Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
Від "06" лютого 2014 р. Справа № 906/1901/13
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Прядко О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Дьомкіна О.В. дов. №422 від 11.12.2013
від відповідача: не з'явився
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (м.Київ) в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" (м.Житомир)
до Державного підприємства "Підприємство Житомирської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№4) (м.Житомир)
про стягнення 14410,59 грн.
Позивач звернувся до суду з позовом стягнення з відповідача заборгованості в сумі 14410,59грн боргу , з яких: 13505,29грн - борг за надані телекомунікаційні послуги, 98,88грн - пені, 27,01грн - знецінення коштів внаслідок інфляції та 779,41грн - 3% річних.
Представник позивача позов підтримав у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві. Повідомив, що заборгованість відповідача за договором №2747 про надання послуг електрозв'язку від 02.07.2001 за період 01.12.2010 - 01.12.2013 не змінилась та складає 13505,29грн, на підтвердження чого надав довідку (а.с.77).
Відповідач в судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду від 21.01.2014 не виконав, про причини неявки не повідомив, хоча про час і місце засідання суду повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.75).
Враховуючи те, що явка представників сторін в засідання суду обов'язковою не визнавалась, надання письмового відзиву відповідно до вимог ст.59 ГПК України є правом відповідача, а не його обов'язком, господарський суд вважає, що неявка відповідача, повідомленого належним чином, не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив наступне.
02.07.2001 між Відкритим акціонерним товариством "Укртелеком" (в подальшому перейменованого в ПАТ "Укртелеком") (підприємство зв'язку/позивач) та Державним підприємством Житомирської виправної колонії №4 (в подальшому перейменованого в Державне підприємство "Підприємство Житомирської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№4)) (споживач/відповідач) було укладено договір №2747 про надання послуг електрозв'язку (далі - договір, а.с.7-8), відповідно до п.1.1 якого підприємство зв'язку надає послуги електрозв'язку, перераховані в додатку 1 (а.с.9), безплатні послуги, перераховані в додатку 2 (а.с.9).
Додатком 3 до договору №2747 від 02.07.2001 (а.с.10) було засвідчено юридичні адреси, банківські реквізити та підписи сторін договору.
За умовами договору Укртелеком зобов'язався забезпечувати безперебійне і якісне надання послуг телефонного зв'язку (пп.2.1.1 п.2.1 договору), а споживач зобов'язався своєчасно вносити плату за користування телефоном, міжміські та міжнародні телефонні розмови, подані в кредит телеграми та інші послуги, надані по телефону (пп.3.2.8 п.3.2 договору).
Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що договір набирає чинності з дня підписання і діє п'ять років. Встановили, що якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не повідомила про його припинення, то договір вважається дійсним на той же термін.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в період з грудня 2012 року по жовтень 2013 року був споживачем послуг електрозв'язку, наданих позивачем згідно умов укладеного між сторонами договору №2747 від 02.07.2001.
Законом України "Про телекомунікації" визначено, що телекомунікаційна послуга (послуга) - це продукт діяльності оператора та/або провайдера телекомунікацій, спрямований на задоволення потреб споживачів у сфері телекомунікацій.
Поряд з цим, зазначено, що телекомунікації (електрозв'язок) - це передавання, випромінювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах.
Приписами ч.1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно п.п.4.1,4.2 договору сторони домовилися, що послуги, які надають підприємством зв'язку, оплачуються за тарифами, затвердженими згідно з чинним законодавством. Споживач сплачує послуги електрозв'язку за спільно погодженою системою - авансова з наданням рахунку.
Також умовами договору (п.4.6) передбачено, що у разі застосування авансової системи оплати споживач для одержання послуг електрозв'язку проводить щомісячно до 20 числа поточного місяця попередню оплату їх вартості в розмірі не менше суми послуг, наданих у попередньому розрахунковому періоді, з подальшим перерахунком (до 10 числа місяця, що настає після розрахункового періоду), виходячи з фактично наданих послуг.
Розрахунки за фактично отримані в кредит послуги електрозв'язку за кожний попередній місяць проводяться споживачем протягом десяти днів з дня одержання рахунку, але не пізніше 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим. За отримані в кредит послуги міжміського та міжнародного телефонного зв'язку справляється додаткова плата в розмірі двох відсотків вартості наданих послуг (п.4.5 договору).
Матеріалами справи підтверджено, що з метою забезпечення належного виконання відповідачем обов'язків щодо своєчасної оплати наданих послуг, позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату замовлених абонентом телекомунікаційних послуг (а.с.35-69).
Відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної оплати наданих послуг не виконав, у зв'язку з чим заборгував позивачу 13505,29грн.
З метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено відповідачу лист №5125 від 25.11.2013 (а.с.17) про сплату боргу за отримані телекомунікаційні послуги, однак, за даними позивача, останній був залишений відповідачем без відповіді та задоволення.
Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться в ст.ст.525,526 ЦК України.
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно було заявлено до стягнення з відповідача 13505,29грн боргу, нарахованого підприємством зв'язку за несвоєчасно сплачені споживачем телекомунікаційні послуги.
Що стосується заявленої позивачем пені, що згідно розрахунку останнього становить 98,88грн (а.с.12-13), слід зазначити наступне.
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, згідно п.5.8 договору у разі несплати за надані послуги електрозв'язку понад установлений термін (з 21 числа місяця, що настає після розрахункового періоду) споживач сплачує пеню в розмірі одного відсотка від затриманих платежів за кожну добу затримки, згідно з чинним законодавством.
З розрахунку позивача вбачається (а.с.12-13), що останній нарахував до стягнення з відповідача облікову ставку пені за період з 21.12.2012 по 23.12.2013.
Розглядаючи вимогу про законність нарахування позивачем пені у вказаному розмірі необхідно зазначити, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552,611,625 ЦК України.
Згідно з частиною другою статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у сфері по наданню телекомунікаційних послуг визначено Законом України "Про телекомунікації" відповідно до частини 2 статті 36 якого, у разі затримки плати за надані оператором, провайдером телекомунікаційні послуги споживачі сплачують пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня.
З огляду на викладене, суд погоджується, що нарахування пені за прострочення виконання зобов'язань за договором №2747 від 02.07.2001 мало здійснюватись згідно ЗУ "Про телекомунікації".
Перевіривши правильність нарахування пені в межах визначеного позивачем періоду її нарахування, суд встановив що її суму у розмірі 98,88грн заявлено до стягнення обґрунтовано.
Що стосується нарахованих до стягнення з відповідача 779,41грн 3% річних та 27,01грн інфляційних, суд зазначає, що за ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 21.02.2011 по 23.12.2013.
Судом встановлено, що виходячи з вказаного позивачем періоду нарахування, вимога про стягнення 3% річних у заявленій сумі є обґрунтованою та такою, що відповідає умовам договору і вимогам чинного законодавства України.
Щодо стягнення інфляційних втрат, то останні нараховані позивачем за період листопад 2013 року.
Перевіривши розрахунок інфляційних, суд вважає вимогу про їх стягнення правомірною та такою, що підлягає задоволенню на суму 27,01грн.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно ст.32 ГПК доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін.
Відповідач позов за підставами пред'явлення та предметом не оспорив, доказів сплати заборгованості не надав.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства і укладеного договору та такими, що підлягають задоволенню на суму 14410,59грн, з яких: 13505,29грн основного боргу, 98,88грн пені, 779,41грн 3% річних та 27,01грн інфляційних.
Судові витрати покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.32,33,49,75,82-85 ГПК України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Державного підприємства "Підприємство Житомирської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№4) (10001, Житомирська обл., місто Житомир, вул. Ватутіна, буд.172, ідент. код 08679971)
на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м.Київ, Шевченківський р-н, Бульвар Тараса Шевченка, буд.18, ідент код 21560766) в особі Житомирської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (10014, м.Житомир, Богунський р-н, вул.Київська, буд.20, ідент. код 01184114):
- 13505,29грн основного боргу,
- 98,88грн пені,
- 779,41грн 3% річних,
- 27,01грн інфляційних,
- 1720,50грн судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 07.02.14
Суддя Прядко О.В.
Віддрукувати: 1 - в справу
2 - відповідачу - рек. з повід.