Справа № 369/3320/13-ц Головуючий у І інстанції Дубас Т.В.
Провадження № 22-ц/780/399/14 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко
Категорія 1 06.02.2014
Іменем України
06 лютого 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:
Головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Волохова Л.А., Таргоній Д.О.,
при секретарі: Микитенко Д.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 листопада 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання права спільної часткової власності на майно,
В квітні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права спільної часткової власності на майно, посилаючись на те, що перебувала з відповідачем у шлюбі з 14 грудня 2007 року по 30 березня 2011 року.
До укладення шлюбу ОСОБА_2 26 квітня 2003 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки придбав земельну ділянку площею 0,1504 га, розташовану на території АДРЕСА_1, надану для ведення особистого підсобного господарства - 0,0700 га та для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд - 0,0804 га. В подальшому на вищевказаній земельній ділянці ОСОБА_2 побудував будинок з надвірними будівлями та спорудами, право власності на який було зареєстроване за ним у 2006 році.
Позивач в позові зазначала, що вищевказане домоволодіння на підставі ст. 62 СК України має бути визнане об»єктом права спільної сумісної власності сторін, оскільки ними під час шлюбу за спільні кошти були здійснені значні поліпшення житлового будинку, внаслідок чого змінилася його площа. Зокрема, були добудовані передпокій та веранда, проведено демонтування підвалу, були збудовані господарський блок, альтанка та приміщення для готування барбекю. Оскільки домоволодіння є об»єктом права спільної сумісної власності сторін, ОСОБА_1 просила поділити його, визнавши за нею право власності на ? його частину, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 70 СК України.
Крім того ОСОБА_1 в позові зазначала, що під час шлюбу з ОСОБА_2 рішенням 9 сесії 5 скликання Михайлівсько-Рубежівської сільської ради від 24.01.2008 року йому було надано у власність земельну ділянку площею 1,0283 га для ведення особистого селянського господарства на території АДРЕСА_1. В подальшому на підставі даного рішення ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 221572. Дана земельна ділянка також має бути визнана об»єктом права спільної сумісної власності сторін, оскільки відповідач набув її у власність під час перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачем.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким визнати об»єктами права спільної сумісної власності сторін: будинок, розташований в АДРЕСА_1, та земельну ділянку, площею 1,0283 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. В порядку поділу майна просила визнати за нею право власності на ? частку у власності на будинок та земельну ділянку.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 листопада 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення її вимог в повному обсязі.
Заслухавши доповідь доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, зареєстрованому 14 грудня 2007 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім»ї, актовий запис за №4541 (а.с.7).
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2011 року шлюб, зареєстрований між сторонами, розірвано (а.с.17).
Також встановлено, що відповідачу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 квітня 2003 року (а.с.16) на праві власності належить земельна ділянка площею 0,1504 га, розташована на території АДРЕСА_1: для ведення особистого підсобного господарства - 0,0700 га та для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд - 0,0804 га.
Крім того, ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Михайлівсько-Рубежівської сільської ради №61 від 14.11.2006 року на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1, розташований на вищевказаній земельній ділянці.
З матеріалів справи також вбачається, що рішенням 9 сесії 5 скликання Михайлівсько-Рубежівської сільської ради від 24.01.2008 року ОСОБА_2 у власність було надано земельну ділянку площею 1,0283 га для ведення особистого селянського господарства на території АДРЕСА_1. В подальшому на підставі вищевказаного рішення ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 221572 (а.с.31).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його недоведеності та необґрунтованості, і колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 57 СК України майно, набуте дружиною, чоловіком до шлюбу, є його особистою приватною власністю, тобто будинок за АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_2, як такий, що набутий ним до шлюбу з позивачем ОСОБА_1
Відповідно до ст. 62 СК України, на яку як на підставу позову посилається ОСОБА_1, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Доказів, які б підтверджували факт істотного збільшення вартості спірного будинку за час шлюбу внаслідок спільних трудових чи грошових затрат сторін, позивачем суду надано не було, що є її обов»язком в силу вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи викладене, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог ОСОБА_1 про визнання об»єктом права спільної сумісної власності будинку АДРЕСА_1, який набутий ОСОБА_2 до шлюбу і є його особистою власністю в силу вимог ст. 57 СК України.
Погоджується колегія суддів і з висновком суду про відмову у задоволенні позову в частині поділу земельної ділянки площею 1,0283 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, належної ОСОБА_2 на праві власності на підставі рішення 9 сесії 5 скликання Михайлівсько-Рубежівської сільської ради від 24.01.2008 року, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до п. 18-2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 16.04.2004 року за №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» відповідно до положень статей 81, 116 ЗК окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Оскільки спірна земельна ділянка площею 1,0283 га була одержана ОСОБА_2 під час шлюбу з ОСОБА_1 на підставі рішення органу місцевого самоврядування в порядку приватизації як частка земельного фонду, ця земельна ділянка є його особистою приватною власністю і підстав визнавати її об»єктом права спільної сумісної власності його та позивача ОСОБА_1 з подальшим поділом, немає.
Посилання апелянта на неправильне застосування судом норм сімейного законодавства при вирішенні вимоги про поділ земельної ділянки колегією суддів відхиляються, оскільки приватизована земельна ділянка площею 1,0283 га є особистою власністю ОСОБА_2 як згідно з п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України (в редакції Закону № 4766-VI від 17 травня 2012 року), так і згідно закону, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 20 червня 2008 року (а.с.31).
Зокрема, Законом України від 11 січня 2011 року № 2913-VI «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 8 лютого 2011 року, ст. 61 СК України доповнено частиною п'ятою, якою передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно з чч. 1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Таким чином, вищевказані внесені до ст. 61 СК України зміни поширювалися на правовідносини, що виникли після 08 лютого 2011 року, і тривали до 17 травня 2012 року, коли ч. 5 ст. 61 СК України було виключено у встановленому законом порядку.
Інших доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить.
Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 листопада 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: