Іменем України
18.10.06 Справа №9/171-15/222/06
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Радченко О.П. судді Радченко О.П. , Кричмаржевський В.А. , Мірошниченко М.В.
при секретарі: Шерник О.В.
За участю представника:
позивача: не з'явився
відповідача: Мариніч Н.В., довіреність № 466 від 24.03.2006р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція», м. Енергодар
на рішення господарського суду Запорізької області від 31.08.2006р. у справі № 9/171-15/222/06
про стягнення 292.250,00 грн.
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Центр-Сервіс», м. Кіровоград, (далі - позивач) звернулося в господарський суд Запорізької області з позовом до Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція», м. Енергодар, (далі - відповідач) про стягнення з останнього 292.250,00 грн. основного боргу за договором поставки продукції № 9(3)2000У від 19.01.2000р.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 06.07.2005р. у справі № 9/171, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 29.09.2005р., позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 292.250 грн. основного боргу, 2.922,50грн. держмита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Вищого господарського суду України від 22.03.2006р. постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 29.09.2005р. та рішення господарського суду Запорізької області від 06.07.2005р. у справі № 9/171 скасовані, справу передано на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.
Розглянувши справу по суті господарським судом прийнято рішення від 31.08.2006р. у справі № 9/171-15/222/06, яким позовні вимоги задоволені в повному обсязі, з відповідача на користь позивача стягнуто 292.250,00 грн. основного боргу, 2.922,50 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення суду мотивовано тим, що на виконання умов договору №9(3)2000У від 19.01.2000р. позивач передав відповідачу товарно-матеріальні цінності, які покупцем оплачені не в повному обсязі, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість в сумі 292.250,00 грн. Посилаючись на положення ст.ст. 161, 216 ЦК УРСР, ст. ст. 252, 526, 530 ЦК України, ст. 193 ГК України, суд визнав позовні вимоги законним та обґрунтованими.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, відповідач подав апеляційну скаргу. Заявник вважає, що господарським судом оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідач стверджує, що, оскільки в листі №64 від 15.01.2003р. міститься посилання на вимогу про сплату заборгованості від 24.04.2001р., то саме цей лист від 24.04.2001р. є першою вимогою в розумінні ст.530 ЦК України. Отже, на думку відповідача, строк позовної давності для звернення позивача до господарського суду за захистом свого порушеного права сплив 01.05.2004р.
На підставі викладеного, просить рішення господарського суду Запорізької області від 31.08.2006р. у справі №9/171-15/222/06 скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга відповідача прийнята до розгляду та призначена слуханням на 18.10.2006р.
Розпорядженням заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду №2933 від 17.10.2006р. розгляд скарги передано колегії суддів у складі: головуючий - Радченко О.П. (доповідач), суддів - Кричмаржевський В.А., Мірошниченко М.В.
Представник заявника в судовому засіданні підтримав вимоги з підстав, викладених у скарзі.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу та інших витребуваних апеляційним господарським судом документів не надав, представник позивача в судове засідання не з'явився, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу на підставі ст.75 ГПК України, за наявними в ній матеріалами справи.
Представник відповідача на здійсненні технічної фіксації судового процесу не наполягав. За його згодою в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи і апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до укладеного між сторонами у справі договору поставки продукції №9(3)2000У від 19.01.2000р. (далі - Договір), позивач зобов'язалося поставити, а відповідач - прийняти та оплатити продукцію визначену в п.1.1 Договору, а саме шафа базова УКТС-М в кількості 33шт. із строком поставки І квартал 2000р., шафа кросова УКТС-М в кількості 6шт. із строком поставки І квартал 2000р.; шафа РТ-М в кількості 6шт. із строком поставки І квартал 2000р. на загальну суму 4.686.450,00 грн.
Відповідно до п.3.3 Договору, розрахунки за поставлену продукцію будуть здійснюватися у будь-яких формах, що не суперечать чинному законодавству України на момент оплати. Порядок, строк та форма оплати визначаються сторонами у додаткових угодах.
Договір вважається укладеним і таким, що вступив в силу з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 11.1 Договору).
За накладною б/н від 26.01.2000р. (а.с. 10) через представника покупця - Самохвалову І.І. позивач передав відповідачу шафи базові УКТС-М в кількості 33шт. за ціною 113.400,00 грн., шафи кросові УКТС-М в кількості 6шт. за ціною 88.900,00 грн., шафи РТ-М в кількості 6шт. за ціною 68.475,00 грн. - всього товару на загальну суму 4.686.450,00 грн.
Факт отримання підтверджується підписом повноважного представника відповідача у накладній та не оскаржується самим відповідачем.
Надані відповідачем видаткові накладні: №4 від 10.03.2000р. та №35 від 03.07.2000р. (а.с. 49-50) не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підписані з боку відповідача.
11.12.2000р. між позивачем та відкритим акціонерним товариством «Побузький феронікелевий завод» був укладений договір уступки вимоги (а.с.53), згідно з яким позивач передав, а ВАТ «Побузький феронікелевий завод» прийняв на себе право вимоги по зобов'язанням відповідача, започаткованих на підставі Договору, на суму 2.599.255,00 грн.
Відповідно до п.2.3 договору уступки вимоги ВАТ «Побузький феронікелевий завод» набуває право (замість позивача) вимагати від відповідача належного виконання зобов'язань за Договором, не виконаних на момент підписання договору уступки вимоги на суму 2.307.000,00 грн.
Про заміну кредитора за Договором відповідач був письмово повідомлений позивачем листом від 12.12.2000р. (а.с.52).
Додатковою угодою від 14.02.2001 р. до договору уступки вимоги від 11.12.2000р. (а.с. 75) позивач та ВАТ «Побузький феронікелевий завод» розірвали договір уступки вимоги від 11.12.2000р., частина заборгованості в сумі 292.250,00 грн., непогашена відповідачем, була передана позивачу (п. п. 2.1- 2.2 Додаткової угоди).
Стягнення з відповідача на користь позивача 292.250,00 грн. основного боргу за Договором стало предметом спору в суді першої інстанції.
Відповідно до ст.ст. 99, 101 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, щодо господарських та відповідно цивільних відносин, які виникли до набрання ними чинності, положення цих Кодексів застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ними чинності. Враховуючи викладене, до прав і обов'язків сторін у справі слід застосовувати положення Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, що набули чинності з 01.01.2004р.
Правовідносини сторін врегульовані Договором, який за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін
Згідно зі ст.193 ГК України, ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог що у певних умовах звичайно ставляться.
Одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається (ст193 Господарського кодексу України та ст.525 ЦК України).
Відповідно до ч.2ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обв'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що такою вимогою став лист позивача вих. №64 від 15.01.2003р. (а.с.11), отриманий відповідачем 20.01.2003р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №753. Таким чином, кінцевий строк виконання зобов'язання боржником сплив 27.01.2003р.
Лист від 24.04.2001р. (а.с.136), на який міститься посилання в листі вих. №64 від 15.01.2003р., не можна розцінювати як першу вимогу про оплату, оскільки він містить пропозицію укласти відповідну додаткову угоду для визначення порядку, строку і форми оплати за Договором. До того ж сторонами не надано доказів про направлення цього листа відповідачу. Також відповідачем не надано доказів отримання цього листа або надання відповіді на нього. Натомість відповідач надав копію акту №1 про виділення до знищення документів, які не підлягають зберіганню станом на 01.01.2005р. (а.с.141-144), згідно з яким знищенню підлягають претензії, пред'явлені на адресу станції в 2001 році.
Лист від 24.04.2001р. наданий позивачем суду в належно засвідченій копії, оригіналу суду сторонами не надано.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо неприйняття у якості належного доказу копію листа від 24.04.2001р.
Отже, враховуючи, що вимога про сплату заборгованості за Договором була пред'явлена позивачем відповідачу листом вих. №64 від 15.01.2003р. строк позовної давності для захисту прав позивача не сплив.
Як вірно встановив суд першої інстанції доказів повної та своєчасної оплати отриманого за Договором товару відповідач не надав. Таким чином, борг на час звернення позивача із вимогами до суду та прийняття рішення у справі становить 292.250,00 грн. та правомірно стягнутий судом.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним.
Враховуючи зазначене та з огляду на відповідність висновків, викладених у рішенні господарського суду Запорізької області, обставинам справи та чинному законодавству, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість вимог відповідача щодо скасування рішення господарського суду.
Зазначені обставини досліджені судом першої інстанції на підставі наданих в судове засідання сторонами доказів. Порушення або неправильного застосування норм матеріального і процесуального права не вбачається, підстави для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду відсутні.
Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід віднести на заявника апеляційної скарги.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція», м. Енергодар залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 31.08.2006р. у справі № 9/171-15/222/06 - без змін.
Головуючий суддя Радченко О.П.
судді Радченко О.П.
Кричмаржевський В.А. Мірошниченко М.В.