Номер провадження № 22-ц/785/1292/14
Головуючий у першій інстанції Свячена Ю.Б.
Доповідач Сидоренко І. П.
07.02.2014 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів - Погорєлової С.О., Сєвєрової Є.С., при секретарі - Колмакові В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2013року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, за участю третьої особи - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області про усунення перешкод у здійсненні права власності, зняття з реєстраційного обліку та визнання недійсним договору купівлі-продажу, та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3, за участю третіх осіб - приватного нотаріуса ОСОБА_7, державного нотаріуса Другої Одеської державної нотаріальної контори Гур'янова Л.Г., Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання договору купівлі-продажу удаваним, визнання свідоцтва про право власності недійсним, визнання договору купівлі-продажу недійсним та стягнення моральної шкоди, -
встановила:
19 листопада 2005року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1, виселити ОСОБА_2 з вказаної квартири, зняти її з реєстраційного обліку у вказаній квартирі, посилаючись на те, що вона за договором купівлі-продажу від 19 травня 2005року придбала її у ОСОБА_5, зареєструвала право власності на вказану квартиру, але продавець ОСОБА_5 не попередила її, що з 2001року в даній квартирі вона дозволила тимчасово мешкати та зареєструвала в квартирі ОСОБА_2 На даний час відповідачка ОСОБА_2 здає квартиру в піднайом третім особам та не бажає звільнити квартиру добровільно (том 1 а.с.3-4).
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2005року позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені в повному обсязі (том 1 а.с.20).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 березня 2006року за заявою ОСОБА_2 було скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2005року (том 1 а.с.61).
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2006року знову було задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про зобов'язання усунути перешкоди в здійсненні права власності квартирою, виселенні і зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку із спірної квартири (том 1 а.с.87-89).
Вказане рішення суду було скасовано ухвалою апеляційного суду Одеської області від 04 грудня 2007року з направленням справи на новий судовий розгляд (том 1 а.с.173-174).
05 вересня 2007року ОСОБА_2 звернулася до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, в якому просила суд:
- визнати удаваним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 04 жовтня 2001року між ОСОБА_6 і ОСОБА_5;
- визнати, що договір купівлі-продажу від 04 жовтня 2001року, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_5, був укладений між ОСОБА_6 та нею - ОСОБА_2;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради 25 травня 2004року на ім'я ОСОБА_5;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 19 травня 2005року, за яким ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_1;
- стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 суму отриманої вартості квартирі АДРЕСА_1 у розмірі 150000грн.;
- визнати за нею ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1;
- стягнути з ОСОБА_5 на її, ОСОБА_2, користь моральну шкоду в сумі 5000грн. (том 2 а.с.5-9).
В обґрунтування позову ОСОБА_2 вказала, що з жовтня 2001року вона постійно мешкає і зареєстрована у спірній квартирі, яку вона придбавала, але формально договір купівлі-продажу квартири був оформлений на ім'я ОСОБА_5, та відповідно до домовленості у зв'язку з неоднозначною ситуацією, що була у неї (ОСОБА_2.) з ОСОБА_5 на той час, вони вирішили, що в подальшому між нею та ОСОБА_5 буде укладений договір дарування вказаної квартири. В подальшому ОСОБА_2 вказала, що вона отримала від ОСОБА_5 гроші в борг на ремонт спірної квартири, тому договір купівлі-продажу був оформлений на ім'я ОСОБА_5
Позивач ОСОБА_2 вказала, що ОСОБА_5 04 березня 2003року надала їй довіреність на ведення усіх справ і вирішення питань стосовно оплати комунальних послуг та інших дій і на підставі вказаної довіреності вона отримала 25 травня 2004року свідоцтво на право власності на ім'я ОСОБА_5, яким спірна квартира була виділена в окрему квартиру та надано номер квартири 3-А.
В середині 2006року їй стало відомо, що за договором купівлі-продажу від 19травня 2005року ОСОБА_5 без її відома продала квартиру ОСОБА_3 за 150000грн.
На підставі наведеного ОСОБА_2 вважала, що її права, як дійсного власника спірної квартири, порушені та просила суд задовольнити її позов в повному обсязі.
Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2007року і додатковим рішення суду від 10 жовтня 2007року позов ОСОБА_2 був задоволений (том 2 а.с.40-44).
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2007року було задоволено заяву представника ОСОБА_3 та заочне рішення суду від 27 вересня 2007року і додаткове рішення суду від 10 жовтня 2007року були скасовані.
Справу за позовом ОСОБА_2 було направлено для розгляду в загальному порядку за правилами виключеної підсудності до Приморського районного суду м. Одеси (том 2 а.с.74-76).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 травня 2009року позовні вимоги ОСОБА_3 і позовні вимоги ОСОБА_2 були об'єднані в одне провадження (том 1 а.с.250).
Позивач ОСОБА_3, остаточно уточнив свої позовні вимоги, просила суд: зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1; зняти ОСОБА_2 з реєстраційного обліку у вказаній квартирі, посилаючись на те, що вона за договором купівлі-продажу від 19 травня 2005року придбала її у ОСОБА_5, а ОСОБА_2 перешкоджає їй у здійсненні права власності на квартиру.
Також позивач ОСОБА_3 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 29 жовтня 2007року, посилаючись на те, що ОСОБА_2 безпідставно до вирішення питання про скасування рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2007року і додаткового рішення суду від 10 жовтня 2007року, продала спірну квартиру за вказаним договором ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та після неї став правонаступником ОСОБА_4 (том 1 а.с.186-187, том 3 а.с.118-119, 128, 136).
Позов ОСОБА_2 позивач ОСОБА_3 не визнала, просила відмовити у задоволені позову, посилаючись на те, що ОСОБА_5 зареєструвала ОСОБА_2 у спірній квартирі і тимчасово дозволила в ній проживати за проханням ОСОБА_2, оскільки остання працювала ріелтором у фірмі по продажу нерухомості і, як пояснила ОСОБА_5 ОСОБА_2, реєстрація у даній квартирі їй потрібна для встановлення телефону у квартирі. Ніяких грошей для придбання спірної квартири ОСОБА_2 не сплачувала продавцю, та за проханням ОСОБА_5 лише вирішувала питання, пов'язанні з оплатою комунальних послуг, отриманням на ім'я ОСОБА_5 свідоцтва на право власності на спірну квартиру, на що ОСОБА_5 надавала на ім'я ОСОБА_2 довіреність. Позивач ОСОБА_3 вказала, що дії ОСОБА_2 були спрямовані на заволодіння шахрайським шляхом квартирою належної ОСОБА_5
При розгляді справи в Приморському районному суді м. Одеси, позивач ОСОБА_2 просила суд відмовити у задоволені позову ОСОБА_3, підтримала свої позовні вимоги в повному обсязі.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2013року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені, у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено (том 3 а.с.149-156).
Суд зобов'язав ОСОБА_2 усунути ОСОБА_3 перешкоди у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_1.
Суд вирішив зняти ОСОБА_2 з реєстраційного обліку у квартирі АДРЕСА_1.
Суд визнав недійсним договір купівлі-продажу від 29 жовтня 2007року квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_9, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі за № 307.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення її позову і відмову у задоволені позову ОСОБА_3, посилаючись на те, що суд необґрунтовано і безпідставно відмовив їй у задоволені позову, не прийняв до уваги усі обставини по справі, яким суд не надав належної оцінки (том 3 а.с.163-165).
Справа розглянута у відсутності ОСОБА_2, яка була належним чином сповіщена про слухання справи, але без поважних причин не з'явилася в судове засідання апеляційної інстанції (а.с.190). Також справа розглянута у відсутності ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, які були сповіщені про слухання справи в апеляційній інстанції належним чином за останньою відомою адресою згідно вимог ст.77 ЦПК України (а.с.191-194). Представник Приморського РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеської області просив розглянути справу у їх відсутності (а.с.186).
В силу ст.305 ч.2 ЦПК України, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутністю вказаних осіб.
Судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про відкладення слухання справи у зв'язку з хворобою її представника ОСОБА_11, оскільки судова колегія не визнала надану суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 довідку травмпункту «Міська клінічна лікарня №3» у м.Одесі - належним доказом хвороби ОСОБА_11 на час розгляду справи в апеляційній інстанції, а саме 07 лютого 2014року. Так, із зазначеної довідки вбачається, що ОСОБА_11 24 січня 2014року звернувся до травмпункту КУ «Міська клінічна лікарня № 3» в м. Одесі та йому встановлено діагноз: пошкодження правого ліктьового суглобу і забиття колінного суглобу та рекомендовано: консультація невропатолога. В подальшому стан здоров'я ОСОБА_11 суду невідомий, не надано суду будь-яких відповідних медичних документів на підтвердження хвороби ОСОБА_11 саме на 07 лютого 2014року.
Крім того, cудова колегія приймає до уваги, що вказана справа тривалий час розглядалася судом першої інстанції, а саме з листопада 2005року. Рішення суду по вказаній справі було постановлено ще 07 травня 2013року та представник ОСОБА_11 був присутній при ухвалені рішення суду, але ОСОБА_2, надавши 29 травня 2013року заяву про видачу рішення суду, з невідомих причин отримала рішення суду 16вересня 2013року і подала заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду і апеляційну скаргу про скасування рішення суду лише 26 вересня 2013року поштою, при цьому не сплативши судовий збір.
Подавши апеляційну скаргу, ОСОБА_2 не цікавилася рухом справи і лише 23грудня 2013року виконала вимоги ухвали апеляційного суду Одеської області від 23жовтня 2013р. про залишення апеляційної скарги без руху (а.с.172-173, 174-181).
Судова колегія, звертає увагу, що справа тривалий час не розглядалася у суді першої інстанції і її слухання відкладалося за численними довідками про звернення ОСОБА_11, а також ОСОБА_2 до вищевказаного травмпункту, а саме на а.с.71, 81 том 1 довідка від 31 травня 2006р., на а.с.128 том 1 довідка від 14 липня 2007р., на а.с.217 том 1 довідка від 23 вересня 2008р, на а.с.65 том 3 копія довідки травмпункту 08 травня 2012р., і в подальшому суду не були надані інші медичні документи про лікування або знаходження на лікарняному, у зв'язку з отриманими травмами.
ОСОБА_2 в процесі розгляду справи неодноразово подавала заяви про відкладення слухання справи у зв'язку з хворобою, зобов'язувалася надати суду відповідні медичні документи на підтвердження хвороби, але в подальшому таких документів не надавала (том 3 а.с.3, 12).
Вищезазначені дії ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_11 свідчать про недобросовісне здійснення стороною своїх процесуальних прав, оскільки такі дії направлені на затягування розгляду справи по суті.
На підставі наведеного судова колегія визнала, що ОСОБА_2 і її представник ОСОБА_11 сповіщені про слухання справи належним чином та не з'явилися в судове засідання апеляційної інстанції без поважних причин.
На підставі.2 ст.305 ЦПК України, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутністю ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_11, які належним чином повідомлені про слухання справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_3, її представника, вивчивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд 1 інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
ОСОБА_12 ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позов ОСОБА_3 і відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_2, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_2 не надала суду відповідні докази про придбання квартири за свої особисті кошти, про передачу ОСОБА_13 грошових коштів для придбання спірної квартири, не надала доказів про отримання від ОСОБА_13 грошей для здійснення ремонту спірної квартири, та повернення ОСОБА_5 вказаних грошей, про існування домовленості з ОСОБА_5 на укладення на ім'я ОСОБА_2 договору дарування спірної квартири.
Судова колегія, погоджується з вказаним висновком суду, оскільки він відповідає встановленим обставинам по справі, матеріалам справи і зроблений відповідно до вимог чинного законодавства.
Судом апеляційної інстанції встановлено наступне.
За договором купівлі-продажу від 04 жовтня 2001року ОСОБА_5 придбала у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1. Вказаний договір купівлі-продажу був зареєстрований на ім'я ОСОБА_5 17 жовтня 2001року в органах БТІ (том 1 а.с.47, том 2 а.с.12).
Судом встановлено, що договір купівлі-продажу квартири укладено в письмовій формі, цей договір нотаріально посвідчений, зміст правочину не суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин вчинено у формі, встановленій законом. З тексту спірного договору вбачається, що сторони досягли всіх істотних умов договору, нотаріусом перевірено дєздатність сторін, сторонам роз'яснено зміст та правові наслідки правочину.
На підставі розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 10 березня 2004року за № 590 вказана квартира було виділена в самостійну квартиру з присвоєнням номера 3-А (том 1 а.с.141). Замість договору купівлі-продажу від 04 жовтня 2001року на ім'я ОСОБА_5 було видано 25 травня 2004року свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 (том 1 а.с.20).
В подальшому ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 19 травня 2005року, у зв'язку з виїздом на постійне мешкання у Німеччину, продала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 (том 1 а.с.6). Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно право власності на вказану квартиру зареєстровано 23 травня 2005року за ОСОБА_3 (том 1 а.с.7).
ОСОБА_2 не надала суду першої і суду апеляційної інстанції жодного доказу на підтвердження своїх позовних вимог про те, що дійсним власником спірної квартири є вона, що вона придбала квартиру за свої кошти, але формально договір купівлі-продажу квартири був оформлений на ім'я ОСОБА_5, що у неї була з ОСОБА_5 домовленість про укладення на її (ОСОБА_2.) ім'я від імені ОСОБА_5 договору дарування вказаної квартири, що це було пов'язано з отриманням нею від ОСОБА_5 в борг грошей на ремонт спірної квартири, тому договір купівлі-продажу був оформлений на ім'я ОСОБА_5
Навпаки усі твердження ОСОБА_2 про домовленості про укладення договору дарування спірної квартири від імені ОСОБА_5 на її ім'я спростовуються довіреністю від 04 березня 2003року, якою ОСОБА_5 уповноважила ОСОБА_2 лише представляти її інтереси у відповідних житлово-комунальних організаціях з усіх питань, що стосуються права власності ОСОБА_5 на спірну квартиру, і у довіреності чітко вказано - «БЕЗ ПРАВА ПРОДАЖУ, ДАРУВАННЯ, МІНИ цієї квартири» (том 2 а.с.16).
Довіреністю від 26 травня 2004року ОСОБА_5 уповноважила ОСОБА_2 бути її представником з питань продажу вищевказаної квартири, що унеможливлює ОСОБА_2 будь-яким чином придбати спірну квартиру на своє ім'я (а.с.142 том 1).
Вказані обставини, а саме отримання свідоцтва на право власності на ім'я ОСОБА_5, надання довіреностей ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_2, були відомі ОСОБА_2 весь час: з дня придбання ОСОБА_5 квартири 04 жовтня 2001року і до дня її продажу 19 травня 2005року ОСОБА_3, але ОСОБА_2 до вересня 2007року ні з якими позовами до суду не зверталася і не ставила питання про визнання за нею права власності на спірну квартиру.
ОСОБА_2 не надала суду доказів які саме суми вона отримувала від ОСОБА_5 на ремонт спірної квартири, коли саме повинна були повернути, чому не повертала гроші в період з 2001року до дня продажу квартири.
Судова колегія, не приймає до уваги, як належний доказ на підтвердження позовних вимог ОСОБА_2, відгук відповідача ОСОБА_6 на її позовну заяву на а.с.29 том 2, в якому він вказав, що він нібито «ніякої ОСОБА_5 ніколи не бачив, … ніякої угоди з нею не укладав, ... нічого від неї не отримував,… чому в договорі замість позивачки зазначена ОСОБА_5 пояснити не може». Вказані твердження ОСОБА_6 спростовуються не лише договором купівлі-продажу спірної квартирі від 04 жовтня 2001року між ним та саме ОСОБА_5, а й обставинами, які визнала сама ОСОБА_2 та вказала в позовній заяві, що договір купівлі-продажу спірної квартири був оформлений хоча і формально, але саме на ім'я ОСОБА_5 Тобто при відсутності інших доказів, такі твердження відповідача ОСОБА_6 є голослівними і безпідставними.
Оглянувши текст відгуку ОСОБА_6 на позовну заяву ОСОБА_2, судова колегія звернула увагу, що підпис ОСОБА_6 в договорі купівлі-продажу від 04 жовтня 2001року (том 2 а.с.12) і у відгуку на позовну заяву ОСОБА_2 (том 2 а.с.29) не співпадає, та виконаний шляхом накладення іншого тексту для виконання підпису на відгуку на позовну заяву ОСОБА_2
Позивач ОСОБА_2 спочатку звернулася 05 вересня 2007року з позовом до Малиновського районного суду м. Одеси, в якому зазначила місце проживання відповідачів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 в Малиновському районі м. Одеси, в той час, як їй достовірно було відомо, що ОСОБА_5 і ОСОБА_6 знаходяться за межами України, вона надала копію паспорта ОСОБА_5, де була вказана інша адреса її проживання ніж в позовній заяві та копію закордонного паспорта ОСОБА_5 (том 2 а.с.5-34).
При розгляді позову ОСОБА_2 судом першої інстанції взагалі не були сповіщені відповідачі про слухання справи, що підтверджується довідкою на а.с.30 том 2 та судом в порушенні вимог ст.ст.224-231, 114 ЦПК України було постановлено заочне рішення від 27 вересня 2007року і додаткове рішення від 10 жовтня 2007р., у зв'язку з чим воно було в подальшому скасовано з направленням справи для розгляду по суті за виключною підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси (том 2 а.с.40-44, 74-76).
Судова колегія, звертає увагу на те, що після ухвалення додаткового рішення суду від 10 жовтня 2007року, ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 29 жовтня 2007року продала спірну квартиру ОСОБА_9, яка в спірну квартиру не вселилася, а ОСОБА_2 зі спірної кватири не виселилася та не знялася з реєстрації до цього часу. На думку судової колегії, вказані обставини свідчать про бажання ОСОБА_2 в порушенні вимог закону заволодіти квартирою ОСОБА_5
Судова колегія вважає, що ОСОБА_2, звернувшись до суду з позовом на підставі ст.235 ЦК України про визнання удаваним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеному 04 жовтня 2001року між ОСОБА_6 і ОСОБА_5, та визнання, що договір купівлі-продажу від 04 жовтня 2001року, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_5, був укладений між ОСОБА_6 та нею - ОСОБА_2, виклавши в позові обставини про домовленість з ОСОБА_5 про укладення договору дарування спірної квартири на її (ОСОБА_2) ім'я, взагалі не визначилася з правовою позицією своїх позовних вимог, а також послалась на вимоги Закону, що не діяв на час укладення договору купівлі-продажу від 04.10.2001р. Так, на час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири від 04 жовтня 2001року діяв Цивільний Кодекс України в редакції 1963року, та необхідно було робити посилання на ст.58 ЦК України (в редакції 1963року).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач ОСОБА_2 не послалася на те, що вказаний договір купівлі-продажу спірної квартири було оформлено з метою приховати якийсь інший договір, та посилаючись лише на приписи ст. 235 ЦК України, просила задовольнити позов.
Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно із ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частини може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.
Відповідно до вимог ст.58 ЦК України (в редакції 1963року), що діяв на час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири від 04 жовтня 2001року, як і до вимог ст. 235 ЦК України (в редакції 2004року) удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
До удаваних правочинів наслідки недійсності можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
В силу положень ст.60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що за його думкою є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Позивач ОСОБА_2 не надала суду першої та апеляційної інстанції доказів, що договір купівлі-продажу від 04 жовтня 2001р. був удаваним та не було встановлено судом першої та апеляційної інстанції, що вчинений між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 договір купівлі-продажу спірної квартири, був вчинений для приховання іншого правочину.
Судова колегія дійшла висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання договору купівлі-продажу квартири від 04 жовтня 2001року удаваним правочином. Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів прийшла до висновку про те, що при укладанні договору купівлі-продажу квартири від 04 жовтня 2001року сторони діяли в межах норм цивільного законодавства, розуміли значення і умови цього правочину та його наслідки, підтвердили дійсність намірів при укладенні договору та те, що цей договір не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину, договір не є правочином зловмисним, не приховує інший правочин і відповідає дійсним намірам сторін. Сторони уклали договір без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і психічного. Всі ці обставини підтверджуються самим договором.
В той же час, для визнання правочину удаваним слід мати на увазі, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення певної особистої користі, їхні дії спрямовані на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Однак, матеріали справи свідчать, що позивачка ОСОБА_2 не була стороною договору купівлі-продажу спірної квартири від 04 жовтня 2001року, а допустимих доказів на підтвердження наміру відповідача ОСОБА_6 укласти з нею (ОСОБА_2.) договір купівлі-продажу спірної квартири та доказів, які б свідчили про досягнення між сторонам згоди з усіх істотних умов такого договору, а також того, що умовою договору була сплата відповідних коштів, суду не надано.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. На підставі вимог ст. ст. 58, 59 ЦПК України докази по справі повинні бути належними, допустимими та достовірними.
Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням того, що ОСОБА_2 не надала суду першої і апеляційної інстанції відповідні належні і допустимі докази на підтвердження своїх позовних вимог, дослідивши повно і всебічно усі наявні у справі докази, судова колегія дійшла до глибокого внутрішнього переконання про безпідставність заявлених позовних вимог ОСОБА_2
Судом першої інстанції законно і обґрунтовано задоволені позовні вимоги ОСОБА_3, оскільки відповідач ОСОБА_2 порушує права ОСОБА_3, як законного власника спірної квартири.
Згідно ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
У зв'язку із проживанням у зазначеній квартирі ОСОБА_2, небажанням ОСОБА_2 звільнити квартиру порушуються права ОСОБА_3, передбачені ст. 383 ЦК України, а саме на використання квартири для власного проживання та проживання членів своєї сім'ї.
Відповідно до вимог ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).
Згідно зі ст.1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право мирно володіти своїм майном.
Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю, право приватної власності є непорушним, що також закріплено в ч.1 ст.321 ЦК України, згідно якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник майна відповідно до ст.319 ЦК України володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб тощо.
Діями ОСОБА_2 порушуються права та законні інтереси ОСОБА_3, оскільки факт реєстрації сторонньої особи у спірній квартирі, обмежує ОСОБА_3 у реалізації її повноважень щодо власного майна.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.
Апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2013року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: І.П.Сидоренко
Судді: С.О. Погорєлова
Є.С. Сєвєрова