ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/507/14 13.02.14
За позовом ТОВ "Епіцентр К"
до ТОВ "Трейдінг Восток"
про стягнення 21970, 31 грн.
Суддя Головатюк Л.Д.
Представники :
Від позивача Чопик І.М. (дов.749 від 25.07.2013)
Від відповідача Галкіна Я.Г.(дов. б/н від 28.01.2014)
На розгляд господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" до товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдінг Восток" про стягнення 21970, 31 грн. заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням умов договору транспортного обслуговування від 06.02.2013 № UA 021/02/13.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.01.2014 порушено провадження у справі № 910/507/14, розгляд справи призначено на 06.02.2014, потім за клопотанням відповідача оголошено перерву на 13.02.2013
В судове засідання 13.02.2014 з'явилися представники позивача та відповідача, надали пояснення по суті справи.
Позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні. Останній наголосив про недоведеність позивача того , що автоперевезення саме він виконував , так як про це в міжнародній товарно-транспортній накладній СМР не вказано, а також що строк оплати за дане перевезення ще не настав, так як відповідач не отримав від позивача необхідного пакету документів, передбаченого п. 4.2 договору.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
06.02.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" (надалі у тексті -позивач, перевізник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Трейдінг Восток" (надалі у тексті - відповідач, експедитор) укладено Договір на транспортне обслуговування №UA 021/02/13 (далі за текстом - договір), який підписаний уповноваженими представниками і скріплений печатками сторін.
За своєю природою даний договір є договором транспортного експедирування.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Розділом 1 вказаного Договору сторонами передбачено, що позивач (перевізник) на замовлення та за рахунок відповідача(експедитора) здійснює перевезення вантажів, наданих експедитором, а останній бере на себе зобов»язання оплачувати послуги перевізнику. Виконання транспортно-експедиційного обслуговування оформлюється окремою заявкою на конкретне перевезення, яка є невід'ємною частиною договору . Заявка-замовлення на перевезення вантажу повинна бути складена в письмовій формі і скріплена печатками перевізника та експедитора. Сторони визнають юридичну силу заявки-замовлення на перевезення, переданої шляхом факсимільного зв»язку.
Пунктом 2.2.9 сторони узгодили, що доказом виконання перевізником своїх зобов»язань по перевезенню вантажу належним чином вважається дата з моменту передання вантажу вантажоотримувачу і отримання свого екземпляру СМР або товаро-транспортної накладної без зауважень вантажоотримувача.
Відповідно до наданої відповідачем заявки від 06.02.2013 №500 093/13 позивач автомобілем Вольво д.н.з АА 7460 АХ/АА 5846 ХХ здійснив перевезення переданого відповідачем вантажу по маршруту Кобленц( Німеччина) до пункту призначення - м. Чорнобиль та видав його 12.02.2013 особі, яка мала право на одержання вантажу (одержувачеві) . Виконання вказаного зобов»язання по перевезенню вантажу підтверджується складеним сторонами актом здачі-прийняття робіт №Ком/01-0001318 від 12.02.2013 на загальну суму 24617,88 грн.
Зазначені послуги були надані в повному обсязі та належної якості, що підтверджується підписаним обома сторонами актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) та доданою до матеріалів справи копією міжнародної товарно-транспортної накладної СМР.
Суд враховує, що Закон України "Про автомобільний транспорт" та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 визначають товарно-транспорту накладну як обов"язковий документ, який має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.
Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Відповідно до ч.1 ст.9 Конвенції "Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Вказану ТТН позивач надав суду і суд її приймає у якості належного та допустимого доказу виконання перевезення позивачем.
За надані послуги відповідачу позивачем на виконання п. 4.2 договору 12.02.2013 був виставлений рахунок-фактуру №СТВ-000920 (в матеріалах справи) на суму боргу та надіслані оригінали документів,що підтверджують факт автоперевезень.
Відповідно до п. 4.1.-4.3. Договору розрахунки за виконанні послуги проводяться згідно рахунків позивача шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 5-20 днів після отримання оригіналів документів- рахунку, акту виконаних робіт та оригіналу СМР.
Оскільки акт здачі-прийняття робіт(надання послуг) був підписаний сторонами 12.02.2013, а оригінали передбачених п.4.2 договору документів відповідач отримав то вважається датою початку терміну оплати 04.03.2013.
На виконання умов даного договору та виставленого рахунку відповідач, визнавши заборгованість, частково оплатив надані позивачем послуги з перевезення та перерахував позивачеві 4617,00 грн. , що підтверджується наданою до суду копією платіжного доручення №2171 від 05.07.2013.
Таким чином, відповідач повинен був сплатити рахунок позивача в сумі 20000,00 грн. грн. Вказану заборгованість відповідач визнав, частково сплативши заборгованість та підписавши акт надання послуг, в якому зазначено, що замовник претензій по якості виконаних робіт не має .
Однак, всупереч умовам договору відповідач зазначену суму не сплатив.
Щодо доводів відповідача про те, що надана до суду міжнародна товарно-трнаспортна накладна СМР не містить дійсного перевізника то суд зазначає, що в графі №17 та 23 оглянутої в судовому засідання СМР зазначено перевізника -ТОВ «ЕпіцентрК» та номер його автомобіля, який співпадає з даними поданої відповідачем заявки №500 093/13 від 06.02.2013
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначав, що строк оплати у нього не настав, оскільки позивач в порушення умов п. 4.2. договору не надіслав йому оригінали міжнародних товарно-транспортних накладних СМR. Судом це твердження відповідача не приймається, оскільки сторонами підписаний акт здачі-приймання робіт, цей акт скріплений печаткою господарюючих суб»єктів. На переконання суду відповідач цей акти не підписав би, якщо б у нього були відсутні оригінали документів, які передбачені п.4.2 Договору.
Передчасність такого висновку відповідача спростовується і тим, що відповідач частково сплатив заборгованість, значить документи у нього були в наявності і він був обізнаний про факт здійснення даного перевезення. Окрім цього відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
За приписами вказаної норми належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
На думку суду позивач належними і допустимими доказами довів, що станом на день звернення до суду розрахунки за надані послуги з перевезення вантажів відповідачем не здійснено та за останнім рахується заборгованість в розмірі 20000,00 грн. Доказів оплати даної суми відповідач суду не надав.
Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.
Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.
Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Оцінюючи обставини справи, суд виходить з того, що між сторонами спору склалися правовідносини щодо надання послуг, зокрема перевезення, які регламентуються главами 63-64 ЦК України.
Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Різновидом договорів про надання послуг є договір транспортного експедирування, за яким, виходячи з приписів частини 1 статті 929 ЦК України, одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Відповідно до частини 1 статті 53 Закону України "Про автомобільний транспорт", організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень, яким, зокрема, є Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДГІВ) від 19.05.1956 (далі - Конвенція), яка була ратифікована Україною 'Законом "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006.
Статтею 1 Конвенції передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце Прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Статтею 3 Конвенції визначено, що перевізник відповідає як за свої власні дії та упущення, так за дії та упущення своїх агентів і всіх інших осіб, послуги яких він використовує для виконання перевезення.
Згідно зі статтею 4 Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Частиною статті 5 Конвенції передбачено, що вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.
Згідно з частиною 1 статті 31 Конвенції, в усіх судових провадженнях, які виникають у зв'язку із перевезенням, яке здійснюється відповідно до цієї Конвенції, позивач може звернутися до будь-якого суду або арбітражу договірної країни, визначеної угодою між сторонами, і на додаток до цього, до судів або арбітражів країни, на території якої: а) .відповідач має звичайне місце проживання або основне місце розташування свого підприємства або відділення чи агентства, за допомогою яких був укладений договір перевезення, або b) знаходиться місце отримання вантажу перевізником, або місце передбачене для його доставки, і не може звертатися до будь-яких інших судів або арбітражів.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших, правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання - зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно зі статтею 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до п. 1. ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Цивільним кодексом України визначені загальні обв'язки сторін договору перевезення.
Так, згідно з ст. 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.
Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 20 000,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за договором на транспортне обслуговування визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення грошового зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, яка згідно розрахунку позивача становить 1 449, 31 грн.
Відповідно до п.4.4. Договору у випадку прострочення оплати рахунків позивача, відповідач виплачує позивачу пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.
У зв'язку з наведеним суд не вважає за необхідне здійснити перерахунок нарахованої пені у відповідності до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", так як вона позивачем розрахована арифметично вірно.
Отже, згідно з розрахунком суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в сумі 1449,31 грн.
Також позивач по тексту позову та в резолютивній його частині просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 521,00 грн., хоча в розрахунках до позову вказує суму 3% річних в розмірі 369,86 грн.
Судом здійснено перерахунок 3% річних та встановлено, що їх розмір становить:
Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів
2000005.03.2013 - 15.10.20132253 %369.86
Таким чином, загальна сума процентів за договором складає 369,86 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
У зв'язку викладеним, суд погоджується з вимогами позивача про правомірність правової природи вимоги про стягнення 3% річних в спірних правовідносинах, оскільки положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо стягнення 3% річних, нарахованих на суму несвоєчасно виконаного страхового відшкодування застосовується в разі порушення як договірних так і позадоговірних грошових зобов'язань, в тому числі і до зобов'язань по відшкодуванню шкоди, незалежно від підстав виникнення, визначених статтею 11 ЦК України.
Відповідно до розрахунків позивача у додатках до позову та згідно власних розрахунків суду 3% річних становить 369,86 грн., саме в цьому розмірі суд і задовольняє позовні вимоги про стягнення 3% річних..
Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд
1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдінг Восток" (04070, м. Київ, Подільський район, вул. Ігорівська, 12-А, код ЄДРПОУ 36058165) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К"(02139, м. Київ, Дніпровський район, вул.. Братиславська, буд 11, код ЄДРПОУ 32490244) основну заборгованість в розмірі 20000 (двадцять тисяч ) грн. 00 коп., пеню в сумі 1449 (одна тисяча чотириста сорок дев'ять) грн. 31 коп., три проценти річних в сумі 369(триста шістдесят дев'ять) грн. 86 коп., судовий збір в сумі 1814(одна тисяча вісімсот чотирнадцять) грн. 39 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
6. Копію рішення надіслати сторонам.
Суддя Головатюк Л.Д.
Дата підписання повного тексту рішення: 17.02.2014