ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/24138/13 13.02.14
За позовом Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хаскі-Інвест"
про стягнення 14718,75 грн.
Суддя Грєхова О. А.
Представники сторін:
від позивача: Скиданчук І.В. - представник за довіреністю
від відповідача: Унінець М.П. - представник за довіреністю
Заявлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хаскі-Інвест" заборгованості за поставлений товар в розмірі 14718,75 грн., в тому числі 13587,12 грн. основного боргу, 859,90 грн. 3 % річних, 271, 73 грн. збитків від інфляції.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару за видатковими накладними, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача 13587,12 грн. боргу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2013 року порушено провадження по справі № 910/24138/13, розгляд справи призначено на 20.01.2014 року.
У відповідності до ст. 77 ГПК України у судовому засіданні 20.01.2014 року оголошено перерву до 03.02.2014 року.
03.02.2014 року представник відповідача через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник позивача в судовому засіданні 03.02.2014 року подав клопотання про продовження строку вирішення спору.
Враховуючи клопотання позивача про продовження строку вирішення спору та клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, а також невиконання сторонами вимог ухвали суду про порушення провадження у справі, господарський суд ухвалою від 03.02.2014 року продовжив строк вирішення спору та відклав розгляд справи на 13.02.2014 року.
В судовому засіданні 13.02.2014 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позову, у відзиві на позовну заяву вказав, що підставою для звернення позивача з вказаним позовом стала перевірка фінансово-господарської діяльності позивача, порушення кримінальної справи за фактом розкрадання державного майна у великих розмірах шляхом зловживання посадовими особами своїми службовими обов'язками, а саме включення у вартість робіт відпрацювання автотранспортних засобів, машин, механізмів, які фактично не використовувалися. Крім того, відповідач вказав на існування між сторонами укладених договорів про надання послуг № 63 від 27.09.2011р., № 66 від 27.09.2011р., № 67 від 30.09.2011р., № 69 від 03.10.2011р., № 73 від 03.10.2011р. та відсутність доказів надання позивачем послуг автотранспортом та механізмами на суму 18342,77 грн.
На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 13.02.2014 року відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
Як вбачається з матеріалів справи, між Дочірнім підприємством "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хаски-Інвест" була досягнута домовленість, відповідно до якої позивач зобов'язався поставити відповідачу асфальтобетон, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити вартість товару.
Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.
Відповідно до ст. 205 Господарського процесуального кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
За приписом ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Стаття 218 Цивільного кодексу України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
З позовної заяви вбачається, що на виконання умов домовленості позивачем на адресу відповідача була здійснена поставка асфальтобетону за період вересень - жовтень 2011 року відповідно до накладних та товарно-транспортних накладних, копії яких містяться у матеріалах справи, на загальну суму 142472,08 грн.
Як на доказ існування правовідносин з поставки товару між сторонами позивач посилається на накладні № 201 від 27.09.2011 року, № 209 від 20.10.2011 року, № 226 від 28.10.2011 року та товарно-транспортні накладні ААК № 071337 від 19.10.2011 року, № 071344 від 20.10.2011 року, ААК № 071338 від 19.10.2011 року, ААК № 071343 від 20.10.2011 року, ААК №071336 від 19.10.2011 року, ААК № 071341 від 20.10.2011 року, ААК № 071346 від 21.10.2011 року, 02ААТ № 2355 від 03.10.2011 року, 02ААТ № 2363 від 04.10.2011 року, 02ААТ № 23546 від 03.10.2011 року, 02ААТ № 2361 від 04.10.2011 року, 02ААТ № 2358 від 03.10.2011 року, № 92036 від 03.10.2011 року, № 92036 від 04.10.2011 року, № 92035 від 19.10.2011 року, № 92035 від 20.10.2011 року, № 92034 від 21.10.2011 року, 02ААТ № 2314 від 20.09.2011 року, 02ААТ № 2324 від 22.09.2011 року, 02ААТ № 2313 від 20.09.2011 року, ААК № 2322 від 22.09.2011 року, ААК № 2326 від 22.09.2011 року.
Відповідач у поданому суду відзиві на позовну заяву не заперечував факту поставки. На даних накладних проставлені підписи позивача, а також підписи уповноваженої особи відповідача, яка діяла на підставі довіреностей серія ЯЕЖ № 596486 від 27.09.2011 року та серія ААА № 140201 від 20.10.2011 року на отримання товарно-матеріальних цінностей. Товарно-транспортні накладні містять підписи та відбитки печатки вантажоодержувача - ТОВ «Хаски-Інвест». Отже вказані докази належним чином підтверджують факт поставки товару та факт отримання товару відповідачем.
Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару, однак відповідач в повному обсязі за отриманий товар з позивачем не розрахувався.
За приписом ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відтак, факт передачі товару позивачем та прийняття його відповідачем свідчить про укладення між сторонами правочину, у відповідності до ст.ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України, яка відповідає вимогам ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, п. 1 ст. 181 ГК України та містять ознаки поставки.
Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення свого грошового зобов'язання вартість отриманого товару в повному обсязі не сплатив.
Відтак, враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку, що на час вирішення спору в суді вартість не оплаченого товару відповідачем за накладними становить 13587,12 грн.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Враховуючи виконання продавцем своїх зобов'язань з передачі товару покупцю за накладними, у першого виникло право вимагати оплати вартості переданого товару.
Однак, судом встановлено, що з правовідносин як склалися між сторонами ( в тому числі зі змісту видаткових накладних) неможливо визначити строк, за яким у відповідача виник обов'язок оплатити отриманий товар, тому, господарський суд дійшов висновку, що момент оплати товару сторонами не визначений.
Водночас, відповідно до частини першої ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.
При цьому підписання покупцем накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.
Згідно зі ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Оскільки інший строк оплати товару сторонами у накладних встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем після отримання товару.
Таким чином, враховуючи дату прийняття товару за накладними та положення ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний був здійснити оплату отриманого товару саме в день його отримання.
Проте, доказів повної сплати відповідачем вартості отриманого товару матеріали справи не містять, а відтак факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати взятих на себе договірних зобов'язань доведено позивачем належними та допустимими доказами.
Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оплати відповідачем вартості отриманого товару у розмірі 13587,12 грн., господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем становить - 13587,12 грн.
За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідач, на якого, відповідно до вимог статей 4-3, 33, 34 ГПК України, покладається обов'язок доказування, не надав доказів на підтвердження проведення оплати за отриманий товар по накладним.
З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про доведеність існування боргу відповідача перед позивачем в розмірі 13587,12 грн., а відтак заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 271,73 грн. інфляційних втрат та 859,90 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 29.10.2011 року по 06.12.2013 року за 770 днів.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки прострочення виконання грошового зобов'язання має місце вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних є правомірними.
Разом з тим, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних судом встановлено, що розмір інфляційних втрат у заявлений позивачем період з урахуванням заборгованості становив 12,67 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 12,67 грн. інфляційних втрат та 859,90 грн. 3% річних.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Заперечення відповідача викладені у відзиві на позовну заяву не спростовують позовних вимог позивача, оскільки предметом даного розгляду є позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений асфальтобетон, а не надання послуг автотранспортом та механізмами. Позивач вказує про відсутність заборгованості в частині наданих відповідачу автопослуг. Посилання відповідача на укладені між сторонами договори про надання послуг не заслуговують на увагу, оскільки на укладення таких договорів позивач не посилається, а відповідач вказуючи на укладення цих договорів з позивачем не приклав примірників цих договорів до відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 32, 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хаскі-Інвест" (04205, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 29, кв. 62, код ЄДРПОУ 34343330) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (10003, м. Житомир, вул. Перемоги, 75, код ЄДРПОУ 32008278) 13587,12 грн. (тринадцять тисяч п'ятсот вісімдесят сім гривень 12 копійок) боргу, 12,67 грн. (дванадцять гривень 67 копійок) інфляційних втрат, 859,90 грн. (вісімсот п'ятдесят дев'ять гривень 90 копійок) 3% річних та 1690,22 грн. (одну тисячу шістсот дев'яносто гривень 22 копійки) судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 17.02.2014
Суддя О.А. Грєхова