Справа № 184/2862/13-ц
Номер провадження 2/184/14/14
12.02.2014м. Орджонікідзе
Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Томаш В.І.,
при секретарі - Попівніч І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Орджонікідзе цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Орджонікідзевського міського центру зайнятості «про розірвання трудового договору та зобов'язати Орджонікідзевський міський центр зайнятості зняти його з реєстрації» та зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 «про зміну причини звільнення, про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, про стягнення моральної шкоди», -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з дійсним позовом, який підтримав в судовому засіданні та просить суд розірвати трудовий договір № 04871100273 від 7 червня 2011 року, укладений між ним та найманим працівником ОСОБА_2, а також просить суд зобов'язати Орджонікідзевський міський центр зайнятості зняти даний договір з реєстрації.
В процесі розгляду справи відповідачем ОСОБА_2 подано зустрічний позов, який він підтримав в судовому засіданні про зміну причини звільнення, про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, про стягнення моральної шкоди, який ухвалою Орджонікідзевського міського суду від 02.10.2013р. прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.
Від позивача ОСОБА_1 (Відповідача за зустрічним позовом) участь у судовому засіданні забезпечив представники за довіреністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які в судовому засіданні підтримали вимоги первісного позову та заперечували проти задоволення зустрічного позову в повному обсязі.
Від відповідача ОСОБА_2 (Позивача за зустрічним позовом) участь у судового засіданні приймав представник за довіреністю ОСОБА_5, який у судовому засіданні заперечував проти вимог первісного позову повністю та підтримав та уточнив вимоги зустрічної позовної заяви.
Представник Орджонікідзевського міського центру зайнятості в судове засідання не з'явився, але надав до суду письмову заяву про розгляд справи в його відсутність.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показав, що з серпня 2012 року до липня 2013 року він працював водієм у ПП ОСОБА_1, здійснював вантажні перевезення по Україні та Європі. Він власноручно писав пояснення щодо відсутності працівника ОСОБА_2 на роботи у ПП ОСОБА_1, а також власноручно ставив підписи в актах щодо відсутності ОСОБА_2 на роботи, складені ОСОБА_1. Юридична адреса ПП ОСОБА_1 знаходиться по АДРЕСА_1, де і видавалися необхідні документи.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні показав, що з квітня 2001 року до липня 2013 року він працював водієм у ПП ОСОБА_1, здійснював вантажні перевезення по Україні та Європі. Участі у складанні та оформленні актів він не приймав. Заробітну плату отримував. ОСОБА_4 видавала необхідні документи.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показала, що по АДРЕСА_1 знаходиться юридична адреса його сина ОСОБА_1, яка містить в собі офіс, де проводиться оформлення необхідних документів та куди приходять як її син, так і водії, які працюють на даному підприємстві.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показала, що вона проживає по сусідству з офісом ОСОБА_1, який знаходиться по АДРЕСА_1 та за його проханням приймала участь у оформленні актів щодо відсутності водія підприємства ОСОБА_2 на робочому місці. Вона власноручно ставила підписи в актах щодо відсутності ОСОБА_2 на роботи, які складалися в відповідні дні та час, які відповідають дійсності.
Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні показав, що з жовтня 2012 року він працює водієм у ПП ОСОБА_1, здійснював вантажні перевезення. Він власноручно ставив підписи в актах щодо відсутності ОСОБА_2 на роботи, складені ОСОБА_1. Юридична адреса ПП ОСОБА_1 знаходиться по АДРЕСА_1, де і видавалися необхідні документи.
Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні показав, що він працював водієм у ПП ОСОБА_1, здійснював вантажні перевезення. Він власноручно ставив підписи в частині актах щодо відсутності ОСОБА_2 на роботи, в деяких актах вважає, що підписи не його, а іншої особи. Окрім того він власноручно писав заяву про те, що ОСОБА_2 на роботу не ходив. Юридична адреса знаходиться по АДРЕСА_1.
Суд заслухавши пояснення сторін, покази свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_12, дослідивши матеріали справи оцінив їх в сукупності прийшов до висновку, що первісний позов ОСОБА_1 знайшов своє підтвердження в судовому засіданні та підлягає задоволенню в повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 слід відмовити в повному обсязі за наступних підстав.
За первісним позовом.
Судом встановлено, що між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та найманим працівником ОСОБА_2 укладено трудовий договір №04871100273 від 7 червня 2011 року, відповідно якого на ОСОБА_2 покладено виконання обов'язків водія.
Також, судом з'ясовано, що ОСОБА_2 починаючи з 08.05.2013 року по 06.06.2013 року свої трудові обов'язки не виконував, оскільки в цей час перебував вдома.
Відсутність ОСОБА_2 протягом часу з 08.05.2013р. по 06.06.2013р., підтверджується матеріалами справи в їх сукупності, показами допитаних у справі свідків, актами про підтвердження відсутності ОСОБА_2, складеними 08.05.2013р., 13.05.2013р., 14.05.2013р., 15.05.2013р., 16.05.2013р., 17.05.2013р., 20.05.2013р., 21.05.2013р., 22.05.2013р., 23.05.2013р., 24.05.2013р., 27.05.2013р., 28.05.2013р., 29.05.2013р., 30.05.2013р., 31.05.2013р., 03.06.2013р., 04.06.2013р., 05.06.2013р., 06.06.2013р.
Крім того, свою відсутність протягом часу з 08.05.2013р. по 06.06.2013р. визнає та підтверджує сам ОСОБА_2.
Свої заперечення проти первісного позову ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що упродовж періоду з 07.06.2011р. по 25.04.2012р., коли виконував роботу від ФОП ОСОБА_1, не приходив на адресу роботодавця, а наявність у нього конкретних завдань залежала від розпоряджень підприємця.
Також, Відповідач зазначає, що чекав виклику на роботу від Позивача за телефоном, направити листа можливості не мав, оскільки, вважав, що у м.Орджонікідзе у роботодавця немає юридичної адреси.
Разом із цим, ОСОБА_2 вважає, що документи, які підтверджують його відсутність за адресою ФОП ОСОБА_1 є підробленими.
В ході розгляду справи судом було встановлено, що ОСОБА_2 на адресу роботодавця було направлено листи (інформаційний запит №1 від 16.05.2013р., інформаційний запит №2 від 16.05.2013р., інформаційний запит №3 від 20.05.2013р., інформаційний запит №4 від 20.05.2013р) для того щоб з'ясувати інформацію про місце його роботи та інші дані.
Всі вищевказані листи ОСОБА_2 були отримані та розглянуті підприємцем. Фактів повернення листів з причини відсутності ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 судом не виявлено. Доказів повернення листів з причини відсутності підприємця за юридичною адресою суду надано не було.
Позивачем на запити ОСОБА_2 було надано відповідь про те, що адреса його місця роботи зазначена у трудовому договорі (АДРЕСА_1).
Разом із цим, суд зазначає, що відповідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» єдиний державний реєстр містить дані про адресу проживання фізичної особи-підприємця (ч.4 ст.17 Закону).
Згідно статті 18 Закону №755 якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Згідно ч.1 ст.20 зазначеного Закону відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними.
Відповідно до даних ЄДР адреса ФОП ОСОБА_1 - АДРЕСА_1.
За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що у ОСОБА_2 протягом часу з 08.05.2013р. по 06.06.2013р. не було підстав вважати, що Позивач не знаходиться за юридичною адресою.
Допит свідків (ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12) дав змогу встановити, що кожен працівник отримував персональні указівки та розпорядження відносно того яку конкретно роботу та де необхідно виконувати (наприклад, свідок ОСОБА_7 отримував указівки в основному за телефоном а свідок ОСОБА_6 отримував указівки і за телефоном і безпосередньо у приміщенні, яке знаходиться за юридичною адресою роботодавця).
Виходячи із змісту обов'язків, визначених трудовим договором №04871100273 від 07.06.2011р. суд робить висновок про те, що організація та надання роботи є обов'язком роботодавця. Найманий працівник не може сам організовувати та надавати собі роботу та вирішувати де і коли її виконувати і коли перебувати на транспорті або у вимушеному простої.
Суд приймає до увагу той факт, що Відповідач і раніше протягом тривалого часу не працював (починаючи з квітня 2012р. по травень 2013р.) з цієї причини у роботодавця існувала об'єктивна необхідність виконати вимоги ст.29 КЗпП України.
Статтею 29 КЗпП України передбачено обов'язок власника до початку роботи: роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку; визначити працівнику робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; проінструктувати працівника з техніки безпеки, протипожежної безпеки.
Відповідно ст.30 КЗпП України працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Згідно п.2.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010р. № 340 до робочого часу водіїв включається: змінний період керування, підготовчо-заключний період, час простоїв не з вини водія, час простоїв (у пунктах навантаження та розвантаження вантажів, у місцях посадки та висадки пасажирів); час проведення медичних оглядів водія перед виїздом на маршрут (у рейс) та після повернення; час проведення робіт з усунення технічних несправностей ТЗ на маршруті; час охорони ТЗ з вантажем або без нього під час стоянки на кінцевих та проміжних пунктах та інший час, передбачених законодавством України (тобто, робочий час водія включає, не лише час перебування безпосередньо на транспортному засобі, але й час проходження медичного огляду перед виїздом на маршрут та простій не з вини водія).
З огляду на ці обставини суд зазначає, що у даному випадку Відповідачу необхідно було з'явитись на адресу роботодавця, вказану у трудовому договорі для отримання розпоряджень роботодавця стосовно того яку саме роботу необхідно виконувати (або дізнатись іншу інформацію про те, що йому робити), однак ОСОБА_2 цього зроблено не було.
Оскільки ОСОБА_2 вирішив не приходити на адресу ФОП ОСОБА_1 суд зазначає, що останній не мав можливості виконати вимоги ст.28 КЗпП України, організувати та надати роботу ОСОБА_2.
Суд також приймає до уваги те, що транспортні засоби, належні підприємцю знаходяться на стоянці та зазначає, що Відповідачу до часу отримання конкретних указівок від роботодавця невідомо що саме він буде виконувати або можливо не виконувати (знаходитись у простої).
Згідно ст.40 КЗпП України та відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992р. із подальшими змінами прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безупинно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Звільнення на підставі пункту 4 ст. 40 КЗпП України допускається тільки в тому випадку, якщо працівник здійснив прогул або був відсутній на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважної причини. Оцінка причин як поважних здійснюється судом при розгляді спору про звільнення. При цьому очевидно, що поважними причинами варто визнати такі причини, що виключають вину працівника.
Оцінюючи причини відсутності найманого Відповідача у період з 08.05.2013р. по 06.06.2013р. (оцінюючи причини відсутності по кожному дню) суд зазначає про те, що вони не можуть бути визнані поважними, адже ОСОБА_2 не довів, що в цей період перебував на лікарняному, не довів, що за станом здоров'я або з інших причин не міг прибути або на стоянку, де розташовано транспортний засіб роботодавця або за юридичною адресою, зазначеною у трудовому договорі, а також не довів фактів перешкоджання у виконанні його обов'язків.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає наказ фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 № 22-К від 07.06.2013р. є обґрунтованим і таким, що відповідає вимогам законодавства України.
Зустрічний позов.
Позивач у зустрічному позові ставить вимогу щодо скасування наказу №20-К від 08.05.2013р. «Про притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності», щодо зміни формулювання причини звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати за період роботи з 01.09.2011 року по 26.04.2012 року, стягнення відпускних за відпрацьований період з 07.06.2011р. по 01.05.2012р., стягнення оплати за вимушений прогул за період з 04.06.2012р. по час розірвання трудового договору, стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000 грн., стягнення витрат на оплату довіреності представнику.
Стосовно вимоги про скасування наказу «Про притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності» №20-К від 08.05.2013р. суд зазначає наступне.
Згідно ст.150 КЗпП України дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (глава 15 цього Кодексу).
Відповідно ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячних строк з дня вручення копії наказу про звільнення.
Відповідно ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст.233 КЗпП України суд може поновити ці строки.
15-го жовтня 2013р. у ході розгляду справи представником Позивача (Відповідача за первісним позовом) було подано клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Розглянувши дане клопотання суд приходить до висновку, що воно не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Клопотання мотивоване тим, що Позивач не міг подати позов із даною вимогою у зв'язку із тим, що, на його думку, документи, які були підставою для винесення наказу про застосування дисциплінарної відповідальності є підробленими. ОСОБА_2 вказує, що, на його думку, заяви та акти насправді не складались, а підписи які в них містяться є не справжніми.
Для підтвердження своїх припущень стосовно справжності документів ОСОБА_2 25.07.2013р. подав заяву до правоохоронних органів за якою було відкрито кримінальне провадження. Позивач вказує, що до закінчення розгляду даної заяви не міг подати позов із вимогою про визнання протиправним наказу №20-К від 08.05.2013 року.
До того ж сама зустрічна позовна заява із вимогою про скасування наказу №20-К від 08.05.2013р. подана до розгляду заяви ОСОБА_2, поданої до органу внутрішніх справ.
Таким чином, суд зазначає, що звернення із заявою про правопорушення та його розгляд жодним чином не впливає на можливість подання позову про скасування наказу №20-К від 08.05.2013 року.
Разом із цим, слід зауважити, що за наявності своєчасно поданого працівником позову у випадку виникнення підстав, передбачених ст.201 ЦПК України судом було б прийнято рішення про зупинення розгляду справи.
Суд також зазначає, що ОСОБА_2 визнав, що протягом часу з 26.04.2012р. по 07.05.2013р. визначені трудовим договором обов'язки ним не виконувались, оскільки в цей період він знаходився вдома та частково у санаторному закладі.
Відповідно ч.1 ст.61 ЦПК України встановлено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі доказуванню не підлягають.
Водночас з листів КЗ «Орджоінікдзевська міська лікарня» ДОР» від 16.09.2013р. №1213, від 15.05.2013р. №628, КЗ «ЦПМСД м.Орджонікідзе» від 16.09.2013р. №2504 та від 14.05.2013р. №1344 вбачається, що ОСОБА_2 за медичною допомогою не звертався та на лікарняному не перебував.
Таким чином, клопотання Позивача від 15.10.2013р. не містить поважних причин пропуску строку для подання позову щодо визначення правомірності застосування дисциплінарного стягнення.
Згідно абз.2 п.4 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992р. із подальшими змінами та доповненнями. Якщо місячний чи тримісячний строк, встановлений ст.233 КЗпП України порушено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
Разом із цим, відповідно абз.4 п.4 вищевказаної постанови Пленуму зазначено, що суд має з'ясувати не лише обставини пропуску строку, але й всі обставини справи і обов'язки сторін, зважаючи на це суд зазначає наступне.
На думку Позивача, наказ №20-К прийнято з порушенням ст.148 КЗпП України, на підставі штучно створених фактів та підроблених документів.
Відповідно ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявлення проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Суд погоджується із доводами Відповідача про те, що підставою для застосування до ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення стало те, що ним не виконувались встановлені трудовим договором №04871100273 від 07.06.2011р. покладені на нього обов'язки водія, упродовж періоду з 26.04.2012р. по 10 год. 00 хв. 08.05.2013р.
Дисциплінарне стягнення накладене на ОСОБА_2 застосоване за одне порушення - невиконання обов'язків Позивачем за зустрічним позовом внаслідок його відсутності протягом всього періоду з 26.04.2012р. до 10 год. 00 хвилин 08.05.2013 року.
Відповідно ст.149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
Частиною 2 ст.149 КЗпП України встановлено, що до застосування кожного дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
Зважаючи на це, ФОП ОСОБА_1 перед застосуванням дисциплінарного стягнення від ОСОБА_2 були витребувані одні письмові пояснення за одне порушення. Сам ОСОБА_2 надав одні пояснення щодо одного порушення.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що застосування до ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення - це одне стягнення, застосоване за одне триваюче порушення. При винесенні наказу №20-К від 08.05.2013р. Відповідачем ОСОБА_1 були дотримані вимоги ст.148 та ст.149 КЗпП України.
Суд критично ставиться до припущень ОСОБА_2 стосовно підробки документів.
Статтею 61 ЦПК України встановлено, що вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок.
Підроблення офіційних документів є кримінальним злочином, тому його наявність може бути стверджено виключно судом.
На час розгляду справи суду не було надано жодного вироку у кримінальній. отже доказів підроблення документів з боку ФОП ОСОБА_1 суду не надано.
Відповідно ст.277 ЦК України та п.13 постанови пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» передбачено, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила не доведе протилежного.
Отже, припущення ОСОБА_2 щодо підроблення фізично особою-підприємцем ОСОБА_1 є надуманою та недостовірною інформацією.
Разом із цим, суд ще раз зазначає, що документи, які, на думку ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_5 є підробленими стверджують обставини, які у даній справі визнані сторонами та доказуванню не підлягають.
Фактичною підставою для винесення наказу «про притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності» №20-К від 08.05.2013р. стало те, що Позивач протягом часу з 26.04.2012р. по 07.05.2013р. не виконував трудові обов'язки, внаслідок того, що знаходився вдома та у санаторії.
Позивач ОСОБА_2 пояснень не надав щодо своєї відсутності на роботі, на транспортному, а також не проходження медичного огляду у період з 26.04.2012р. по 03.05.2012року.
Протягом часу з 03.05.2012р. по 02.06.2012р. ОСОБА_2 перебував у санаторії, що підтверджується довідкою, підписаною фтізіатором міської лікарні м.Орджонікідзе.
Підставою для відлучення Позивача від роботи у період з 03.05.2012р. по 02.06.2012р., за його словами, стало те, що він залишив письмову заяву про надання відпустки у транспортному засобі.
Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на вимогу своїх вимог і заперечень з урахуванням ст.57, 58, 59 та 61 ЦПК України.
Відповідно ч.1 ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 58 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зважаючи на вимоги процесуального законодавства суд критично ставиться до доводів Позивача та вважає їх неналежними, оскільки у даному випадку факт існування письмового документа доводиться усно.
Крім того, у Позивача була об'єктивна можливість направити свою заяву про надання відпустки поштою чого зроблено не було.
Суд також не бере до уваги доводи Позивача про телефонні розмови, які, нібито, відбувались між сторонами, та вважає їх не можна вважати належними та допустимими доказами у даній справі.
Позивачем за зустрічним позовом не надано суду доказів того, що ним було належним чином ініційоване питання про надання відпустки. ОСОБА_2 також не надано суду доказів того, що роботодавець відмовляв йому у наданні відпустки.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що Позивач самовільно пішов у відпустку та жодним чином не повідомив про це роботодавця.
Поряд із цим, Позивачем не надано доказів на підтверджували того, що він намагався отримати розпорядження роботодавця та приступити до роботи протягом часу з 03.06.2012р. по 07.05.2013р..
Враховуючи вищевказане суд погоджується із тим, що ОСОБА_2 було допущене грубе порушення трудової дисципліни, яке виразилось у тому, що останній з причини своєї відсутності на роботі без поважних причин не виконував свої трудові обов'язки, визначені трудовим договором №04871100273 від 07.06.2011р.
Стосовно вимоги ОСОБА_2 про зміну формулювання причин розірвання трудового договору між робітником ОСОБА_2 та роботодавцем «з розірвання трудового договору за прогули» на «розірвання трудового договору за згодою сторін» суд зазначає наступне.
Відповідно абз.2 п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992р. передбачено, що для застосування п.2 ст.36 КЗпП України необхідно встановити наявність домовленості про цю підставу двох сторін (працівника та роботодавця).
Однак, суду не було надано документів, які б підтверджували факт домовленості між сторонами у справі з приводу звільнення на підставі п.2 ст.36 КЗпП України.
Таким чином, суд вважає відсутніми підстави для зміни формулювання причини звільнення.
Щодо вимог про стягнення з ФОП ОСОБА_1 заробітної плати та відпускних за період з 07.06.2011р. по 01.05.2012р.
Під час розгляду справи сторонами надано розрахунок по виплатам працівника за період його роботи, підготовлений Відповідачем, копії виписки Приватбанку №38880 від 08.05.2013р., копії платіжних доручень від 11.07.2011р. №2645, від 20.06.2011р. №2609, від 13.07.2011р. №2649, від 25.11.2011р. №2753, від 28.11.2011р. №2756., від 02.12.2011р. №2761, від 06.12.2011р. №2765, від 22.12.2011р. №2799, від 30.12.2011р. №2804, від 20.01.2012р. №2827, від 06.02.2012р. №2855, від 14.02.2012р. №2869, від 15.02.2012р. №2875, від 23.02.2012р. №8382, від 01.03.2012р. №2855, від 19.03.2012р. №2908, від 27.03.2012р. №2920, від 13.03.2012р. №2899, від 23.04.2012р. №2733, від 26.04.2012р. №2747, від 02.04.2012р. №2712.
Також, суду надано акт перевірки Нікопольської об'єднаної ДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 30.08.2013р. №291/04-07-17-03.27188200, акт перевірки Державної інспекції з питань праці територіальної державної інспекції з питань праці у Дніпропетровській області, довідку про заробітну плату, надану представником ОСОБА_2, протокол про адміністративне правопорушення, складений Державною інспекцією з питань праці відносно ФОП ОСОБА_1.
Дослідивши наявні у справі матеріали, суд приходить до висновку про те, що Відповідач ОСОБА_1 не має заборгованості з виплат по заробітній платі найманому працівнику ОСОБА_2.
Згідно листа територіальної інспекції з питань праці від 15.10.2013р. №1993 вбачається, що ОСОБА_2 було виплачено заробітну плату у тому числі: у червні 2011р. -707,45 грн., у липні 2011р. - 857,20 грн., у серпні 2011р. - 857,20 грн., у вересні 2011р. - 857,20 грн., у жовтні 2011р. - 857,20 грн., у листопаді 2011р. - 877,68 грн., у грудні 2011р. - 893,25 грн., у січні 2012р. - 959,69 грн., у лютому 2012р. - 959,69 грн., у березні 2012р. - 959,69 грн., у квітні 2012р. - 959,69 грн. Також, згідно даних вищевказаному листа ОСОБА_2 було виплачено компенсацію за роботу у вихідні та святкові дні, у тому числі: за 7 днів у березні 2012р. - 358 грн., за 7 днів у квітні 2012р. - 365 грн.
Правильність нарахування ОСОБА_2 заробітної плати та компенсації за роботу у вихідні та святкові дні за його зверненням було перевірено Державною інспекцією з питань праці.
Вимога щодо скасування наказу «про звільнення ОСОБА_2» від 07.06.2013р. №22-К задоволенню не підлягає з підстав зазначених у первісному позову.
Стосовно вимоги про стягнення з ФОП ОСОБА_1 за вимушений прогул з 04.06.2013р. суд зазначає, що правове регулювання оплати вимушеного прогулу здійснюється відповідно до ст.235 КЗпП України.
Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України питання про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу вирішується судом який розглядає спір про поновленні на роботі.
Предметом розглядуваної справи не є питання поновлення на роботі працівника.
Разом із цим, суд вказує на те, що згідно п.2 трудового договору №04871100273 від 07.06.2013р. обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної кореспондується із обов'язком працівника виконувати роботу (оплата праці проводиться за її виконання).
Однак, Позивач ОСОБА_2 протягом часу з 26.04.2012р. по 08.05.2013р. не виконував покладені на нього обов'язки у зв'язку із його відсутністю без поважних причин про що йшлося вище.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що дана вимога також не підлягає задоволенню.
Суд приймає до уваги доводи Відповідача про те, що компенсація за невикористану відпустку за 22 календарних дня виплачена 26.04.2012р. у розмірі 800 гривень 14 копійок (перераховано згідно платіжного доручення від 26.04.2012р. №2747). Розмір даного перерахунку під час перевірки податковим органом сприйнятий як нарахування заробітної плати у зв'язку із чим підприємцю донараховано податок на доходи з фізичних осіб.
Отже, суд приходить до висновку про те, що вимога ОСОБА_2 про виплату компенсації за невикористану відпустку у період з 07.06.2011р. по 01.05.2012р. є також безпідставною.
Стосовно вимоги про стягнення витрат на оплату довіреності представнику.
Відповідно ст.88 ЦПК України суд присуджує судові витрати понесені стороною, на користь якої ухвалено рішення з другої сторони у справі.
З огляду на це, суд не вбачає підстав для присудження ФОП ОСОБА_1 витрат на оплату довіреності представнику ОСОБА_2.
Вимоги зустрічного позову про стягнення моральної шкоди з роботодавця суд вважає також необґрунтованими з підстав відсутності порушень з боку підприємця.
Слід звернути увагу на ту обставину, що відповідно до товаро - транспортних накладних (а.с. 128-132 том № 2), ОСОБА_2 здійснював вантажні перевозки на різних вантажних транспортних засобах в той період, коли він здійснював прогули за місцем своєї роботи що свідчить про те, що він працював, мав дохід. Суд критично відноситься до доводів ОСОБА_2 стосовно того, що він допомогав здійснювати перевозки, оскільки не було грошових коштів, що не відповідає дійсності.
Суд критично відноситься до доводів свідка ОСОБА_12 стосовно тих обставин, що в деяких актах щодо відсутності ОСОБА_2 за місцем своєї роботи, оскільки вони спростовуються доводами позивача та його представників, поясненнями інших свідків, допитаних в судовому засіданні.
Окрім того в судовому засіданні встановлено, що в провадженні СВ Орджонікідзевського МВ ГУМВС перебуває кримінальне провадження за ст.. 366 ч. 1 КК України за заявою ОСОБА_2, по якому проводиться досудове слідство, однак рішення по ньому не прийнято, винна особа не встановлена. Це провадження ніяким чином не є перешкодою для розгляду та вирішення вказаної цивільної справи, яка є трудовим спором між сторонами та строки розгляду справи якої обмежений ЦПК України.
Відповідно до ст.. 40 ч. 1 п. 4 кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Суд дає критичну оцінку доводам відповідача та його представника, викладених ними в позовній заяві та в судовому засіданні щодо невизнання позовних вимог позивача та підробку складених актів щодо відсутності відповідача за місцем роботи, оскільки вони є голослівними, безпідставними та не підтверджені належними та допустимими доказами і спростовуються стабільними поясненнями позивача та його представників, поясненнями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_12, допитаних в судовому засіданні, які попереджалися про кримінальну відповідальність за ст.. ст.. 384, 385 КК України та які підтвердили факт відсутності відповідача за місцем роботи, факт складання актів щодо відсутності відповідача за місцем роботи, наданими позивачем доказами, матеріалами справи в їх сукупності. Всі акти, які є в матеріалах справи щодо відсутності ОСОБА_2 за місцем роботи є достовірними, не викликають у суду будь - яких сумнівів стосовно їх складання, відповідають вимогам закону та є підставою винесення позивачем відповідних наказів та розірвання трудового договору між сторонами саме по ст.. 40 ч. 1 п. 4 КЗпП України.
Таким чином суд приходить до законного та обґрунтованого висновку про задоволення первісного позову ОСОБА_1 та вважає за необхідне розірвати трудовий договір № 04871100273 від 7 червня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на підставі ст.. 40 ч. 1 п. 4 кодексу законів про працю України та зобов'язати Орджонікідзевський міський центр зайнятості зняти з реєстрації трудовий договір № 04871100273 від 7 червня 2011 року; відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 в повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по справі.
Керуючись ст. ст. 36, 40, 148, 149, 150, 233, 234, 235, 237 - 1 кодексу законів про працю України, ст. ст. 10, 11, 57, 60, 88, 209 - 213 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Орджонікідзевського міського центру зайнятості «про розірвання трудового договору та зобов'язати Орджонікідзевський міський центр зайнятості зняти його з реєстрації» задовольнити.
Розірвати трудовий договір № 04871100273 від 7 червня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та зобов'язати Орджонікідзевський міський центр зайнятості зняти з реєстрації трудовий договір № 04871100273 від 7 червня 2011 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 115 грн..
Відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 «про зміну причини звільнення, про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, про стягнення моральної шкоди».
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 - днів з дня проголошення рішення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Орджонікідзевський міський суд.
Суддя Орджонікідзевського
міського суду Томаш В.І.