Справа № 819/3044/13-a
31 грудня 2013 року м. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Чепенюк О.В.,
при секретарі судового засідання Мельник Ю.С.,
за участю прокурора Середзінського І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовом прокурора Монастириського району Тернопільської області до Монастириської районної ради Тернопільської області про визнання неправомірними та скасування пунктів 1, 2 рішення районної ради № 298 від 27 листопада 2013 року,
Прокурор Монастириського району Тернопільської області звернувся до суду з адміністративним позовом до Монастириської районної ради, у якому з урахуванням заяви від 20 грудня 2013 року про зміну предмету позову шляхом доповнення новими позовними вимогами, просив визнати неправомірними та скасувати пункти 1, 2 рішення Монастириської районної ради Тернопільської області № 298 від 27 листопада 2013 року «Про підтримку підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом».
Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами.
Прокуратурою району проведено перевірку у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів у Монастириській районній раді. Перевіркою встановлено, що 27 листопада 2013 року Монастириською радою прийнято рішення № 298 «Про підтримку підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом», пунктами 1 та 2 якого вирішено підтримати резолюцію народного віче «За європейську Україну», проголошену в місті Києві 24 листопада 2013 року, та вивісити прапор Європейського Союзу на адміністративній будівлі районної ради. Дані пункти рішення не відповідають вимогам Конституції України, Закону Україну «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки рада як орган місцевого самоврядування зобов'язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав, з підстав наведених у адміністративному позові, просить позов задовольнити.
Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав до суду письмові заперечення проти позову від 16 грудня 2013 року та 30 грудня 2013 року, у яких посилався на дотримання районною радою положень Основного Закону України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». На думку відповідача, районна рада, підтримавши резолюцію народного віче, висловила думку територіальної громади, інтереси якої вона представляє, що не спричинило ніяких юридичних наслідків, не порушило чиї-небудь права та обов'язки. Крім того, використання іншої символіки поряд з державними символами України не заборонено чинним законодавством.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, проте відповідач подав до суду клопотання від 30 грудня 2013 року про розгляд справи за відсутності представника та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що 27 листопада 2013 року Монастириською районною радою Тернопільської області прийнято рішення № 298 «Про підтримку підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом», відповідно до якого рада вирішила підтримати резолюцію народного віче «За європейську Україну», проголошену в місті Києві 24 листопада 2013 року (пункт 1), вивісити на будівлі адмінбудинку районної ради прапор Європейського Союзу на підтримку Євроінтеграційного курсу України (пункт 2).
Прокуратурою Монастириського району Тернопільської області на підставі постанови прокурора від 06 грудня 2013 року проведено перевірку у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів у Монастириській районній раді Тернопільської області. У зв'язку з виявленням порушень закону прокурор, не вносячи подання, звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання неправомірним та скасування пунктів 1, 2 рішення Монастириської районної Тернопільської області.
При прийняті рішення у даній справі суд застосовує наступні правові норми.
Нагляд за додержанням і застосуванням законів, зокрема, відповідністю актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам здійснює прокуратура відповідно до пункту 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII (далі - Закон № 1789-XII).
Згідно зі статтями 20, 23 Закону № 1789-XII прокурор на підставі відповідної постанови проводить перевірку виконання законів і, виявивши порушення вимог закону може, не вносячи подання, звернутися до суду щодо визнання незаконним нормативно-правового акту відповідного органу повністю чи в окремій його частині; визнання протиправним рішення чи окремих його положень і щодо скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.
Відтак, прокурор в межах повноважень, у порядку та в спосіб, передбачений законом, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінюючи правомірність рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у частині третій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, якої повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владні суб'єкти.
Відповідно до статті 5 Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. З цього конституційного положення у системному взаємозв'язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, випливає, що органи місцевого самоврядування не є органами державної влади, а місцеве самоврядування слід розглядати як форму здійснення народом влади, яка визнається і гарантується в Україні (стаття 7 Конституції України).
Стаття 40 Основного Закону України визначає місцеве самоврядування як право територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, районні та обласні ради.
Такому конституційному змісту інституту місцевого самоврядування властиві принаймні дві найважливіші ознаки. Це - самостійність територіальної громади, органів місцевого самоврядування у вирішенні певного кола питань і те, що предметами відання місцевого самоврядування є не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов'язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад. Перелік таких питань визначено у Конституції України та Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР). Саме таку політико-правову природу органів місцевого самоврядування визначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 березня 2002 року (пункти 4, 5 мотивувальної частини Рішення від 26 березня 2002 року N 6-рп/2002 у справі про охорону трудових прав депутатів місцевих рад).
Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, районні та обласні ради і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 143 Конституції України обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.
Перелік питань, які можуть розглядатися і вирішуватись виключно на пленарних засіданнях районних рад передбачені в статті 43 даного Закону № 280/97-ВР. Даний Закон № 280/97-ВР передбачає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України.
Щодо порядку використання державних символів України та використання іншої символіки органами місцевого самоврядування, то суд враховує такі правові норми.
Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою; в Україні визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 8 Основного Закону України).
Державні символи України нерозривно пов'язані за своїм змістом з її державним суверенітетом, є підтвердженням факту існування держави, її суверенітету та спрямовані на зміцнення її авторитету.
Держава встановлює порядок використання державних символів та належну систему їх правового захисту, за яких забезпечується повага та гідне ставлення до державних символів.
Статтею 20 Конституції України визначено, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.
Шанування державних символів України є обов'язком усіх її громадян (частина перша статті 65 Основного Закону України).
Статтею 23 Закону № 280/97-ВР передбачено, що на будинках, де працюють ради та їх виконавчі комітети, піднімається Державний Прапор України.
Відповідно до статті 22 Закону № 280/97-ВР територіальні громади сіл, селищ, міст можуть мати власну символіку (герб, прапор тощо), яка відображає їх історичні, культурні, соціально-економічні та інші місцеві особливості і традиції. Зміст, опис та порядок використання символіки територіальних громад сіл, селищ, міст, районів і областей визначаються відповідною радою згідно з законом. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується таке питання, як затвердження відповідно до закону Положення про зміст, опис та порядок використання символіки територіальної громади (пункт 49 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР).
З наведених вище правових норм слід прийти до висновку, що розгляд питання про розміщення в окремому регіоні іншої символіки, крім символіки територіальної громади, на адміністративних будівлях органів місцевого самоврядування не є питанням місцевого значення і компетенцією органу місцевого самоврядування та не узгоджується з принципом законності, проявом якого є забезпечення однакового правового регулювання суспільних відносин на всій території України.
Таким чином, районною радою неправомірно прийнято рішення про встановлення на будівлі ради прапора Європейського Союзу, який не являється Державним Прапором України, а також не відноситься до символіки територіальної громади району.
При цьому суд не бере до уваги посилання відповідача на відсутність у законодавстві України прямої заборони вивішувати іншу символіку, зокрема, прапор Євросоюзу та Ради Європи, на приміщенні адміністративної будівлі районної ради, оскільки Монастирська районна рада є органом місцевого самоврядування та в силу вимог частини другої статті 19 Конституції України зобов'язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи наведені вище правові норми та встановлені обставини справи, суд приходить до переконання про необхідність задоволення позовних вимог у частині визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення Монастириської районної ради Тернопільської області № 298 від 27 листопада 2013 року щодо встановлення на будівлі адмінбудинку районної ради прапору Європейського Союзу.
Також суд зазначає, що статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Тобто окремі громадяни, депутати, районна рада як орган місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, не позбавлені права висловити та довести до відома свою думку, вираз свого власного заклику, промови тощо, адресованої народові, певному колективу, організації чи конкретним суб'єктам. У спірному випадку районна рада прийняла рішення підтримати резолюцію народного віче (пункт 1 оскаржуваного рішення), чим висловила позицію територіальної громади з приводу суспільно-політичної ситуації в Україні, що на думку, суду не суперечить Основному Закону України, а відтак, в цій частині позовні вимоги до задоволення не підлягають.
Таким чином, з наведених вище підстав суд приходить до переконання про необхідність задовольнити позовні вимоги частково, визнавши протиправним та скасувавши пункт 2 рішення Монастириської районної ради Тернопільської області № 298 від 27 листопада 2013 року «Про підтримку підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом».
Керуючись статтями 2, 11, 71, 86, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 2 рішення Монастириської районної ради Тернопільської області № 298 від 27 листопада 2013 року «Про підтримку підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом».
В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України (оголошення вступної та резолютивної частини постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складений 03 січня 2014 року.
Головуючий суддя Чепенюк О.В.
копія вірна
Суддя Чепенюк О.В.