Іменем України
21.11.06 Справа №12/348-7/71/06
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Радченко О.П. судді Радченко О.П. , Кричмаржевський В.А. , Шевченко Т. М.
при секретарі Акімова Т.М.
за участю представників
позивача: Пономарьов Ю.О. довіреність №272/10 від 18.09.2006р.
відповідача: Туркін О.С. довіреність №08/18 від 05.01.2006р.
Мажирін І.О. довіреність №08/2574 від 10.07.2006р.
Бойко М.М. довіреність №08/1960 від 29.05.2006р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ
на рішення господарського суду Запорізької області від 05.05.2006р.
у справі №12/348-7/71/06
за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
03035, м. Київ, вул. Шолуденко, 1
до відповідача Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» м. Запоріжжя
69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, 7
про стягнення суми 5.854.900,80 грн.
встановив:
У червні 2004 року Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» м. Київ (далі-ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України») звернулася в господарський суд Запорізької області з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» м. Запоріжжя (далі-ВАТ «Запоріжгаз») про стягнення з останнього 5.854.900,80 грн., в тому числі: 4.407.207,46 грн. - основного боргу; 617.009,04 грн. - пені; 531.506,59 грн. - інфляційних втрат і 299.176,33 грн. - трьох відсотків річних.
Підставою позовних вимог позивач зазначив договір 10/16-1460 від 25.12.2000р., ст.ст. 161-162,167,214,245,253 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст. 11-16,230,258,525-526,550-552,611,625 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 02.08.2004р. у справі №12/348 (суддя Проценко О.А.) в задоволенні позовних вимог було відмовлено у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 01.02.2005р. (колегія суддів Антонік С.Г., Кагітіна Л.П., Хуторной В.М.) вищевказане рішення було скасовано, позов ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» залишено без розгляду. Зазначені судові акти позивач оскаржив в касаційному порядку. Постановою Вищого господарського суду України від 07.06.2005р. постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 01.02.2005р. була скасована, справу передано апеляційному суду для розгляду по суті.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 04.10.2005р. (колегія суддів Яценко О.М., Коробка Н.Д., Мірошниченко М.В.) апеляційна скарга ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» залишена без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 02.08.2004р. у справі №12/348 - без змін (т.2, а.с.44).
Не погоджуючись з прийнятим судовим актом, позивач оскаржив його в касаційному порядку. Постановою Вищого господарського суду України від 27.12.2005р. постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 04.10.2005р. та рішення господарського суду Запорізької області від 02.08.2004р. були скасовані, справу передано господарському суду Запорізької області на новий розгляд (т.2, а.с.189).
Розпорядженням голови господарського суду Запорізької області №196 від 20.02.2006р. справу передано судді Кутіщева Н.С. та присвоєно номер 12/348-7/71/06.
Розглянувши справу по суті, господарський суд Запорізької області своїм рішення від 05.05.2006р. (т.3, а.с.88) відмовив в задоволенні позовних вимог ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України». Суд, посилаючись на діючі законодавчі акти, дійшов висновку, що договір №10/16-1460 за своєю правовою природою є договором доручення, а не договором постачання, про що свідчать істотні умови договору, мета договору, характер правовідносин та подальша поведінка сторін після підписання договору. Суд зазначив, що з моменту підписання договору №10/16-1460 відповідач не набув права власності на природний газ, який передавався за цим договором, оскільки відповідач не міг розпоряджатися цим газом на власний розсуд, а був зобов'язаний передавати цей газ виключно певній категорії споживачів (населенню). Крім того, відповідач не набував права повного розпорядження коштами, які надходили на розподільчий рахунок останнього від населення за спожитий природний газ, а отримував лише певний відсоток, визначений НКРЕ України за надані послуги з газопостачання, тобто транспортування газу населенню здійснювалося розподільчими газопроводами в порядку та згідно вимог, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.1999р. №2246 «Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання». Виходячи з характеру правовідносин між сторонами (відносини доручення), суд визнав необґрунтованими і безпідставними твердження позивача про те, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання за договором №10/16-1460. Також суд зазначив, що позовні вимоги позивача стосуються тих коштів, що не надійшли на розподільчий рахунок відповідача від населення, як споживачів переданого природного газу, як наслідок - не були розщеплені і не перераховані уповноваженим банком на консолідований рахунок позивача у встановленому чинним законодавством порядку. На думку суду позивач не довів того, що згідно умов договору №10/16-1460 від 25.12.1999р., або нормами чинного законодавства, відповідач зобов'язаний на теперішній час сплатити заявлену суму основного боргу, а також факт відсутності пред'явлення до відповідача з боку позивача вимог в порядку, передбаченому ст.165 ЦК УРСР. В рішенні зазначено, що позивач не довів наявність вини відповідача, відповідно до вимоги ст. 209 ЦК УРСР щодо повного і своєчасного розрахунку населення за спожитий газ на протязі 2001р., а відтак визнав безпідставними і необґрунтованими вимоги позивача відносно нарахування відповідачу пені за неналежне виконання договірних зобов'язань, інфляційних втрат та річних.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі ДК “Газ України» НАК “Нафтогаз України» просить скасувати його у зв'язку з грубим порушенням судом норм матеріального права. Зазначає, що суд фактично ухилився від дослідження усіх обставин справи з метою всебічного та об'єктивного розгляду справи та надав перевагу доказів однієї сторони, чим порушив ст.43 ГПК України. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга прийнята до провадження, її розгляд призначено на 06.07.2006р.
05.07.2006р. до апеляційного суду від позивача надійшло доповнення до апеляційної скарги. Позивач вважає висновок суду стосовно того, що договір №10/16-1460 є договором доручення, юридично неспроможним, оскільки він спростовується матеріалами справи та приписами законодавства, яке підлягає застосуванню. Вважає зазначений договір договором поставки, який містить усі істотні умови а тому спростовує висновок суду, що відповідач не набув права власності на газ. Вказує, що передбачений ліцензійними умовами здійснення підприємницької діяльності з постачання природного газу за регульованими тарифами обов'язок відповідача продавати отриманий від позивача газ населенню за ціною, що установлюється спеціально уповноваженим органом держави. На його думку, жодних ознак, які властиві договору доручення спірний договір №10/16-1460 не містить.
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду №1865 від 03.07.2006р. справу призначено до розгляду у складі колегії - головуючого судді Радченко О.П. (доповідач), суддів: Кагітіна Л.П., Яценко О.М.
У судовому засіданні 06.07.2006р. розгляд апеляційної скарги не відбувся, оскільки призначені до розгляду судді Кагітіна Л.П. та Яценко О.М. приймали участь у прийнятті попередніх судових актів, які були скасовані Вищим господарським судом України, а інші судді знаходилися у відпустці. В судовому засіданні оголошувалася перерва до 26.07.2006р.
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду №2041 від 25.07.2006р. справу призначено до розгляду у складі колегії - головуючого судді Радченко О.П. (доповідач), суддів: Шевченко Т.М., Юхименко О.В.
За клопотанням представників сторін судовий процес вівся без застосування засобів технічного забезпечення.
Відповідач у наданому відзиву та його представники у судовому засіданні 26.07.2006р. проти доводів апеляційної скарги заперечує. Зазначає, що позивач безпідставно посилається на норми Цивільного кодексу України (2003р.), оскільки на момент укладення спірного договору діяв Цивільний кодекс УРСР (1963р.). Зазначає, що сторони фактично не узгодили належним чином питання щодо строків проведення розрахунків. Погоджується з висновком суду, що відповідач не набув права володіння, користування та розпорядження грошовими коштами, що надходили від споживачів (населення), оскільки перерахування коштів за поставлений газ проводилося уповноваженим банком у той самий день, коли кошти надходили на розподільчий рахунок товариства, відповідно до вимог Алгоритму. Вважає, що самі помісячні акти прийому-передачі природного газу підписані сторонами, свідчать про обсяг газу і його вартість, що був поставлений для потреб населення, але ніяк про безумовне зобов'язання ВАТ «Запоріжгаз» самостійно оплатити товар, а тому, на його думку, до спірного договору не можуть застосовуватися правила договору поставки, як різновиду договору купівлі-продажу. Звертає увагу, що позивач в апеляційній скарзі не зазначив, які ж саме докази господарський суд відхилив та які ще обставини справи не досліджені. Позивач не надав жодних доказів, які були безпідставно відхилені судом. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України».
Представник позивача у судовому засіданні підтримав свої вимоги і доводи та підтвердив, що заборгованість за отриманий газ у відповідача виникла за грудень 2001 року.
Заслухавши представників сторін, колегія суддів оголосила у судовому засіданні перерву і зобов'язала сторони скласти і надати реєстр платіжних документів за кожен рік помісячно, починаючи з січня 2002р. до теперішнього часу для встановлення факту наявності заборгованості відповідача за грудень 2001р. Оголошено перерву до 26.07.2006р.
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду №2041 від 25.07.2006р. справу призначено до розгляду у складі колегії - головуючого судді Радченко О.П. (доповідач), суддів: Шевченко Т.М., Юхименко О.В.
Розгляд справи неодноразово відкладався, сторони зобов'язувалися надати додаткові докази, провести звірку розрахунків. Склад колегії змінювався.
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду №3111 від 01.11.2006р. справу призначено до розгляду у складі колегії - головуючого судді Радченко О.П. (доповідач), суддів: Кричмаржевський В.А., Шевченко Т.М.
Відповідач заявив клопотанням про оголошення постанови в повному обсязі, у зв'язку з чим в судовому засіданні була оголошена перерва.
У судовому засіданні 21.11.2006р. за згодою представників сторін оголошено тільки вступну і резолютивну частини постанови.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи і апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
25.12.2000р. між ДК "Торговий дім "Газ України" НАК "Нафтогаз України", м. Київ (правонаступником якого є позивач у справі) та ВАТ "Запоріжгаз" укладено договір №10/16-1460 на постачання природного газу з протоколами узгодження розбіжностей та додатковими угодами за умовами якого Постачальник (позивач) зобов'язався передати Покупцю (відповідачу) природний газ, виключно для потреб населення, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах даного договору (п.1.1 договору).
Сторони домовилися, що кількість газу, що передається визначається по контрольно-вимірювальних приладах що встановлені на газорозподільчих станціях (ГРС) ДК “Укртрансгаз» (п.3.1) і оформлюється щомісячними актами приймання-передачі газу (п.3.3).
Відповідно до п. 5.1 договору, оплата за газ здійснюється грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ здійснюється до 10 числа наступного за звітним місяця.
Строк дії договору - з 01.01.2001р. до 31.12.2001р., а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення (п.10.1).
Матеріали справи свідчать, що на протязі 2002 року Постачальник поставив Покупцю 391.412,38 куб.м природного газу на загальну суму 50.098.351,65 грн., що підтверджено актами прийому - передачі природного газу. Вартість отриманого газу Покупець сплатив частково, в сумі 45.691.144,19 грн., заборгованість склала 4.407.207,46 грн.
Посилаючись на невиконання відповідачем своїх обов'язків в частині оплати боргу, позивач звернувся до господарського суду про стягнення 4.407.207,46 грн. - основного боргу; 617.009,04 грн. - пені, нарахованої за період з 07.06.2003р. по 07.06.2004р.; 531.506,59 грн. - втрат від інфляційних процесів за період з січня 2002р. по квітень 2004р. і 299.176,33 грн. - трьох відсотків річних за період з 11.01.2002р. по 07.06.2004р.
Стягнення зазначених сум з підстав, зазначених вище, стало предметом спору у суді першої інстанції.
Відповідно до ст.99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як зазначалось вище, правовідносини сторін врегульовано договором №10/16-1460 від 25.12.2000р. на постачання природного газу з протоколами узгодження розбіжностей та додатковими угодами.
Вказаний договір породив для сторін певні обов'язки, які полягають в тому, що Постачальник зобов'язався передати природний газ, а Покупець - прийняти і сплатити його вартість.
На час укладення договору №10/16-1460 на постачання природного газу (з протоколами узгодження розбіжностей та додатковими угодами) від 25.12.2000р., був чинним Цивільний кодекс УРСР (1963р.). Проаналізувавши цей договір колегія суддів дійшла висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно ст. 245 ЦК УРСР, яка діяла на час укладання і виконання договору, організація-постачальник зобов'язується передати в певні строки організації-покупцю у власність, або у відповідності до ст.ст.89 і 128 ЦК УРСР продукцію, а організація-покупець зобов'язується прийняти продукцію і сплатити її вартість по встановленим цінам. Істотними умовами договору поставки, є умови про предмет, ціну, порядок і форму розрахунків, а також строки виконання зобов'язань і дії договору. Для договорів поставки характерні тривалі відносини й виконання договору частинами.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що за своєю правовою природою договір №10/16-1460 є договором доручення, а не договором постачання, про що свідчать істотні умови договору, мета договору, характер правовідносин між сторонами за договором та подальша поведінка сторін після підписання договору. Також не відповідає фактичним обставинам справи твердження суду, що з моменту підписання договору №10/16-1460 відповідач не набував права власності на природний газ і права повного розпорядження коштами, які надходили на розподільчий рахунок останнього від населення за спожитий природний газ.
Матеріали справи свідчать і це не заперечується відповідачем, що позивач прийняті на себе зобов'язання щодо поставки на протязі 2001 року природного газу виконував своєчасно і в повному обсязі.
Що стосується виконання відповідачем прийнятих за договором зобов'язань провести розрахунки за отриманий газ у відповідності до умов договору, то вони виконані частково, тобто до теперішнього часу несплаченим залишається об'єм природного газу, отриманий відповідачем у 2000 році на суму 4.407.207,46 грн.
Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003р., Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки відносини щодо погашення заборгованості за спірним договором продовжують існувати після набрання чинності Цивільним кодексом України (відповідно до п.10.1 договору), відповідач не надав доказів їх виконання, до спірних відносин слід застосовувати положення Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. та норми Господарського кодексу України, відповідно до п. 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що при розгляді цього спору слід керуватися діючими нормами - Цивільного та Господарського кодексів України
Відповідно до, ст.ст.525,526 Цивільного кодексу України (ст.ст.161-162 ЦК УРСР, що діяв на момент виникнення правовідносин між сторонами), та ст.193 п.1,7 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Матеріали справи свідчать і це не заперечується відповідачем, що позивач прийняті на себе зобов'язання щодо поставки природного газу виконував своєчасно і в повному обсязі.
Виходячи з наведеного, та враховуючи, що відповідач не заперечує проти наявності заборгованості, колегія суддів вважає, що у місцевого господарського суду були відсутні підстави для відмови в стягненні суми основного боргу в розмірі 4.407.207,46 грн.
Відповідно до п. 5.1 договору, оплата за газ здійснюється грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ здійснюється до 10 числа наступного за звітним місяця. Оскільки, остання поставка природного газу, за спірним договором, здійснена позивачем у грудні 2001р. то оплата наданих послуг за грудень 2001р. повинна бути здійснена відповідачем до 10 числа наступного за звітним місяця, тобто до 10 січня 2002р.
Спір між сторонами виник з питання зарахування грошових коштів в рахунок оплати вартості отриманого на протязі 2001 року природного газу. Позивач надав суду копії платіжних доручень і, посилаючись на Закон України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» і Інструкцію “Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» зазначив, що відповідач в платіжних дорученнях, в графі “Призначення платежу» не вказував за який саме період проводяться розрахунки, а тому позивач мав повне право на занесення суми переплати в рахунок погашення заборгованості за поставку газу минулого періоду.
Колегія суддів, дослідивши надані сторонами докази, погоджується з доводами позивача і зазначає наступне: одним із видів розрахункових документів за якими здійснюється ініціювання переказу є платіжне доручення - це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів із свого рахунку на рахунок отримувача. Платіжне доручення має містити такі реквізити: дату і номер; назву і ідентифікаційний код (номер) платника та номер його рахунку; назву та код банку одержувача; суму цифрами, призначення платежу, електронний цифровий підпис. Реквізити “Призначення платежу» платіжного доручення заповняється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник, який відповідає за данні, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам лише за зовнішніми ознаками. На підставі наведеного, колегія суддів доходить висновку, що несплаченим залишився природний газ, поставлений у грудні 2001р., а тому строк позовної давності позивачем не пропущено, задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 4.407.207,46 грн.
Що стосується вимоги про стягнення пені, колегія суддів зазначає наступне: позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача 617.009,04 грн. - пені, нарахованої за період з 07.06.2003р. по 07.06.2004р.
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що правила цього кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності ЦК України.
Керуючись ст.72 ЦК УРСР, колегія суддів зазначає, що строк позовної давності щодо вимоги про стягнення пені сплив 10.07.2002р., тобто до набрання чинності новим ЦК України. На підставі цього, вимоги в частині стягнення 617.009,04 грн. - пені, задоволенню не підлягають.
Розглянувши вимоги про стягнення 531.506,59 грн. - втрат від інфляційних процесів за період з січня 2002р. по квітень 2004р. і 299.176,33 грн. - трьох відсотків річних за період з 11.01.2002р. по 07.06.2004р., колегія зазначає:
Відповідно до ст.214 ЦК УРСР , ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно Роз'ясненню Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994р. №02-5/293 “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)», 3% річних являються платою саме за користування чужими грошовими коштами, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Щодо інфляційних, то коригування суми боргу на індекс інфляції також не є штрафною санкцією, а є коефіцієнтом знецінення грошових сум у різний час, тобто використовується для перерахунків грошових сум, про що зазначено у спільному листі ВСУ та Міністерства статистики України від 03.04.1997р. Вважає, що пеня, виступаючи однією із форм неустойки, не може мати іншої форми, зокрема форми річних або інфляційних.
Відповідно до п.9 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 29.04.94р. №02-5/293 “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань» із змінами від 06.11.00р. пеню як один із видів неустойки, яка стягується за кожний день прострочення і в межах 6-місячного строку позовної давності, необхідно відрізняти від відсотків за користування чужими коштами, що є платою саме за користування чужими коштами, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Стягнення неустойки є самостійним способом захисту цивільних прав та відповідно до Цивільного кодексу України є одним з видів забезпечення виконання зобов'язань. В той час інфляція і три відсотки річних, передбачені ст.625 ЦК України, стягуються лише при прострочені виконання грошового зобов'язання. Ця норма передбачає спеціальну відповідальність, яка не ототожнюється з неустойкою і не відноситься до передбачених ст.549 ЦК України видів забезпечення виконання зобов'язань.
Оскільки матеріалами справі доведено наявність грошового зобов'язання і прострочка у його виконанні з боку відповідача, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції і річних є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Відповідно до Постанови Верховного Суду України №11 від 29.12.1976року “Про судове рішення» (із змінами), рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Колегія суддів зазначає, що рішення господарського суду Запорізької області від 05.05.2006р. у справі №12/348-7/71-06 не відповідає зазначеним вимогам у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає частковому скасуванню.
Доводи заявника апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним та наступним: Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 12.07.2000р. №759 “Про затвердження агро ритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газо побутових підприємств “НАК “Нафтогаз України» за поставлений природний газ» на виконання постанови КМ України і Національного банку України від 13.11.1998р. №1785» було розроблено алгоритм, який визначає послідовність дій підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на розподільні рахунки підприємств за поставлений природний газ. Цей алгоритм не впливає на домовленість сторін за договором щодо строків оплати вартості поставленого природного газу, не припиняє зобов'язання боржника по оплаті боргу кредитору, в тому числі шляхом реалізації свого права на стягнення боргу із споживачів природного газу.
Відповідач самостійно взяв на себе зобов'язання за договором №10/16-1460, а тому повинен їх виконувати.
Судові витрати, відповідно до ст.49 ГПК України слід віднести на відповідача у розмірі, пропорційному задоволеним позовним вимогам.
Видати Дочірній компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ довідку на повернення із державного бюджету 11.900,00 грн. надмірно сплаченого державного мита.
Керуючись ст. ст. 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд, -
Постановив:
Апеляційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України» Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України», м. Київ задовольнити частково.
Рішення господарського суду Запорізької області від 05.05.2006р. у справі №12/348-7/71/06 скасувати частково.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» м. Запоріжжя на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ
4.407.207,46 грн. основного боргу, 531.506,59 грн. - втрат від інфляційних процесів, 299.176,33 грн. 3% річних, 1.520,30 грн. витрат по державному миту за розгляд справи у суді першої інстанції 105,53 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» м. Запоріжжя на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ 760,15 грн. витрат по державному миту за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Видати Дочірній компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ довідку на повернення із державного бюджету 11.900,00 грн. надмірно сплаченого державного мита.
Видачу відповідних наказів і довідки доручити господарському суду Запорізької області.
Головуючий суддя Радченко О.П.
судді Радченко О.П.
Кричмаржевський В.А. Шевченко Т. М.