях на позов.
У судовому засіданні 28.01.2014р. суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження у відповідності до вимог ст. 128 КАС України.
Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
Працівниками Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питання правомірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за 2010-2013 роки.
За результатами перевірки складено акт № 1017/40-50/3720/33546533 від 21.08.2013р. (надалі - акт перевірки).
Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень: (1) п.п 3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.7.4.1 пп.7.4.5 п.7.4 п.п. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 185.1 ст.185, п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на суму 208 195,00 грн.; п.1.8 ст.1, п.п 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.п.14.1.18 п.14.1 ст.14, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на 208 195,00 грн.
У зв'язку із встановленням допущення позивачем зазначених порушень податкового законодавства податковим органом 10.09.2013р. винесено податкове повідомлення-рішення №0000363720, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 208 195,00 грн.
Позивач не погоджується із прийнятим податковим органом податковим повідомленням-рішенням, вважає його протиправним та надуманим, а тому звернувся до суду з позовом щодо його скасування.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання, про безпідставність позовних вимог, виходячи з наступних міркувань.
Як вбачається з наявних матеріалів справи підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за спірним податковим повідомленням-рішенням слугувало встановлення перевіркою формування позивачем податкового кредиту за рахунок сум сплачених при взаємовідносинах з ТОВ "Ценфинторг-Юг" за правочинами, які укладено без мети настання реальних наслідків .
В обґрунтування позову, представником позивача зазначено, що податковим органом зроблено хибний висновок про порушення позивачем норм податкового законодавства при здійсненні господарської діяльності з ТОВ "Ценфинторг-Юг", при цьому реальність настання наслідків за правочинами, укладеними з цими контрагентами на переконання позивача у повній мірі підтверджуються первинною документацією, яка надана позивачем до матеріалів справи.
В підтвердження правомірності формування податкового кредиту у перевіряємий період позивачем додано копії договорів, податкових та видаткових накладних, акти виконаних робіт та ін. документації, яка на переконання позивача у повній мірі підтверджує правомірність формування звітності.
Натомість судом як з пояснень наданих сторонами у судових засіданнях так і з наявних матеріалів справи, встановлено, що надані позивачем матеріали не відображають реального настання наслідків за ними.
З аналізу наявних матеріалів справи вбачається, що актом від 14.05.2013 року №364/22-225/35989010 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Ценфинторг-Юг" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків, контрагентами - постачальниками за період жовтень - грудень 2010 року, березень - грудень 2011 року, січень - листопад, грудень, 2012 року та контрагентами - покупцями, встановлено, що діяльність суб'єктів господарювання, які мали постачати товар безпосередньо на користь ТОВ "Ценфинторг-Юг" для подальшого продажу позивачу, не мають необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського та технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг) та встановлено укладання нікчемних (недійсних) цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових доходів. валових витрат, податкового зобов'язання та податкового кредиту.
Зазначене не спростовано представником позивача у судових засіданнях, а тому за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарської операції, на підставі якої сформований податковий кредит за спірними господарськими операціями, самі по собі податкові накладні та первинні документи не підтверджують право позивача на формування податкового кредиту.
Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку. Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Вказані правила були також передбачені Законом України "Про податок на додану вартість", який наразі втратив чинність.
З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами, у зв'язку з отриманням товарів та послуг, а згодом заявив їх до бюджетного відшкодування.
Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Разом з тим, надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентами.
Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані товари використані в межах господарської діяльності.
Відповідно до п. 14.1.18. Податкового кодексу України під бюджетним відшкодуванням розуміється відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Пунктом 200.1. Податкового кодексу України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п. 200.4. Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Зважаючи на те, що внаслідок правомірного зменшення податковим органом суми податкового кредиту позивача за наслідками взаємовідносин з ТОВ "Ценфинторг-Юг", які не мають реального характеру, податковим органом обґрунтовано зменшено розмір суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.
Статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги. Зважаючи на те, що позов не підлягає задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути з позивача 4 171,61 грн.
Керуючись ст.ст. 69, 70 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Україна" (ЄДРПОУ 33546533; місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного 16-А) 4 171,61 грн. (чотири тисячі сто сімдесят одна гривня 61 коп.) судового збору на користь Державного бюджету України.
Постанова може бути оскаржена в Київський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя І.В. Смолій