Головуючий у 1 інстанції - Суський О.І
Суддя-доповідач - Геращенко І.В.
.
12 лютого 2014 року справа №433/1273/13-а
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Геращенка І.В.
суддів апеляційного суду Василенко Л.А., Гімона М.М.
за відсутності представників сторін:
від позивача - не з'явились
від відповідача - не з'явились
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Троїцький маслоробний завод» на ухвалу Троїцького районного суду Луганської області від 04 листопада 2013 року у справі № 433/1273/13-а за позовом Приватного акціонерного товариства «Троїцький маслоробний завод» до Троїцької селищної ради Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення в частині припинення договору оренди землі шляхом його розірвання,-
Приватне акціонерне товариство «Троїцький маслоробний завод» звернулося до Троїцького районного суду Луганської області з позовною заявою до Троїцької селищної ради Луганської області про визнання протиправним та скасування п.3 рішення відповідача від 19.09.2013р. № 45/6 «Про звернення Троїцького відділення Сватівської ОДПІ від 29.07.2013р.» в частині припинення договору оренди землі шляхом його розірвання.
Ухвалою Троїцького районного суду Луганської області від 04 листопада 2013 року у справі № 433/1273/13-а (суддя Суський О.І.) відмовлено у відкритті провадження.
Позивачем подана апеляційна скарга, в якій апелянт просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття адміністративного провадження.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права.
Вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував усі обставини, що мають значення для вирішення справи.
Наголошує на тому, що правові підстави позову та його фактичне обґрунтування чітко вказувало на публічно-правовий характер правовідносин, з приводу яких виник спір.
Представники осіб, які брали участь у справі, у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, клопотання про участь у судовому засіданні не заявлялось.
Враховуючи наведене, колегія суддів розглядає апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, колегія суддів встановила.
Позивач оскаржує п.3 рішення відповідача від 19.09.2013р. № 45/6 «Про звернення Троїцького відділення Сватівської ОДПІ від 29.07.2013р.» в частині припинення договору оренди землі шляхом його розірвання..
Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом першої інстанції та апеляційним судом.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:
1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.Згідно з частиною 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування».
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 та ст. 33 зазначеного Закону до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить розпорядження землями територіальної громади.
Аналогічне право закріплено п. «а» та п. «й» ст. 12 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року.
Відповідно до ст. 116 та 123 цього Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно ч. 3 ст. 158 Земельного Кодексу України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
Таким чином, відповідач у спірних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень, на якого Конституцією та Законами України покладені обов'язки щодо передання у власність, надання в постійне користування та оренду, продаж, викуп земельних ділянок, припинення права користування та права власності на земельні ділянки, а також узгодження місць розташування об'єктів на земельних ділянках, а також вирішення земельних спорів
Колегія суддів зазначає, що специфіку публічно-правового спору визначають виходячи з суб'єктного складу підстав виникнення цього спору і визначення меж повноважень адміні стративного суду.
Що стосується кола суб'єктів публічно-правового спору, то обов'язковим його учасником є суб'єкт публічного управління (органи виконавчої влади, їх посадові особи, органи і посадові особи законодавчої влади, місцевого самоврядування). Ці суб'єкти є виразниками державних і суспільних інтересів, носі ями публічної влади. Суб'єкт публічного управління, обов'яз ковий учасник публічно-правових відносин, має особливий правовий статус, тому що наділений владними повноваження ми щодо об'єкта управління. Разом з тим, носій владних повно важень обмежений повноваженнями, наданими йому законом. Іншою стороною публічно-правового спору можуть бути грома дянин, організація або інший суб'єкт публічного управління.
Специфіка публічно-правового спору обу мовлена тим, що він виникає у випадку порушення суб'єктом публічного управління суб'єктивних публічних прав та інтересів громадян або організацій.
Пунктом 12 Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 8 «Про юрисдикцію адміністративних судів» встановлено, що з аналізу норм статті 26 Закону № 280/97-ВР, статті 6 Закону України від 9 квітня 1999 року № 586-XIV "Про місцеві державні адміністрації", частини першої статті 116 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III випливає, що управління та розпорядження державним і комунальним майном є організаційно-правовою діяльністю суб'єктів владних повноважень - органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які здійснюють її шляхом прийняття актів з дотриманням встановленої процедури.
Відповідно до положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV, статті 148 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV власниками землі є держава, Автономна Республіка Крим та територіальні громади. Конституційний Суд України в Рішенні від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що органи місцевого самоврядування у земельних відносинах з громадянами та юридичними особами, в тому числі щодо вирішення питань розпорядження, передачі у власність, у користування земельних ділянок, а також їх вилучення, виступають виключно як суб'єкти владних повноважень.
Земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до статті 69 Закону України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
З урахуванням цього Рішення Конституційного Суду України такі правила визначення юрисдикції адміністративних судів поширюються і на земельні спори за участю місцевих державних адміністрацій.
З огляду на вищенаведене, оскільки відповідач у справі - є суб'єктом владних повноважень, на якого чинним законодавством України покладені владні управлінські функції, існує публічно-правовий спір, то справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає ухвалу суду першої інстанції такою, що прийнята з грубим порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тому підлягає скасуванню з ухваленням рішення про направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження і продовження розгляду справи.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 18, ст. 160, ст. 167, ст. 195, ст. 197, п. 3 ч. 1 ст. 199, п. 4 ст. 204, п. 6 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 211, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Троїцький маслоробний завод» на ухвалу Троїцького районного суду Луганської області від 04 листопада 2013 року у справі № 433/1273/13-а - задовольнити.
Ухвалу Троїцького районного суду Луганської області від 04 листопада 2013 року у справі № 433/1273/13-а за позовом Приватного акціонерного товариства «Троїцький маслоробний завод» до Троїцької селищної ради Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення в частині припинення договору оренди землі шляхом його розірвання - скасувати.
Справу № 433/1273/13-а за позовом Приватного акціонерного товариства «Троїцький маслоробний завод» до Троїцької селищної ради Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення в частині припинення договору оренди землі шляхом його розірвання - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий І.В.Геращенко
Судді Л.А.Василенко
М.М.Гімон