ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/25003/13 03.02.14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут»
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «ІФГ КАПІТАЛ»
3) Національного банку України
про визнання договору про передавання в управління непроданих активів № 31-Л від
05.09.2013 р. недійсним
Суддя Гавриловська І.О.
У судових засіданнях брали участь представники учасників судового процесу
від позивача: не з'явився
від відповідачів: 1) не з'явився
2) Дешко В.О. - дов. № б/н від 31.01.14 р.
3) Лєдок Д.С. - дов. № 18-208/1342-3308 від 03.03.11 р.
Блажко К.А. - дов. № 18-217/6578-12991 від 01.11.11 р.
Маслова В.М. - дов. № 18-208/1340-3206 від 03.03.11 р.
На розгляд господарського суду м. Києва передано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «ІФГ КАПІТАЛ» та Національного банку України про визнання договору про передавання в управління непроданих активів № 31-Л від 05.09.2013 р. недійсним.
Ухвалою суду від 26.12.13 р. за даною позовною заявою порушено провадження у справі № 910/25003/13 та призначено її розгляд на 15.01.14 р., зобов'язано сторін надати певні документи.
Через службу діловодства суду від позивача та відповідача-3 надійшли документи на виконання ухвали суду, але не у повному обсязі.
Представник Національного банку України в судовому засіданні 15.01.14 р. повідомив, що виконати вимоги ухвали суду в повному обсязі наразі не готовий.
Представники позивача та відповідачів - ТОВ «Український промисловий банк» та ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ КАПІТАЛ» у судове засідання 15.01.14 р. не з'явилися, про призначене судове засідання були повідомлені належним чином, про що свідчить розписка представника позивача про отримання ухвали суду від 26.12.13 р., повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення від 30.12.13 р., яке підтверджує отримання відповідачем-2 03.01.14 р. ухвали про порушення провадження у справі.
Через службу діловодства господарського суду 13.01.14 р. та 14.01.14 р. від відповідача - ТОВ «ІФГ КАПІТАЛ» надійшли клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю направити уповноваженого представника.
Розглянувши дане клопотання, суд його відхилив з тих підстав, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника, у зв'язку з чим це клопотання визнається судом необґрунтованим та підлягає відхиленню.
Проте, у зв'язку з необхідністю повторно зобов'язати позивача та відповідача-1 і відповідача-2 виконати вимоги ухвали суду від 26.12.13 р., зважаючи на неявку представників позивача та відповідачів у судове засідання, а також враховуючи необхідність витребувати у відповідача-3 додаткові докази у справі, господарський суд з метою з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору в даній справі, ухвалою від 15.01.14 р. розгляд даної справи відклав на 03.02.14 р. та повторно зобов'язав учасників судового процесу надати суду певні документи та докази.
Представник позивача та відповідача-1 в судове засідання 03.02.14 р. повторно не з'явились, вимог ухвали суду від 15.01.14 р. не виконали, про поважні причини неявки суду не повідомили, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Представник відповідача-2 в судовому засіданні 03.02.14 р. надав оригінали договорів для огляду та письмовий відзив на позовну заяву, який залучено до матеріалів справи.
Представник відповідача-3 в судовому засіданні 03.02.14 р. надав суду документи на виконання вимог ухвали суду від 15.01.14 р., які залучено до матеріалів справи.
Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення позивача та відповідача-1 про час та місце судового засідання та про наслідки ненадання ними витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представників вищезазначених учасників судового процесу.
У судовому засіданні 03.02.14 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.
Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, господарський суд міста Києва, -
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Добробут» (позичальник) було укладено кредитний договір про відкриття не відновлювальної кредитної лінії № 10/К-06 від 10.11.2006 р., відповідно до умов якого банк відкриває позичальнику не відновлювальну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти (кредит) на наступних умовах:
- ліміт кредитування - 2 800 000,00 грн.;
- строк кредитної лінії - з 10.11.06 р. до 09.11.09 р.;
- мета використання коштів - проведення реконструкції складських приміщень, що належать ТОВ «Добробут» згідно з договором підряду № 23/10-1 від 23.10.06 р. та придбання автомобілів «КАМАЗ» в кількості 3 одиниці та причепи «СЗАП» в кількості 3 одиниці, згідно з договором про наміри купівлі-продажу № 42-06 від 25.09.06 р.;
- процентна ставка - 18 % річних;
- комісія за підготовку та оформлення договору - 150,00 грн., в т.ч. ПДВ - 25,00 грн.;
- щомісячна комісія за управління кредитною лінією із розрахунку 0,5 % річних, без ПДВ, від фактичної заборгованості за кредитом.
Згідно з п. 1.2. кредитного договору № 10/К-06 від 10.11.06 р., під терміном «не відновлювальна кредитна лінія» розуміється кредитна лінія, при якій при отриманні позичальником повної суми кредитних коштів і досягненні ліміту кредитування подальша видача кредитних коштів позичальнику припиняється незалежно від фактичної суми заборгованості за кредитом на протязі дії кредитного договору.
Відповідно до п. 10.1. кредитного договору № 10/К-06 від 10.11.06 р., даний договір набуває чинності з моменту підписання його уповноваженим представниками сторін та діє до повного виконання сторонами взаємних зобов'язань.
Позивач пояснив суду, що йому стало відомо про те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» в особі ліквідатора Раєвського К.Є. (далі - установник управління), Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «ІФГ КАПІТАЛ» (далі - управитель) та Національним банком України (далі - НБУ) укладено договір про передавання в управління непроданих активів № 31-Л від 05.09.2013 р., відповідно до умов якого установник управління передає в управління управителю активи, наявні на балансі установника управління на дату укладення цього договору (далі - активи), а управитель приймає в управління активи і зобов'язується вживати всіх необхідних заходів для задоволення вимог кредиторів установника управління (далі - вигодо набувач) за рахунок активів. Перелік активів наведено в додатку 1 до цього договору. Вигодонабувачами за договором є кредитори установника управління, які на дату підписання договору внесені до переліку (реєстру) вимог кредиторів установника управління, та кредитори, вимоги яких виникли під час здійснення ліквідаційної процедури установника управління та розрахунки з якими не проведені (далі - перелік вигодонабувачів). Перелік вигодонабувачів наведено в додатку 2 до цього договору.
Згідно з актом приймання-передавання в управління непроданих активів від 01.10.13 р., ТОВ «Український промисловий банк» (установник управління) передало ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ КАПІТАЛ» (управитель) активи (права вимоги), втому числі і до ТОВ «Добробут» на суму 7 790 567,66 грн. за кредитним договором № 10/К-06 від 10.11.06 р.
ТОВ «Добробут» вважає, що укладений між ТОВ «Український промисловий банк» (установник управління), ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ КАПІТАЛ» (управитель) та НБУ договір про передавання в управління непроданих активів № 31-Л від 05.09.13 р. суперечить положенням законів, що регулюють кредитні правовідносини, зокрема, Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, що є підставою для визнання даного договору недійсним з огляду на наступне.
У відповідності до п. 1.2. договору № 31-Л від 05.09.13 р., управитель є довірчим власником отриманих в управління активів. До управителя не переходить право власності на активи. Обмеження права довірчої власності управителя встановлюється цим договором і законодавством України.
Пунктом 2.1. договору № 31-Л від 05.09.13 р. визначено, що установник управління зобов'язується протягом 20-ти робочих днів з дати укладення договору: а) передати управителю: активи згідно з переліком, наведеним у додатку 1 до цього договору; документи, що підтверджують право власності на активи; документи, на підставі яких виникли майнові права та обов'язки установника управління щодо активів, у том числі судові рішення, виконавчі документи, договори тощо; звіти та висновки про оцінку майна суб'єктів оціночної діяльності, інформацію про балансову вартість кожного активу, його ціну та порядок продажу, згідно з яким актив продавався і не був проданий; документи, що підтверджують вимоги вигодонабувачів; копію реєстру акціонерів установника управління, засвідчену реєстратором, копію статуту з усіма змінами; б) повідомити вигодонабувачів про передавання активів управителю та покладання на нього обов'язків щодо подальшого задоволення вимог кредиторів установника управління; в) повідомити боржників установника управління про передавання активів в управління управителя, з яки належить здійснювати розрахунки за активами.
Згідно з п. 2.2. договору № 31-Л від 05.09.13 р., управитель зобов'язується: прийняти від установника управління активи та документи передбачені договором, забезпечувати збереження отриманих активів та документів від втрати, нестачі або пошкодження; здійснювати належне та ефективне управління активами особисто та виключно в інтересах вигодонабувачів; здійснювати погашення вимог вигодо набувачів у черговості відповідно до переліку вигодонабувачів; вести окремо облік активів та операцій, які відображають погашення вимог вигодонабувачів; укласти договір про страхування фінансової відповідальності (фінансових ризиків) управителя за рахунок коштів управителя в установленому законодавством України порядку; у своїй діяльності дотримуватися вимог законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів НБУ; щомісячно до 08 числа, наступного за звітним, надавати до НБУ інформацію про вжиті заходи щодо управління активами, надходження коштів від управління ними, стан розрахунків з вигодонабувачами; надавати за окремими запитами НБУ інформацію про проведення роботи з управління активами та задоволення вимог вигодонабувачів; після завершення процедури управління активами надати до НБУ аудиторський висновок про діяльність управителя з управління активами; протягом десяти днів після складання аудиторського висновку передати до відповідних архівів документи, прийняті від установника управління згідно з цим договором, і ті, що утворилися внаслідок проведеної ним роботи щодо управління активами та задоволення вимог вигодонабувачів, а до НБУ - акт про приймання-передавання документів до цього архіву; подавати до НБУ відповідні розрахунки та копії підтверджуючих документів для отримання винагороди і відшкодування витрат відповідно до умов цього договору; повідомити НБУ за три місяці до закінчення дії договору про ймовірність задоволення вимог вигодонабувачів за рахунок активів.
Відповідно до п. 2.4. договору № 31-Л від 05.09.13 р., управитель має право: володіти, користуватися і розпоряджатися активами відповідно до законодавства України та цього договору; бути процесуальним правонаступником установника управління в справах, однією із сторін (учасників) яких є установник управління, а також правонаступником у виконавчих провадженнях, однією із сторін (учасників) яких є установник управління; на отримання винагороди та відшкодування витрат, які виникли в процесі управління активами, за рахунок одержаних від управління цими активами коштів у порядку та розмірах, визначених цим договором.
Пунктом 9.1. договору № 31-Л від 05.09.13 р. визначено, що цей договір вважається укладеним з моменту підписання і діє протягом 3 (трьох) років.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215 та 216 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вказані приписи кореспондуються з положеннями ст. 638 ЦК України, відповідно до якої договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договору даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Таким чином, істотними умовами є ті умови, без наявності яких договір не може існувати. Ці умови повинні визначатися законом саме як істотні, бути такими виходячи із правової природи даного виду договору,або якщо одна із сторін заявить, що має бути досягнуто згоди стосовно певної умови.
Аналіз положень Цивільного кодексу України свідчить, що законодавець прямо зазначає перелік істотних умов того чи іншого виду договору.
Відповідно до ст. 1029 Цивільного кодексу України, за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя.
Згідно з пунктами 1. і 2 ст. 1030 ЦК України, предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно; не можуть бути предметом договору управління майном грошові кошти, крім випадків, коли право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлено законом.
Статтею 1035 ЦК України визначено, що істотними умовами договору управління майном є перелік майна, що передається в управління та розмір і форма плати за управління майном.
Позивач пояснив суду, що всупереч ст. 1035 ЦК України та п. 1.1. договору № 31-Л від 05.09.13 р. сторонами не укладено трьохстороннього додатку № 1 (Перелік активів) до договору про передавання в управління непроданих активів № 31-Л від 05.09.13 р. та не визначено перелік майна, що передається в управління.
При цьому, умови договору № 31-Л від 05.09.13 р. суперечать приписам ст. 1034 ЦК України, згідно з якими не можуть бути предметом договору управління майном грошові кошти.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовими вважаються послуги довірчого управління фінансовими активами.
Згідно з п. 1 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.
Пунктом 1 статті 1 вищевказаного закону визначено, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.
Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», особа набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру фінансових установ. Фінансова установа може розпочати надання фінансових послуг, лише якщо: облікова і реєструючи система відповідає вимогам, встановленим нормативно-правовими актами; внутрішні правила фінансової установи, узгоджені з вимогами законів України та нормативно-правових актів державних органів, що здійснюють регулювання та нагляд за ринками фінансових послуг.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, надає висновки про віднесення операцій до певного виду фінансових послуг; здійснює реєстрацію фінансових установ та саморегулівних організацій учасників ринків фінансових послуг; веде Державний реєстр фінансових установ.
Враховуючи вищенаведені правові норми, позивач вважає, що договір про передавання в управління непроданих активів № 31-Л від 05.09.13 р. за своєю правовою природою є договором надання фінансових послуг.
Згідно зі ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 3 статті 91 ЦК України визначено, що юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).
Згідно зі ст. 207 ГК України та ст. 227 ЦК України, якщо суб'єкт господарювання вступив у зобов'язальне правовідношення і при цьому вийшов за межі своїх цілей і завдань, встановлених установчими документами, тобто укладене ним з порушенням меж його господарської компетенції, передбаченої законом, положенням, статутом, то таке зобов'язання може бути визнано недійсним.
Отже, позивач вважає, що оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «ІФГ КАПІТАЛ» не включене до реєстру фінансових установ, не набуло відповідно до законодавства України статусу фінансової установи та не має повноважень на надання фінансових послуг, то згідно з положеннями ст. 207 ГК України, ст. 227 ЦК України є всі підстави вважати, що укладання Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «ІФГ КАПІТАЛ» договору про передавання в управління непроданих активів № 31-Л від 05.09.13 р. порушенням в частині господарської компетенції (спеціальна правосуб'єктність), щодо укладання позастатутних угод, а саме угод про надання фінансових послуг, без відповідного дозволу. Отже, враховуючи вищезазначене є всі підстави для визнання укладеного між ТОВ «Український промисловий банк» (установник управління), ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ КАПІТАЛ» (управитель) та НБУ договору про передавання в управління непроданих активів № 31-Л від 05.09.13 р. недійсним з дати його вчинення.
Крім того, позивач зазначає, що згідно з неправомірним договором про передавання в управління непроданих активів № 31-Л від 05.09.13 р. від ТОВ «Український промисловий банк» до ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ КАПІТАЛ» переходять всі права вимоги щодо стягнення з ТОВ «Добробут» коштів за кредитним договором № 10/к-06 від 10.11.06 р., що приведе до порушення прав та інтересів ТОВ «Добробут».
За таких обставин Товариство з обмеженою відповідальністю «Добробут» звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «ІФГ КАПІТАЛ» та Національного банку України про визнання договору про передавання в управління непроданих активів № 31-Л від 05.09.2013 р. недійсним.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
В силу ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ КАПІТАЛ» у відзиві на позовну заяву просило суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, пояснюючи це тим, що твердження позивача суперечать чинному законодавству та є хибними з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1029 Цивільного кодексу України, за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя.
Згідно з пунктами 1. і 2 ст. 1030 ЦК України, предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно; не можуть бути предметом договору управління майном грошові кошти, крім випадків, коли право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлено законом.
У відповідності до ст. 1033 ЦК України, управителем може бути суб'єкт підприємницької діяльності. Управителем не може бути орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом. Вигодонабувач не може бути управителем. Управитель діє без довіреності. Управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.
Статтею 1034 ЦК України встановлено, що вигоди від майна, що передане в управління, належать установникові управління; установник управління може вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодонабувача).
Статтею 1035 ЦК України визначено, що істотними умовами договору управління майном є перелік майна, що передається в управління та розмір і форма плати за управління майном.
Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» в особі ліквідатора Раєвського К.Є. (далі - установник управління), Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «ІФГ КАПІТАЛ» (далі - управитель) та Національним банком України (далі - НБУ) укладено договір про передавання в управління непроданих активів № 31-Л від 05.09.2013 р., відповідно до умов якого установник управління передає в управління управителю активи, наявні на балансі установника управління на дату укладення цього договору (далі - активи), а управитель приймає в управління активи і зобов'язується вживати всіх необхідних заходів для задоволення вимог кредиторів установника управління (далі - вигодонабувач) за рахунок активів. Перелік активів наведено в додатку 1 до цього договору. Вигодонабувачами за договором є кредитори установника управління, які на дату підписання договору внесені до переліку (реєстру) вимог кредиторів установника управління, та кредитори, вимоги яких виникли під час здійснення ліквідаційної процедури установника управління та розрахунки з якими не проведені (далі - перелік вигодонабувачів). Перелік вигодонабувачів наведено в додатку 2 до цього договору.
Згідно з актом приймання-передавання в управління непроданих активів від 01.10.13 р., ТОВ «Український промисловий банк» (установник управління) передало ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ КАПІТАЛ» (управитель) активи (права вимоги), в тому числі і до ТОВ «Добробут» на суму 7 790 567,66 грн. за кредитним договором № 10/К-06 від 10.11.06 р.
Кошти за даним договором, як встановив господарський суд, передавалися товариству у довірчу власність. Крім того, оспорюваний договір передбачає винагороду товариству як управителю майна, що відповідно до ст. 1035 Цивільного кодексу є істотною умовою договору управління майном.
У відповідності до п. 6.1. договору про передавання в управління непроданих активів № 31-Л від 05.09.2013 р., управитель одержує винагороду за здійснення управління активами в розмірі 10 % від суми надходжень на накопичувальний рахунок управителя, відкритий у НБУ, з яких 80 % щомісяця перераховуються на поточний рахунок, визначений управителем, а решта - 20 % після повного виконання управителем усіх зобов'язань за цим договором.
Згідно з п. 6.2. договору № 31-Л від 05.09.2013 р., управитель має право на відшкодування витрат, пов'язаних з управлінням активами. До витрат управителя з управління активами за договором належать витрати, пов'язані з вжиттям управителем заходів щодо управління активами та розрахунків з вигодо набувачами.
Пунктом 6.4. вищевказаного договору визначено, що виплата винагороди та відшкодування витрат управителя проводиться за рішенням комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків за наявності обґрунтованості їх розрахунку управителем. Рішення приймається не пізніше п'ятнадцяти робочих днів з дня звернення управителя і подання ним усіх необхідних підтвердних документів.
Винагорода та відшкодування витрат, пов'язаних з управлінням активами, здійснюються за рахунок грошових коштів, що надійшли на накопичувальний рахунок управителя, відкритий у в НБУ. У разі відсутності грошових коштів на накопичувальному рахунку управителя витрати управителя не відшкодовуються.
Враховуючи наведене, посилання позивача на порушення істотних умов договору № 31-Л від 05.09.2013 р. є безпідставними.
Крім того, відповідач надав суду підписані уповноваженими особами та скріплені печатками акт приймання-передачі кредитних справ та матеріалів претензійно-позовної роботи за кредитними договорами з позичальниками ТОВ «Укрпромбанк» від 30.09.13 р. та додатку 1 до договору про передавання в управління непроданих активів від 05.09.13 р. № 31-Л.
Таким чином, спростовується посилання позивача на те, що сторонами в порушення ст. 1035 ЦК України, п. 1.1. договору № 31-Л від 05.09.13 р. не укладено трьохстороннього додатку № 1 (Перелік активів) до даного договору та не визначено перелік майна, що передається.
Національний банк України в письмових запереченнях від 14.01.14 р. просив суд відмовити ТОВ «Добробут» у задоволенні позовних вимог, пояснюючи це наступним.
Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що ініційована до набрання чинності цим законом процедура ліквідації банку здійснюється відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим законом.
Процедуру ліквідації ТОВ «Український промисловий банк» розпочато з 21.01.12 р., згідно з постановою Правління НБУ № 19 від 21.01.10 р.
Таким чином, процедура ліквідації ТОВ «Укрпромбанк» здійснюється відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» у редакції, яка діяла до 22.09.2-12 р. (далі - Закон про банки) та Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ № 369 від 28.08.01 р. та зареєстрованого МЮУ 27.09.01 р. за № 845/6036, у редакції, яка діяла до 22.09.12 р. (далі - Положення № 369).
Згідно з частиною 12 ст. 96 Закону про банки, у разі, якщо на момент закінчення строку ліквідації залишилися непроданими активи банку і негайний продаж матиме нслідком істотну втрату їх вартості, ліквідатор надає такі активи в управління визначеній НБУ юридичній особі, яка зобов'язана вжити заходів щодо продовження погашення заборгованості кредиторів банку за рахунок отриманих коштів.
Механізм передачі цих активів регулюється розділом VI Положення № 369.
Враховуючи закінчення процедури ліквідації ТОВ «Укрпромбанк» та наявність непроданих активів, негайний продаж яких мав наслідком істотну втрату їх вартості, між ТОВ «Укрпромбанк», ТОВ «ІК «ІФГ КАПІТАЛ» та НБУ біло укладено договір № 31-Л від 05.09.13 р.
Таким чином, з огляду на ст. ст. 11, 202, 203, 204, 215, 625, 1029, 1030, 1033, 1034 Цивільного Кодексу України та ст. ст. 42, 55 Господарського кодексу України, Національним банком України при укладенні договору про передавання в управління непроданих активів від 05.09.13 р. № 31-Л дотримано всіх вимог чинного законодавства України.
Стосовно доводів позивача щодо відсутності у ТОВ «ІК «ІФГ КАПІТАЛ» статусу фінансової установи, то вони спростовуються Законом про банки та Положенням № 369, якими регулюється передання непроданих активів банку, процедура ліквідації якого завершується, в управління юридичній особі, не визначають серед вимог д о юридичної особи, якій за договором передаватимуться непродані активи банку, набуття нею статусу фінансової установи.
Крім того, за умовами договору № 31-Л від 05.09.13 р. ТОВ «ІК «ІФГ КАПІТАЛ» в управління передано активи у вигляді майнових прав (права вимоги до боржників ТОВ «Укрпромбанк»), а не грошових коштів. Кошти, отримані ТОВ «ІК ІФГ КАПІТАЛ», в результаті управління цими активами, спрямовуються лише на сплату йому винагороди/відшкодування витрат та задоволення вимог вигодонабувачів ТОВ «Укрпромбанк».
У своїх запереченнях Національний банк України посилається на те, що ТОВ «Добробут» не є стороною за договором № 31-Л від 05.09.13 р., тому не володіє певним обсягом прав та обов'язків за цим договором, а отже, в розумінні ч. 2 ст. 11 ЦК України, дані правовідносини на нього не розповсюджується, у зв'язку з чим позивач не має права для пред'явлення вимоги про визнання договору № 31-Л від 05.09.13 р. недійсним.
Господарський суд не приймає дане твердження Національного банку України до уваги, оскільки відповідно до статей 215, 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Таким чином, право позивача обрати такий спосіб захисту свого порушеного права як визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, залежить від того, чи порушено таким правочином його право. У випадку встановлення такого порушення визнання правочину недійсним є способом захисту порушеного права позивача, який він може обрати на власний розсуд (ст. 20 ЦК України).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 26.09.12 р. у справі № 3-40гс12.
Таким чином, ТОВ «Добробут» мало право звернутися до господарського суду щодо захисту своїх прав та інтересів, обравши такий спосіб захисту, як визнання договору № 31-Л від 05.09.13 р. недійсним.
Враховуючи наведене, дослідивши надані сторонами документи у їх сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд відмовляє у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «ІФГ КАПІТАЛ» та Національного банку України про визнання договору про передавання в управління непроданих активів № 31-Л від 05.09.2013 р. недійсним.
Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 11, 20, 202, 203, 204, 215, 216, 509, 625, 1029, 1030, 1033, 1034, 1035 Цивільного кодексу України; ст. ст. 1, 42,55 Господарського кодексу України; ст. ст. 33, 34, 44, 49, 75, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. У позові відмовити повністю.
2. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Повне рішення складено 10.12.2014 р.
Суддя Гавриловська І.О.